1. Піссаро к. Автопортрет. 1898. Даллас, Музей мистецтв. Сміливість мазків у подачі образу.

2. Ян ван Ейк. Портрет подружжя Арнольфіні.1434. Лондон, Національна галерея. Ретельна проробка деталей.

3. Репін і.Ю. Портрет Тетяни Щепкіної-Куперник. 1914. Харківський художній музей. Віртуозна техніка письма.

• Темпера – різновид живопису, назва якого походить від назви фарби. Основу фарби складає яєчний жовток. В основному технологію використовували іконописці, малюючи на спеціально заґрунтованих дерев'яних дошках. У подальшому темперою писали і на полотні, спираючись на принципи олійного живопису.

1 2 3

1. Рубльов а. Спас. Ікона із Звенигородського чину. Хіv-хv ст.. Темпера на дерев’яній основі.

2. Серов в.О. Викрадення Європи. 1910. Санкт-Петербург, Російський музей. Темпера.

3. Головін о. Я. Портрет Всеволода Емілійовича Мейєрхольда. 1917. Санкт-Петербург, Театральний

музей. Дерево, темпера.

• Акварель, гуаш – різновиди живописного мистецтва, які використовують водяні фарби. Специфічною особливістю акварелі є її здатність до «кольорової асиміляції». Акварельна технологія передбачає малювання на папері, який може бути сухим чи вологим (по-мокрому). Гуаш завдяки білилам, що входять до складу фарби, створює матове, щільне непрозоре зображення.

1 2 3

1.Альбрехт Дюрер. Дворик замку в Інсбруку. 1494. Відень, Музей Альбертіна. Папір, акварель.

2. Колесніков С. Зима. ІІ чв.. ХХ ст.. Картон, гуаш.

3. Брюллов О.П. Портрет С.А.Соболевського. Костромський обласний музей образотворчого

мистецтва. Папір, акварель.

• Пастель – це малюнок, виконаний кольоровою крейдою. Як і акварельний живопис, пастель часто ототожнюють з графікою. Їх характерною особливістю є здатність створювати відчуття бархатистості зображуваного.

1 2

1. Едгар Дега (1834-1917, Франція). Голубі танцівниці. Москва, Музей образотворчих мистецтв ім. О.С.Пушкіна. Пастель.

2. Ж. Б. Перронно. Дівчинка з котеням. 1745. Париж, Лувр. Пастель.

8.3. Виражальні засоби живопису і основні живописні манери накладання фарби на поверхню живописного твору

За свою історію розвитку живопис набув багатьох виражальних засобів. Серед них -  колір, малюнок, світлотінь, виразність мазків, фактури та композиції тощо. Всі вони дозволяють відтворювати на площині кольорове багатство, об’ємність предмета,  якісну матеріальну різноманітність, простір, глибину та кольорово-повітряне середовище.

Відомі такі художні засоби вираження в живописі:

• Колір та колорит – система співвідношення кольорових тонів, що утворюють  певну єдність. Характер колориту пов’язаний зі змістом, загальним задумом твору, з епохою, стилем, індивідуальністю автора. Наука про колір – колористика.

• Тон – основний відтінок, узагальнюючий та підкоряючий собі усі кольори твору та  той, що надає колориту цілісності.

• Вальор – відтінок тону, виражає певне відношення світла та тіні. Кожний з відтінків тону знаходиться в закономірному співвідношенні та надає послідовну градацію світла та тіні в межах кольорів в залежності від освітлення.

• Рефлекс – виникає тоді, коли на предмет падає відблиск від оточуючих предметів.

• Кольорова пляма (мазок) – основний технічний прийом, який дозволяє передати багатство аспектів, сприяє пластичному об’ємному ліпленню форми, передачі його матеріального характеру та фактури у співвідношенні з кольором відтворення колористичного реального світу. Характер мазка буває  гладенький, помірний, нервовий, розділений.  Все це сприяє різноманіттю  емоційної атмосфери, передачі  безпосереднього  почуття та настроїв, способів передачі ставлення до зображеного.

• Перспектива – система зображень на площині та об’ємних тіл,  просторова структура, розташування в просторі та віддалення від спостерігача. Перспектива в живописі служить як для відтворення образу зримого світу, так і для тлумачення художніх образів, вираженню тієї чи іншої концепції світу. Існує лінійна перспектива, зворотна, повітряна, ярусна, панорамна, купольна. Перспектива є невід’ємною частиною живописної композиції.

• Композиція в живописі  – це розташування фігур та предметів, кольорових плям та об’ємних мас зі встановленим центром зору (перспективою).

Виконуючи живописний твір, художник використовує різні фарби, працюючи різними інструментами. Кольорові мазки наносяться на полотно, дерево, папір, картон тощо, тобто на будь-яку основу. Вона зазвичай ґрунтується спеціальними складниками, що мають назву ґрунтів. Техніка письма, її особливості багато в чому залежать від здібностей фарб, інструментів (пензлі, мастихін), розчинників. На прийоми накладання фарб великий вплив здійснює поверхня полотна, яка може бути гладенькою або шорсткою, мілко зернистою або крупнозернистою тощо. Ґрунт іноді просвічує крізь тонкий шар фарб і тим самим впливає на колорит твору, особливо якщо ґрунт кольоровий. Поверхня фарбового шару, тобто фактура, може бути глянцевою й матовою, злитою або переривчастою, гладенькою чи нерівною. Тут усе залежить від манери накладання мазків, завдання, яке ставить перед собою живописець.

Необхідний колір досягається змішуванням фарб на палітрі. Але майже до кінця ХІХ ст. найважливішим прийомом живописної техніки були лесування: поверх просохлого шару фарби (зазвичай підмальовка) наносились тонкі шари прозорих і напівпрозорих фарб. Цим досягалась легкість і дзвінкість тону, найтонші нюанси кольору. Техніка лесування досягла найвищого розквіту у живописі ХУІІІ ст., особливо у творах майстрів французького рококо. В Росії видатними майстрами лесування були портретисти Д.Г.Левицький і Ф.С.Рокотов.

1 2 3