Функції філософії.

Філософія —- це форма суспільної свідомості, різновид духовної діяльності, яка виконує вкрай важливі функції для людини та суспільства. Основні функції філософії:

Світоглядна - полягає в її здатності створювати картину світу в цілому, об’єднувати данні наук, мистецтва, практики тощо.

Гносеологічна – вивчення сутності пізнавального процесу, його загальний механізм, можливості і межі пізнання.

Методологічна – визначення способів досягнення певної мети. Мова іде про такі методи, принципи дії, які мають фундаментальне, а не вузьколокальне значення.

Гуманістична - реалізується у гранично уважному відношенні до людини. Філософія не обмежує себе науковим підходом, а поряд із ним культивує естетичний та етичний підходи.

Практична - полягає перш за все в її моральності, піклуванні про благо людей.

В різні часи дослідники, філософи виділяли різні функції філософії. Незважаючи на всі відмінності в цій типологізації функцій філософії вони всі мають право на існування, оскільки філософія – одне із найскладніших явищ у духовному житті суспільства, вона дійсно виконує дуже багато функцій, впливаючи практично на всі сфери життя людства. До вищеназваних функцій можна також додати такі як онтологічна, аксіологічна, абстрагуюча, систематизуюча, моделююча, евристична, культурна, виховна тощо.

Основне питання філософії

Основне питання філософії – це питання про відношення свідомості (мислення, духу) до буття (природи, матерії) торкається співвідношення двох гранично широких реальностей: - зовнішнього світу, природи в цілому і

- свідомості, яка сприймає, відображає цей світ.

Це питання має дві сторони:

1. Онтологічну: визначити початкову природу сущого, з’ясувати як співвідносяться буття та свідомість — що є первинним? Тих, хто відстоювали думку про первинність матеріального начала (Демокріт, Гольбах, Маркс) називали матеріалістами. Ті мислителі (Платон, Гегель), які вважали первинним духовне Начало, свідомість, ідея отримали назву ідеалістів. Представники ідеалізму вважають, що в пізнанні первинним є ідея (дух, образ, думка), яка може мати різний характер. Або вона належить людині, суб’єкту, що пізнає і який таким чином відкриває для себе, створює світ. Такий підхід називають суб’єктивним ідеалізмом. Або ідея належить всезагальному ідеальному початку (світовому Духу, Загальній ідеї). У такому випадку вона має об’єктивний характер, який не залежить ні від якої конкретної людини. Такий напрямок називається об’єктивним ідеалізмом.

2. Гносеологічну: Чи є світ пізнаваним? Чи може свідомість пізнати світ? Одні мислителі вважали його пізнаваним, хоча б у загальних принципах (гносеологічний оптимізм). Інші висували сумніви у можливості повного чи часткового достовірного пізнання світу таким, яким він є насправді (гносеологічний песимізм). Їх називають агностики та скептики.

Об’єктивні ідеалісти стверджують, що, оскільки первинна загальна ідея, людина може пізнавати світ лише в тих межах, в яких ця ідея відкриється їй, тобто пізнання світу обмежене самою об’єктивною ідеєю. Суб’єктивний ідеалізм, виходячи із того, що первинна ідея, думка суб’єкта, вважає, що у кожного є свої ідеї, уявлення, тому об’єктивної істини не існує, знання людини приблизні, ілюзорні, а те, що вважають істиною, має конвенціональний (договірний) характер.

Наведені погляди є моністичними: в них за основу береться один початок: матерія або дух (монізм). Існує також дуалістичне вирішення проблеми первинності: є одночасно два початки – духовний і матеріальний (дуалізм). Але у розвитку своєї філософської концепції філософ-дуаліст неминуче буде переходити або на позиції матеріалізму, або на позиції ідеалізму. Саме тому питання про відношення мислення до буття називають основним питанням філософії.