1. Мамсиков в., Волков в. «Звільнення Проскурова 25 березня 1943 року». Фрагмент панорами. 1986-88. 3х40 м. М. Хмельницький.

2. Будівля панорами "Звільнення Проскурова" м. Хмельницький, вул.. Свободи, 2/1 (складова приміщення Будинку творчості для дітей та юнацтва)

8.2. Види живопису за технологічними засобами закріплення пігменту на поверхні.

Живопис розрізняється також і за характером речовин, що зв'язують пігмент, і за технологічними засобами закріплення пігменту на поверхні. Це олійний живопис, фреска, темпера, живопис на клею, енкаустика, живопис керамічними і силікатними фарбами. У ХХ ст. з'явилось багато нових технік. Безпосередньо з живописом змикаються мозаїка і вітраж. У деяких випадках важко провести межу між живописом і графікою. Окремі твори, виконані в техніці акварелі, гуаші, пастелі, можуть відноситись як до живопису, так і до графіки.

• Фреска – живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання і високий професіоналізм митця. Виправити вже намальоване неможливо: водяні фарби миттєво висихають, а багатошаровість у фресковому живописі заборонена.

1 2

1. Діонісій. Фрагмент розпису північно-західного зведення собору Ферапонтова монастиря. Темпера. 1500-02 або 1502-03.

2. Мантенья. Розпис стелі «Камери дельі Спозі» Замку Сан-Джорджо в Мантуї. Темпера. 1474.

• Мозаїка – різновид живопису, який ґрунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла – смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки. Так виникає зображення – мозаїчне панно.

Фресковий і мозаїчний живопис використовують переважно для оздоблення інтер'єрів культових споруд (всесвітньо відоме панно «Марія-Оранта» у Софійському соборі у Києві).

Інтер’єр з мозаїками. Хііі ст.. Рим, Церква Санта-Марія - ін - Трастевере.

• Олійний живопис

Це різновид художньої техніки з використанням фарб на органічній олії, яка здатна добре сохнути і утворювати тривалі плівки на поверхні. Олійний живопис активно спирається на принцип «багатошаровості», що дає змогу створити фактурність зображення. Він набув значного поширення на межі ХІV –ХV ст. у країнах Західної Європи. Фарби, основу яких складають рослинні олії, під час висихання іноді темніють, що пов'язано з кольоровими особливостями грантів. Здебільшого це трапляється з темними ґрунтовими полотнами, тоді як білий грант дає можливість зберегти кольорове багатство. Серед олій найбільш широко використовуються олія волоських горіхів, лляна олія, макова олія, олія з конопляного насіння.

Наукові дослідження довели, що олійний живопис відкривали у різних куточках світу неодноразово. Найбільш давні застосування олійних фарб датовані сьомим століттям до нашої ери в відомому центрі буддизму — Баміані (сучасна територія Афганістану). Значне поширення в Західній Європі олійний живопис отримав на початку XV століття завдяки таланту і мистецтву нідерландських художників – братів ван Ейк. Тривалий час саме їм надавали почесне право бути першовідкривачами олійного живопису. Нині з'ясувалося, що першовідкривачів було декілька й на різних континентах. За століття праці з олійним живописом вироблена технологія та відповідні пристрої: мольберт, палітра, пензлі, художні ґрунти, полотно, дерев’яні пластини, папір, лак, мастихін, розчинники тощо.

Історично компоненти змінювались, що стало пізніше важливою рисою розпізнання картин, батьківщини їх створення, приналежності до мистецького центру, до національної школи, до окремої художньої майстерні. Ранні нідерландські майстри використовували дерев'яні дошки, а майстри Венеції — полотно особистого характеру, характерне лише для XVI століття. Національні особливості мали тривалий термін, тому частка картин Рубенса (1577-1640) та Антоніса ван Дейка (1599-1641) виконана на дереві, як то було й у їх попередників XV століття. А великі за розміром картини створені на полотні. В окремих мистецьких центрах мала місце пристрасть і до окремих фарб (кіновар та ультрамарин в одязі персонажів Яна Брейгеля старшого та його послідовників, пристрасть Тиціана до фарб з лазуритом, асфальтові фарби англійських майстрів кінця XVIII століття, від яких відмовилися, бо псували картини).

Олійний живопис не мав би такого поширення, аби не зручності її технології і переваги в порівнянні з іншими техніками. Адже олійні фарби добре сохнуть і дозволяють робити істотні зміни на полотні, додатки, дописи. Картина олійними фарбами відносно стійка, яскрава за фарбами, мало змінюється з часом, хоча й потребує умов для збереження.

1 2 3