3. Етапи розвитку самоменеджменту

Розглядаючи еволюцію самоменеджменту, можна відзначити, що в Радянській Україні задовго до усвідомлення значущості особи на Заході на початку ХХ століття існували ідеї, що випереджали свій час. Вчені А.К. Гастєв, П.М. Кєрженцев ґрунтуючись на західних підходах класичного менеджменту Ф. Тейлора, і його послідовників сформували принципово нові погляди, багато з яких не були зрозумілі і оцінені сучасниками.

Одна з таких ідей - це висунута А.К. Гастєвим ідея «вузької бази». У розділ кута А.К. Гастєв, директор Центрального інституту праці, ставив особистість працівника, оскільки від її ефективності безпосередньо залежить ефективність підприємства. У концепції трудової установки робочий розглядається не як один з ресурсів, що бере участь у виробництві тієї чи іншої продукції, а як «активне джерело вдосконалення процесів роботи». А.К. Гастєв задався метою створення методики, здатної спонукати робітника до активності, «заразити» ентузіазмом, виробити мислення, спрямоване на ефективність. Головним інструментом обліку А.К. Гастєв вважав продуману їм картку часу, її призначення - контроль за виконанням запланованого, основа для коригування та створення нових планів роботи. Картка часу - це ключ до економії часу, до планової роботи, до здорового режиму, до розумової гігієни, до незламної волі.

Ще один яскравий представник того часу - П. М. Кєрженцев, керівник ліги «Час» і відомий представник науки про працю 20 -х років. Його статті викликали широкий громадський резонанс, виник масовий рух, повсюдно організовувалися осередки борців за економне використання часу. Члени ліги проводили засідання, писали статті, розробляли способи ефективного використання часу.

Відродження ідеї самоменеджменту на основі економічного використання часу сталося в 1970 -х роках, початок якому поклала книга Д. Гараніна «Це дивне життя», де розповідається про вченого біології та математики, історика і філософа А.А. Любіщєва, який ґрунтуючись на особистому досвіді, розробив свою систему управлінням часом. Такий системі можна присудити статус науковості. З 1916 р. (Любіщєву тоді було 26 років) він почав вести щорічний погодинний облік часу. Протягом 56 років він щодня записував: скільки часу витрачено на основну наукову роботу, скільки часу - на додаткову, яка була ще робота, скільки часу втрачено і чому. Кожен місяць складав звіт, щороку підводив річний баланс. Враховував тільки «чистий час» - без втрат на організацію, порожні засідання, порожні розмови, очікування та ін. Таким чином, в книзі наведено яскравий приклад накопичення героєм книги особистого досвіду.

В цілому, всі вищевказані дослідження можливо віднести до першого етапу розвитку самоменеджменту, пов'язаному з досвідом окремих людей, які методом проб і помилок перевіряли ефективність різних прийомів в техніці особистої роботи. Розпочавшись в стародавні часи, він продовжується і в наші дні в житті кожної людини.

Другий етап пов'язаний з виділенням галузей знань у науці самоменеджменту. Спеціалізація, що є його наслідком, призвела до розробки рекомендацій щодо розвитку таких здібностей, як тренування пам'яті, раціональне читання тощо. Сьогодні наукова спеціалізація в самоменеджменті продовжує поглиблюватися. Поряд з традиційними розділами (ділова телефонна розмова) пропонуються такі розробки, як управління своїми емоціями, мистецтво слухати співрозмовника, формування власного іміджу та ін. Безсумнівний вплив на цей етап розвитку самоменеджменту надав прогрес в технічних і гуманітарних науках.

Третій етап обумовлений систематизацією знань в техніці особистої роботи. Він полягає у визначенні необхідних відділів цієї науки і побудові з них взаємопов'язаного цілого. Можливо, однією з перших робіт такого роду є книга визнаного класика менеджменту Пітера Друкера «Ефективний менеджер». У рамках цього етапу, базуючись на системному підході, слід виділити основні підсистеми, які можуть пояснити поведінку особистості (і як наслідок розкрити головні функції самоменеджменту).

Разом з тим, проведене дослідження показало, що практика самоменеджменту поки ще значно відстає від сучасної теорії менеджменту. Навіть в останніх публікаціях даного напрямку не вдалося знайти системного підходу, ситуаційний підхід зустрічається фрагментарно, та й то в основному лише при розгляді управління раціональної складової людини.