1.6. Сутність та структура господарського механізму

Господарський механізм є суспільною системою, яка забезпечує процес відтворення капіталу на основі пануючих відносин, які безпосередньо впливають на виробничі сили, окреслюють цілі, характер та ефективність їх функціонування.

Моделі господарювання за критерієм організації господарських зв’язків і прийняттям управлінських рішень поділяються на:

а) ринкову економіку;

б) планово-директивну економіку;

в) змішану економіку.

Ринкова економіка – це господарський механізм, який складається з великої кількості різнорідних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур.

Господарський механізм - це система організації суспільного господарства; це суспільна система господарюючих суб’єктів з притаманними їх механізмами господарювання і притаманними всій системі суспільними господарськими інститутами, які регулюють діяльність господарюючих суб’єктів.

Господарюючі суб’єкти і господарюючі відносини – це основні елементи, які складають структурний каркас господарського механізму.

Господарський або економічний механізм - це складна багатоаспектна категорія. Одночасно він виступає як сукупність об’єктивних відносин та сфера усвідомлюваного регулювання економічних процесів. Такі важелі, як госпрозрахунок, ціна, кредит, оплата праці є об’єктивними категоріями й, одночасно, інструментами планового управління.

1.7. Підприємництво та власність, її різновиди

Підприємець – одна з визначальних постатей в економіці, яка діє за принципами ринкових відносин.

Поняття “підприємництво” надзвичайно містке. В ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин.

А. Сміт, один з тих, хто заклав теоретичні підвалини підприємництва, розглядав підприємця як власника. Саме цим визначаються його дії в економічному житті, мотивація, поведінка, психологія.

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси.

Поняття “підприємець” часто вживають як синонім таких понять; “господар”, “бізнесмен”. Людина, яка організувала своє діло і веде його, називають саме одним з цих понять.

Сутність підприємництва глибше розкривається через його основні функції – творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ринком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на ефективніше використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за використанням їх.

Функції підприємництва розкривають специфічний господарсько-організаційний талант який притаманний підприємцю, виділяють його як особистість, яка має певний тип мислення, що відрізняється від усталеного, звичайного.

Бізнес – це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою отримання доходу, який передбачає залучення власних коштів або участь, опосередковану в такій діяльності шляхом вкладення у справу власного капіталу. Бізнес передбачає повну самостійність у прийнятті господарських рішень та відповідальність за їх результати.

Підприємницька діяльність здійснюється від імені і під майнову відповідальність певними суб’єктами.

Суб’єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) виступають у цій якості як:

а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, використовується власна праця;

б) організатори виробництва, де застосовують власний капітал, найману працю.

Юридичні особи (товариства [акціонерні], кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об’єднання), як суб’єкти підприємницької діяльності займаються діяльністю у вищих масштах з обов’язковим залученням найманої робочої сили.

Відповідно до Закону України “Про підприємництво” не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:

• військовослужбовцям; службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

• особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші кримінальні злочини.

Обмежуючим фактором підприємницької діяльності є і капітал, який створює передумови для того, щоб стати реальним суб’єктом підприємництва.

Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами та інтелектуальною власністю), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності.

За формами власності та організацією можна виділити такі основні види підприємництва:

• індивідуальні, засновані на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники без постійно застосованої найманої праці);

• сімейні, які ґрунтуються на приватній власності громадян – членів однієї сім’ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватні або партнерські зі створенням юридичної особи і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, що, як правило, користуються найманою працею);

• акціонерні, засновані на власності акціонерів (власників цінних паперів – індивідуумів [фізичних осіб], юридичних осіб);

• орендні, які беруться за відповідну плату за певний час у користування, що дає їм право бути власником результатів праці, доходів та на розпорядження майном;

• інноваційні, діяльність яких передбачає використання інтелектуальної власності;

• спільні, що створюються об’єднанням майна різних власників.

Перелічені види підприємницької діяльності можна об’єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.

При цьому слід зазначити, що власність визначається як система об’єктивних відносин між людьми, що історично змінюються в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання і характеризуються привласненням засобів виробництва і предметів споживання.

В Україні виділяють державну, комунальну (муніципальну) і приватну власність.

Приватною власністю визнається і будь-яка спільна, колективна власність. Право на приватну власність надано усім громадянам України. Її недоторканість і право успадкування гарантується законом і забезпечується судовим захистом. Кожному громадянину надано право охорони своєї власності усіма законними засобами.