48. Судове визнання батьківства.Ст.130,131,132

(48) Ст 130 Встановлення факту батьківства за рішенням суду - 1. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

2. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.Визнання материнства за рішенням суду

Ст 131. Визнання материнства за рішенням суду - 1. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.

Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду - 1. У разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду.

Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.

2. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

49. Права нешлюбного батька.Ст.141,142

(49) Ст 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини - 1. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Ст142. Рівність прав та обов’язків дітей щодо батьків - 1. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

50. Право на утримання у зв’язку із навчанням.

(62) Влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням.Якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

51. Оспорювання свого батьківства.Ст.138,139

(51Ст 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка - 1. Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про

народження дитини.

2. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

3. До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Ст 139. Спір про материнство - 1. Жінка, яка записана матір’ю дитини, може оспорити своє материнство.

2. Жінка, яка вважає себе матір’ю дитини, має право пред’явити позов до жінки, яка записана матір’ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 123 цього Кодексу.

3. До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини.

Не має права оспорювати материнство жінка, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям (сурогатна матір), а також жінка, яка є донором яйцеклітини для зародка, імплантованого в організм іншої жінки (ч. 2 і ч. 3 ст. 123 СК України).

52. Оспорювання чужого батьківства.Ст.136,140

(52) ) Ст 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини

1. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

2. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з

актового запису про її народження.

3. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.

5. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент

реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на

застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

Ст 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за

рішенням суду - 1. Стягнення з особи, яка записана батьком, матір’ю, аліментів на дитину не є

перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька,

матері дитини з актового запису про її народження.

53. Ім’я дитини.Ст.146,231

(53) Ст 146. Визначення імені дитини - 1. Iм’я дитини визначається за згодою батьків.

Iм’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю дитини.

2. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

3. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Ст 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена - 1. Якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини, відповідно змінюються прізвище та по батькові дитини.

За заявою усиновлювачів може бути змінено ім’я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

2. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.

3. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім’я та по батькові можуть бути змінені у зв’язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.

4. Про зміни, передбачені у цій статті, суд зазначає у рішенні про усиновлення.

54. “Відмова від дитини” - чи це можливо. Історія і сучасність.

(54) Сучасним сімейним кодексом не передбачена стаття «Відмова від дитини». Фактично, за законом, відмовитися від дитини неможливо. Тим не менше, батьки мають право написати заяву про відмову від дитини, на підставі якого вони позбавляються батьківських прав.

Відмова від прав на дитину не означає звільнення від обов'язків. Якщо батько або мати вирішили відмовитися від дитини, вони, за законом не звільняються від обов'язку брати участь у його виховному процесі та надавати матеріальну підтримку.

ВІДМОВА ВІД ДИТИНИ МАТІР'Ю В ПОЛОГОВОМУ БУДИНКУ

Якщо жінка прийняла подібне рішення, то їй слід написати заяву про відмову від дитини в пологовому будинку. У цьому випадку всі документи передаються з пологового будинку в органи опіки, а дитина поміщається в будинок малятка. При добровільній відмові від дитини мати не позбавляють батьківських прав протягом шести місяців - за законом їй дається час подумати і, можливо, змінити своє рішення. Після закінчення цього терміну дитині може бути призначений опікун.

ВІДМОВА ВІД ДИТИНИ БАТЬКОМ

Відмова від дитини батьком проводиться через суд. Якщо батько вирішив добровільно відмовитися від дитини, то йому необхідно написати відповідну заяву у нотаріуса. У будь-якій нотаріальній конторі батькові надається зразок бланка відмови від дитини. Нотаріальний відмова батька від дитини передається до суду, і суддя приймає рішення про позбавлення батьківських прав.

55. Правові наслідки залишення дитини в пологовому будинку.ст.209,143-4,164-1,1

(55) Ст 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена - 1. Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею 2 міс. віку.

2. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.

Ст 143. Обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого

закладу охорони здоров’я - частина 4 - 4. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.

Ст 164.Підстави позбавлення батьківських прав -1.11. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без

поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

56. Визначення місця проживання дитини.Ст.160

(56) Ст 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

57. Право батьків на відібрання дитини.Ст.170,171

(57) Ст 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав - 1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

У цьому разі орган опіки та піклування зобов’язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення

батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без

позбавлення їх батьківських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої - третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

Ст 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя - 1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її

інтереси.

58. Управління майном дитини.Ст.177

(58) Ст 177. Управління майном дитини - 1. Батьки управляють майном, належним малолітній итині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу іоргану опіки та піклування.

4. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

5. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

6. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

7. Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

8. Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

59. “Аліменти” - поняття; система осіб, які мають право на утримання.Ст.75,76,84,86,88

(59) Аліменти - обов’язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім’ї інших, які потребують цього.

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

Ст 76. Право на утримання після розірвання шлюбу

Ст 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини

Ст 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини

Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-

Перелік осіб, які мають право на аліменти, визначений положеннями СК

У нього включені : - Вагітна дружина - аліменти сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду на основі 84 СК незалежно від матеріального становища чоловіка; - Дружина / чоловік , з якою / яким проживає дитина - до досягнення дитиною 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психологічного розвитку, то до досягнення нею 6 років, незалежно від матеріального становища другого з батьків; - Один з подружжя, в т. ч. працездатний, проживає і піклується про дитину-інваліда , яка не може обходитися без постійного нагляду - за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання надається на весь час проживання з дитиною - інвалідом і опіки над ним незалежно від матеріального становища того з батьків, з яким проживає така дитина. Розмір аліментів у цьому випадку встановлюється судом; - Жінка / чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою , у разі проживання з нею / ним спільну дитину; - Повнолітні діти віком до 23 років, які продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги - до закінчення навчання; - Діти та непрацездатні повнолітні діти мають право на аліменти від інших членів сім'ї та родичів у разі, якщо у них немає батьків.

60. Визначення місця проживання дитини.Ст.160

(56) Ст 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.