- •Кафедра географії та краєзнавства основи ландшафтознавства
- •Розділ 1. Глобальний рівень організації природи землі
- •1.2.3. Джерела енергії процесів у географічній оболонці
- •1.2.4. Вертикальна ярусність географічної оболонки розділ 2. Загальні закономірності географічної оболонки
- •Розділ 3. Природні комплекси регіонального та локального рівнів
- •Розділ 4. Ландшафти, змінені під впливом діяльності людини
- •Розділ 1. Глобальний рівень організації природи землі
- •1.1. Вступ
- •1.1.1. Поняття про природні комплекси та геосистеми
- •1.1.2. Місце землезнавства і ландшафтознавства в системі географічних наук
- •1.1.3. Об’єкт, предмет і завдання курсу “Основи ландшафтознавства”
- •1.1.4. Історія розвитку ландшафтознавства
- •1.2. Співвідношення основних понять, що відображають глобальний рівень організації природи Землі
- •1.2.1. Поняття географічний простір, географічна оболонка, біосфера та ландшафтна сфера
- •1.2.2. Межі, склад та будова географічної оболонки
- •1.2.3. Джерела енергії процесів у географічній оболонці
- •1.2.4. Вертикальна ярусність географічної оболонки
- •1.2.5. Контактні зони у географічній оболонці
- •Розділ 2. Загальні закономірності географічної оболонки
- •2.1. Основні закономірності географічної оболонки
- •2.1.1. Закономірність цілісності географічної оболонки
- •2.1.2. Закономірність кругообігів речовини та перетворення енергії
- •Циркуляція атмосфери
- •Кругообіги океанічних течій
- •Світовий кругообіг води
- •Біологічні кругообіги
- •2.1.3. Закономірність ритмічності у географічній оболонці
- •2.2. Зональність як закономірність просторової організації географічної оболонки
- •2.2.1. Причини зональності
- •2.2.2. Поясно-зональні структури на суходолі і океані
- •2.2.3. Періодичний закон географічної зональності
- •2.3. Азональність як закономірність просторової організації географічної оболонки
- •2.3.1.Чинники фізико-географічної диференціації азонального характеру
- •2.3.2. Циркумокеанічні структури
- •2.3.3. Секторність природи материків
- •2.3.4. Циркумконтинентальні структури
- •2.3.5. Висотна поясність
- •2.3.6. Морфоструктурна диференціація природних комплексів
- •2.4. Полярна асиметрія як закономірність просторової організації географічної оболонки
- •2.4.1. Асиметрія фігури Землі
- •2.4.2. Прояви полярної асиметрії у літосфері та гідросфері
- •2.4.3. Прояви полярної асиметрії в атмосфері
- •2.4.4. Прояви полярної асиметрії у біосфері та природній зональності
- •2.5. Закономірність безперервності та нерівномірності розвитку географічної оболонки
- •2.5.1. Відмінність понять динаміка та розвиток географічної оболонки
- •2.5.2. Основні етапи розвитку географічної оболонки
- •2.5.3. Інтегральна спрямованість розвитку географічної оболонки
- •2.5.4. Коротка історія розвитку географічної оболонки
- •2.5.5. Поняття ноосфера і антропосфера
- •2.5.6. Людство як компонент географічної оболонки
- •Розділ 3. Природні комплекси регіонального та локального рівнів
- •3.1. Фізико-географічне районування
- •3.1.1. Сутність фізико-географічного районування
- •3.1.2. Принципи фізико-географічного районування
- •3.1.3. Методи фізико-географічного районування
- •3.1.4. Одиниці фізико-географічного районування
- •3.1.5. Схеми фізико-географічного районування
- •Обґрунтування трьохрядної системи а.Г.Ісаченко
- •3.1.6. Значення фізико-географічного районування.
- •3.2. Ландшафтний (локальний) рівень диференціації географічної оболонки
- •3.2.2. Компоненти ландшафту
- •3.2.3. Чинники ландшафтоутворення
- •3.2.4. Морфологічні одиниці ландшафту
- •Р ис. 6. Вплив рельєфу на формування фацій
- •3.2.5. Типологічна класифікація фацій
- •3.2.6. Урочища та їх типологія
- •3.3. Зміни в ландшафтах
- •3.3.1.Структура ландшафту
- •3.3.2. Функціонування ландшафту
- •3.3.3. Динаміка ландшафту
- •3.3.4. Розвиток ландшафту
- •3.4. Систематика природних ландшафтів.
- •3.4.1. Класифікація природних ландшафтів Землі
- •3.4.2. Критерії виділення таксономічних одиниць класифікації ландшафтів
- •3.4.3. Основні типи ландшафтів на Землі: серії теплозабезпеченості та ряди вологозабезпеченості
- •Розділ 4. Ландшафти, змінені під впливом діяльності людини
- •4.1. Антропогенна трансформація ландшафтів
- •4.1.1. Основні чинники нестійкості ландшафту до антропогенних впливів
- •4.1.2. Поняття про антропогенні модифікації природних комплексів
- •4.1.3. Види ландшафтів за ступенем антропогенної трансформації
- •4.1.4. Поняття про культурний ландшафт (за а.Г.Ісаченком)
- •4.2. Основи вчення про антропогенний ландшафт
- •4.2.1. Поняття про антропогенний ландшафт
- •4.2.2. Особливості класу селитебних антропогенних ландшафтів
- •4.2.3.Особливості класу сільськогосподарських антропогенних ландшафтів
- •4.2.4.Особливості класу сакральних антропогенних ландшафтів
- •4.2.5.Особливості тафальних ландшафтів
- •Список літератури для вивчення курсу а) Основна література
- •Додаткова література
- •Рецензія
- •Рецензія
1.2.2. Межі, склад та будова географічної оболонки
Для обґрунтування меж географічної оболонки слід керуватися такою її ознакою як взаємодія та взаємовплив геосфер. Як відомо, земна поверхня найбільше впливає на тропосферу. Повітря в цьому шарі нагрівається і охолоджується за рахунок теплообміну із поверхнею літосфери і гідросфери (в середньому t0 повітря знижується на 60 на 1 км висоти за рахунок цих процесів). Вище тепловий вплив земної поверхні майже не проявляється. У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара, що свідчить про тісну взаємодію атмосфери і гідросфери. 80% маси атмосфери зосереджено в тропосфері. Шар озону на висоті 22-25 км є екраном, який затримує ультрафіолетове випромінювання.
