- •V рік навчання другий семестр Творчість к.Стеценка та я.Степового
- •Микола Дмитрович Леонтович
- •Обробки народних пісень
- •Оригінальні хорові твори
- •Левко Миколайович Ревуцький
- •Кантата-поема «Хустина»
- •Симфонія №2
- •Борис Миколайович Лятошинський
- •Симфонія №3 сі мінор
- •С.Людкевич. Огляд творчості
- •В.Косенко. Огляд творчості
- •Мирослав скорик (нар. 1936 р.)
- •Огляд творчості в.Губаренка. Моноопера «Листи кохання».
- •Євген станкович (нар. 1942).
- •Огляд творчості в.Сильвестрова
- •Огляд музичної культури сучасної Вінниччини
Кантата-поема «Хустина»
Кантату-поему «Хустина» Ревуцький написав 1944 року на основі однойменного хору за твором Т.Шевченка. Музичні образи твору виростають з фольклорних джерел. Композитор творить мелодику, ритміку. Гармонію, фактуру у дусі українських народних пісень.
«Хустина» - одночастинний твір, окремі розділи якого складають цілісну композицію. Твір має певні особливості музичної драматургії: сюжетне розгортання композиції; театралізація твору; подвійна роль хору – як учасника і як коментатора; безперервність музичного розвитку,досягнення нової якості звучання.
Сюжет твору. Дівчина заробляє гроші на шовкові нитки і вишиває своєму нареченому хустку, готується до весілля. Чумак їде за сіллю й роздумує про своє життя, мріє про майбутнє. У дорозі він захворів та помер, а дівчина з горя пішла у черниці.
В експозиції в двох сольних номерах дано характеристики головним героям. Соло дівчини витримано у світлих тонах, у характері ліричної пісні, а соло юнака пройняте журливим настроєм. Обидва номери оточені хоровими епізодами. Серединно-розробковий і репризний розділ виконуються тільки хором та оркестром. Розробка починається з похмурого мі-бемоль мінора. Згодом з’являються інші тональності, далекі від головної. Головним засобом виразності є яскрава мелодична по співка, іноді похмурий унісон чи щемлива терцова втора. Реприза починається з мелодії початкового хору, але зараз вона звучить у мінорі. Зміна ладу свідчить не тільки про сумне завершення подій, а також про перехід від показу самих подій до згадки про них.
«Хустина» - високохудожній твір, що по праву належить до кращих зразків української вокально-оркестрової музики.
Симфонія №2
Симфонія №2 є найвидатнішим здобутком творчості Л.Ревуцького 20-х років. Нею композитор заклав основу для подальшого розвитку симфонічного жанру на Україні. Твір було написано 1927 року, а в 1940 році здійснено другу редакцію.
Своєрідність твору полягає в тому, що всі його теми запозичені з фольклору. Це було умовою конкурсу на кращий симфонічний твір, на якому симфонія здобула перше місце. Складається симфонія з 3, а не з 4 частин. В ній використано 7 народних пісень: «Ой весна, весниця» та «Ой не жаль мені» у першій частині, «Ой, Микито,Микито», «Ой там в полі сосна», «У Києві на риночку» у другій та «А ми просо сіяли», «При долині мак» у третій.
Перша та третя частини написані в сонатній формі, а друга – у три-п’яти частинній, середина якої є скерцо. Всі частини будуються за принципом образного контрасту.
Починається перша частина кількома барвистими акордами. В основі ГП лежить пісня «Ой весна, весниця», що звучить гостро через часте підкреслення нестійких ступенів. Лише наприкінці шостого такту мелодія завершується на тоніці. Уся головна партія виростає з початкового шеститакту шляхом її видозміненого повторення. Використовуються різні ладові відтінки, насиченіша гармонія. Ще в експозиції ГП досягає кульмінації. Сполучна партія є ще активнішою, ніж головна. В її основі – поспівка з пунктирним ритмом. Тут переважає мотивний розвиток теми. Яскравий контраст вносить побічна партія. В ній повністю звучить мелодія пісні «Ой не жаль мені». Її ліричний, журливий характер підкреслено тембром гобоя. Розвиток теми здійснюється шляхом варіаційного перетворення. Мажорний варіант побічної партії знаменує початок заключної партії. За характером вона просвітлена, спокійна. Отже, народні мелодії, що лягли основу музичних тем, не залишилися незмінними цитатами, а стали живим матеріалом для створення барвистої оркестрової тканини.
Розробка є розгорнутою, динамічною, складається з двох розділів. Найбільших видозмін зазнає головна та сполучна партія. Поступово звучання загострюється, драматизується і на кульмінації вступає реприза. Головна партія у репризі подається в героїчному звучанні. Мелодію доручено трубі на фоні величного звучання всього оркестру. Побічна партія утримується в тому ж ліричному характері, що і в експозиції. Проте заключна партія, що звучить у мажорі, а не мінорі, стверджує просвітлений характер частини. Характер першої частини витримано у лірико-драматичному тоні.
Друга частина поєднує в собі функції двох частин класичної симфонії – ліричну повільну та скерцо. Вона має три-п’яти частинну концентричну форму АВСВА, де С – скерцозний епізод. За красу звучання другу частину нерідко називають ноктюрном. Особливо виразні щодо цього крайні частини (А), де композитор використав мелодію пісні «Ой,Микито, Микито». Потаємного, «нічного» звучання композитор добивається за допомогою солюючих флейти та гобоя на фоні тремоло у оркестру. У наступному розділі (В) розкрито світ ліричних почуттів. Основою музичного образу є мелодія пісні «Ой у полі сосна». Центральний розділ (С) скерцозний за характером. Це гумористична побутова сценка, що розвивається з мелодії пісні «У Києві на риночку». Композитор ніби не хоче виходити за рамки ліричного, камерного звучання.
Фінал повертає нас до динамізму. У фіналі композитор об’єднує індивідуальне та загальне. Це масове народне свято, на якому присутній герой твору. Музика частини будується на мелодіях двох народних пісень – «А ми просо сіяли» (головна партія) та «При долині мак» (побічна партія). За характером вони не контрастні, природно об’єднуються з темою головної партії з першої частини, що свідчить про близькість їх образів. У фіналі риси сонатності тісно поєднані з варіаційними. І ГП, І ПП розвивають в експозиції варіаційно, композитор знаходить все нові оркестрові тембри для зображення святкового образу. Досить динамічну розробку змінює реприза, в якій ще у яскравіших барвах замальовується сцена народного гуляння. В коді поєднується ряд тем – ГП і ПП з фіналу, ГП з першої части, теми з другої частини.
Симфонія №2 Ревуцького стала першим класичним зразком симфонічного жанру в українській музиці ХХ століття та увійшла в золотий фонд української культури.
