Микола Дмитрович Леонтович

Миколі Дмитровичу Леонтовичу належить виняткове місце серед композиторів-класиків української музики ХХ століття. Майже все життя композитор працював у жанрі обробки української народної музики, досягнувши справжніх мистецьких вершин. Його хорова творчість увійшла до скарбниці української та світової музики, здобула світове визнання.

Народився Микола Дмитрович 13.12.1877 року в селі Монастирьок на Поділлі в родині священика. Батьки композитора були освіченими людьми, намагались дати гарну освіту, в тому числі і музичну, всім своїм дітям. Ще змалку Микола виявив любов до музики та хорового співу. За сімейною традицією, 10-річного Миколу віддають на навчання до Шаргородської духовної школи, а через чотири роки – до Кам’янець-Подільської семінарії. В Кам’янець-Подільську М.Леонтович мав змогу слухати професійних музикантів, відвідувати концерти класичної музики та оперні вистави. Під час навчання окрім вивчення богословської науки ретельно вивчав теорію музики, гру на скрипці, хоровий спів, приймав участь в семінарському оркестрі та керував хором. На той час припадають перші композиторські спроби – обробки народних пісень.

Після закінчення семінарії у 1899 році М.Леонтович починає працювати шкільним вчителем в с.Чуків. Він викладає співи, арифметику, географію та російську мову. За короткий час зумів зацікавити учнів музикою та створити учнівський хор і оркестр. У Чукові композитор працює над вдосконаленням композиторської майстерності, створює «Першу збірку пісень з Поділля». В його творах відчутним є вплив хорових обробок М.Лисенка та церковної хорової музики 18-19ст. Через кілька років виходить друком «Друга збірка пісень з Поділля». На той час М.Леонтович працював у Вінниці в церковно-учительській школі. Прагнучи поповнити свої знання, композитор літом 1903 та 1904 року їздить до Петербургу на навчання до Придворної співацької капели.

З 1904 року М.Леонтович викладає співи у школі станції Гришино на Донбасі, та через кілька років переїжджає до Тульчина і починає працювати у єпархіальному жіночому училищі. Композитор не полишає думки про поглиблення своїх знань та звертається до видатного професора-теоретика Б.Яворського. Саме завдяки цим заняттям творчий стиль М.Леонтовича остаточно сформувався. За 1909-1917 роки були перероблені раніше написані та створені нові хори, такі як: «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Пряля», «За городом качки пливуть». Композитор піддає пісні ретельному відбору та обробці.

Революційні події 1917 року змушують М.Леонтовича включитись до будівництва української культури. З 1918 року він живе у Києві та працює Народному комісаріаті освіти, Музично-драматичному інституті ім.М.Лисенка. У цей період композитор пише більшість своїх духовних творів, найвідомішим з них є «Літургія», та створює оригінальні хорові твори – поеми «Льодолом», «Літні тони» та «Моя пісня». Через кілька років він змушений повернутися до Тульчина. В той час він був захоплений роботою над своєю єдиною оперою «На русалчин Великдень» за сюжетом казки Б.Грінченка. Проте через свою передчасну смерть не встиг її закінчити.

У січні 1921 року М.Леонтович гостював у свого батька у селі Марківці. В ніч з 22 на 23 січня був підступно застрелений бандитом.