Отже, в тропосфері, тропопаузі і нижньому шарі стратосфери (до озонового екрану) в результаті взаємодії геосфер утворюються сприятливі умови для поширення життя (термічні, зволоження, баланс різних видів сонячної радіації). Тому верхня межа географічної оболонки проводиться по межі максимальної концентрації озону (25-30 км).
Значно більші розбіжності спостерігаються у питанні про положення нижньої межі географічної оболонки. Деякі вчені нижню межу географічної оболонки проводять на глибині кількох метрів (Н.М.Сватков) або кількох десятків метрів (С.В.Калесник, А.Є.Криволуцький). Вони мотивують це поширенням лише сучасних процесів взаємодії природних компонентів, областю гіпергенезу.
І.М.Забєлін проводить нижню межу на глибині 5 кілометрів під материками і 4-12 км під океанами по тих горизонтах земної кори, нижче яких не поширюються (масово) живі організми і вода в рідкому стані. Проте обґрунтування меж географічної оболонки з урахуванням лише сучасних процесів не зовсім правомірне. Географічна оболонка у сучасному вигляді — це результат тривалого розвитку і потрібно враховувати чинники і процеси цього розвитку.
Відомо, що ендогенні процеси, тектонічні рухи обумовлюють специфічність фізико-географічних процесів і є необхідною умовою підтримання основних ознак і властивостей географічного розвитку. До цих процесів відносяться: виділення із мантії легкоплавких порід і збагачення ними літосфери, перетікання речовини у верхній мантії, яке обумовлює рухи (горизонтальні та вертикальні) літосферних плит. Джерела — двигуни цих процесів знаходяться за межами земної кори. Але остання є ареною прояву цих процесів і її слід включати до складу географічної оболонки. Тому нижню межу географічної оболонки доцільно проводити по нижній межі земної кори — поверхні Мохоровичича (Д.Л.Арманд, А.М.Рябчиков, Ф.М.Мільков та ін.). При таких межах потужність географічної оболонки складає 50-100 км на материках, 35-40 км на океанах.
1.2.3. Джерела енергії процесів у географічній оболонці
Внутрішня енергія Землі, котра є ендогенною для географічної оболонки, утворюється внаслідок розпаду радіоактивних елементів, хімічних реакцій в мантії, гравітаційної диференціації і переміщення речовини, гравітаційного стиснення та ущільнення речовини надр, припливного тертя внаслідок гравітаційної взаємодії з Місяцем і Сонцем.
До ендогенної енергії відносять і частину перетвореної сонячної енергії, схованої в геохімічних акумуляторах (горючих корисних копалинах тощо). Є думка, що глинисті мінерали накопичують енергію на земній поверхні і виділяють її в процесі метаморфізації. Підземні води (розсоли) містять енергію, накопичену внаслідок розчинення солі у воді.
Енергія земних надр надходить у географічну оболонку у вигляді тепла (тепловий потік) і енергії механічних переміщень речовини. Диференціація теплового потоку залежить від сейсмічної активності та потужності земної кори. Найвищі показники теплового потоку в зонах серединно-океанічних хребтів (рифти) та в сейсмоактивних та вулканічних районах. Нерівномірність розігрівання мантії на межі з ядром обумовлює конвекцію речовини і переміщення літосферних плит. Вертикальні переміщення земної кори спричинюють прояв енергії поверхневого стоку. Ділянки земної поверхні, підняті на різну висоту унаслідок дії ендогенних рельєфотвірних процесів, містять перетворену внутрішню енергію у формі потенціальної енергії. Чим вища форма рельєфу, тим більшою внутрішньою енергією вона володіє.
Екзогенною називають енергію, що надходить на Землю з Космосу. Джерелом цієї енергії є Сонце, котре посилає різні види випромінювань, а також потік заряджених часточок - сонячний корпускулярний вітер. Він майже повністю поглинається магнітосферою і верхніми шарами атмосфери. При цьому відбувається збурення геомагнітного поля, що впливає на біологічні процеси та стан здоров’я людей.
На верхню межу атмосфери надходить сонячне випромінювання (видиме, ультрафіолетове та інфрачервоне). Атмосфера як потужний фільтр вилучає із спектру деякі зони. Поглинаючи сонячну радіацію, атмосфера нагрівається. Внаслідок цього в атмосфері утворюються шари високої енергії (іоносфера та стратосфера). Найсуттєвішим є поглинання γ – випромінювання і ультрафіолетової радіації у термосфері, а потім в озоновому шарі. Сонячна радіація. що надійшла на Землю, обумовлює механічні рухи речовини, основні хімічні реакції, теплові процеси.