1.7.2. Характеристика основних вимог до класифікації готелів, розроблених секретаріатом вто

Всесвітня туристична організація визначає засіб розміщення як будь-який об’єкт, що регулярно або епізодично надає туристам місця для ночівлі. Не зважаючи на те, що спроби уніфікації системи класифікації готелів були невдалими, до кінця 80-х років в межах ВТО були розроблені рекомендації з міжрегіональної гармонізації критеріїв готельної класифікації. Рекомендованими стандартами визначені мінімальні вимоги параметризації підприємства, що надає послуги гостинності.

Стандартна міжнародна класифікація засобів розміщення передбачає розподіл їх на дві великі групи – індивідуальні (особисте неосновне житло; кімнати, квартири та будинки, орендовані у приватних осіб чи в агентствах тощо) та колективні (рис. 10).

Рис 10. Класифікація засобів розміщення, за рекомендацією ВТО

До складу колективних відносять готелі та аналогічні їм заклади, спеціалізовані та комерційні і соціальні засоби розміщення. На відміну від індивідуальних, усі вони повинні підлягати єдиному керівництву, приймати оплату за встановленими цінами та надавати певний комплекс послуг з обслуговування туристів.

Категорія «готелі» включає колективні засоби розміщення, що складаються з номерів, кількість яких перевищує певний мінімум. Дані заклади зобов'язані надавати різноманітні готельні послуги, не обмежені обслуговуванням в номерах, щоденним заправлянням ліжок та прибиранням кімнат і санвузлів, а також повинні бути згруповані в класи відповідно до переліку надаваних послуг та наявного устаткування.

До аналогічних готелям засобів розміщення відносять ті, що складаються з номерів і надають обмежені готельні послуги, зокрема щоденне заправляння ліжок, прибирання кімнат та санвузлів (наприклад, пансіонати, будинки відпочинку, вмебльовані кімнати тощо).

Спеціалізовані засоби розміщення, за версією UNWTO, повинні мати єдине керівництво, надавати мінімум готельних послуг (крім щоденного заправляння ліжок), не обов'язково складатися з номерів, і, крім розміщення, виконувати ще яку-небудь функцію (наприклад, лікування, оздоровлення, транспортування тощо). У даному випадку одиницею житла може служити палата санаторія, будиночок спортивної бази, каюта судна, купе залізничного вагону тощо.

Комерційні та соціальні засоби розміщення передбачають наявність мінімуму послуг, до складу яких уже не входить щоденне прибирання кімнат та санвузлів. Дані заклади не обов'язково містять номери, а можуть мати окремі одиниці житлового типу або колективні спальні приміщення (комплекси будинків, організовані як житло; майданчики для кемпінгу, призначені для розташування наметів, автофургонів, автопричепів та будинків на колесах; стоянки морського та річкового транспорту в бухтах для малих суден, устатковані санітарно-технічними системами життєзабезпечування тощо).

Окрім цього, залежно від споживача готельних послуг на сучасно­му готельному ринку, ВТО рекомендує виділяти такі типи готелів:

• готель „люкс" (на 100-400 номерів), розташовується зде­більшого у центрі міста і надає елітні умови проживання керівни­кам найвищого рівня за дуже високими цінами;

• готель високого класу (може мати від 400 до 2000 номе­рів), розташований у межах міста і пропонує широкий спектр послуг, що надається кваліфікованим персоналом бізнесменам, учасникам конференцій, індивідуальним туристам; він оснащений дорогими меблями та обладнанням. Ціна проживання вища від пересічної;

• готель середнього рівня зорієнтований на широке коло споживачів, може мати різну кількість номерів. Прагне викорис­товувати сучасні технології, знижуючи експлуатаційні витрати і дотримуючись середнього рівня цін;

• апарт-готель (від 100 до 400 номерів) пропонує умови, аналогічні до мебльованих кімнат. Ціни коливаються залежно від сезону й умов розміщення. Зорієнтований на бізнесменів чи тури­стів, що зупиняються на тривалий час;

• готель економічного класу може бути невеликим, із кі­лькістю номерів від 10 до 150. Розташований поблизу магістра­лей, має невеликий штат персоналу, обмежений набір послуг, добре обладнаний номерний фонд. Споживачами є, як правило, бізнесмени, індивідуальні туристи, які не потребують повного пансіону і прагнуть до фактичної оплати спожитих ними послуг, що передбачає невисокий відсоток надбавки за обслуговування;

- мотель призначений для туристів, які подорожують авто­транспортом. Розташований поблизу автотрас, має незначний штат персоналу і передбачає невисокі ціни при сучасних добре обладнаних номерах;

• курортний готель може мати від 100 до 500 номерів, зде­більшого віддалений від міста і розташовується поблизу водойм, у мальовничих місцях; пропонує повний набір послуг, має багато спортивних споруд, дитячих майданчиків; ціни - вищі за середні, зорієнтовані на різні категорії туристів;

• таймшер (від англ. time share, що означає «частина часу») – це спільне володіння, чи, точніше, довготривала оренда клубних засобів розміщення із правом користування ними впродовж певно­го часу (наприклад, одного тижня впродовж 30-50 років і більше, щорічно). Особливість класичного таймшеру - це наявність серти­фікату власності на певний період відпочинку, з можливістю пере­дачі його в спадщину; сертифікат є предметом застави, забезпечен­ня кредиту тощо. Хоча окремі квартири й продаються індивідуальним власникам, однак повна власність контролюється компанією управління. Ціна таймшеру залежить від особливостей сезону, а також від часу пере­бування. Проживання в менш, привабливий період року коштує значно дешевше, ніж у сезон найбільшого попиту. Власник номера має можливість користуватися нерухомістю впродовж певного часу, пропорційно до грошового внеску. Здебільшого «власність» купу­ється на термін від 10 років до безстрокового користування. Час користування вимірюється тижнями. На сучасному етапі з'явилась можливість обміну часу і місця власності між власниками (власник номера-апартамента таймшер- готелю, який знаходиться на морському узбережжі, може обміняти володіння цим номером на володіння номером у готелі, розташова­ному на гірськолижному курорті). При цьому обмін може проводи­тися зі збільшенням чи зменшенням часу перебування. Наприклад, тиждень у готелі на Канарських островах рівноцінний двом тижням у Канаді, трьом в Австралії, Новій Зеландії чи Південній Африці.

Отже, класифікація засобів розміщення готельного типу за різ­ними критеріями дозволяє якнайповніше охопити всі аспекти готе­льного бізнесу.