Н

Приклад наукового стилю:

Для стилістики важливо чітко розмежувати поняття за гальнонародна мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просто­річчя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова – відшліфована форма національної мови, що має певні нор­ми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літера­турна мова виникає на підставі писемної, художньо за­кріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна мова є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки (О. Пономарів).

айбільш поширені жанри наукового стилю: підручник, лекція, стаття, монографія, реферат, анотація, рецензія.

У науковому стилі виокремлюють такі підстилі: власне науковий (жанри: монографія, стаття, наукове повідомлення) – нова інформація призначена для фахівців певної галузі науки; науково-популярний (жанри: статті у неспеціальних журналах, науково-популярна література) – має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей, незалежно від рівня фахової підготовки); науково-навчальний (жанри: підручники, лекції, бесіди) – література, призначена для навчальних закладів усіх типів (доступність, логічність викладу, образність, використання елементів емоційності); науково-публіцистичний (наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста); виробничо-технічний (література, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва).

Офіційно-діловий стиль вживається обслуговує сферу державного, громадського, політичного, економічного життя, законодавство, адміністративно-господарчі відносини, міжнародну діяльність. Його функція – регулювання відносин між громадянами та державними і громадськими організаціями. Цей стиль задовольняє потреби писемного та усного спілкування в державному, політичному, господарському житті, у ділових стосунках між інституціями та установами, у громадській діяльності.

До найпомітніших рис цього стилю належать високий рівень стандартизації мовних засобів, наявність реквізитів, виразна логізація викладу, відсутність емоційності та образності, широке використання інфінітивів, безособових і наказових форм дієслів (заслухати, обговорити, затверджено, погоджено), абстрактних та віддієслівних іменників. Лексика здебільшого нейтральна, вживається у прямому значенні. Застосовується особлива, адміністративно-канцелярська, термінологія (наказ, розпорядження, резолюція), використовуються специфічні синтаксичні конструкції, сталі формули (на випадок, якщо; на тій підставі, заміщення вакантної посади). Обов’язковою є чітко визначена структура тексту: він ділиться на пункти, підпункти, параграфи. Часто вживаються віддієслівні іменники (виконання, опис, розподіл, засідання). Найхарактерніші речення – односкладні, прості поширені. Обов’язковим є прямий порядок слів у реченні. Ще одна важлива характеристика – відсутність індивідуальних авторських рис.

До жанрів цього стилю належать усі різновиди ділових паперів та деякі види усного мовлення: розмова з відвідувачами, телефонна розмова тощо.

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

законодавчий – використовується в законотворчій сфері, обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, статутах, постановах та ін. Тексти документів цього підстилю виконують настановчо-регулятивну функцію у державному житті, утверджують правові норми;

дипломатичний – підстиль міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційні стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях, протоколах, меморандумах, ультиматумах;