Формати дебатів

Першими країнами, де виникли дебати, стали Великобританія та США. Саме тому немає нічого дивного в тому, що найбільш розповсюдженими у світі є саме Американський та Британський формати парламентських дебатів. Обидва формати мають форму засідань Британського парламенту, в якому Опозиція опонує Уряду задля ухвалення/відхилення тієї чи іншої Резолюції. Уряд має відстояти необхідність схвалення резолюції, тоді ж як Опозиція має переконати суддів (третю, незаангажовану в суперечці сторону) у необхідності її відхилення. Відрізняються вони кількістю гравців та відведеного на промови часу. У Британському форматі грають 4 команди по два гравці (відповідно, дві за Уряд та дві за Опозицію); в Американському ж Уряд і Опозицію представляють по одній команді. Команди мають змогу поставити опонентам запитання під час їхніх промов.

Також доволі розповсюдженим є формат Карла Поппера. Одним з найцікавіших фактів, пов`язаних з цим форматом, є те, що, хоч форматі названо на честь великого філософа, сам Поппер в ці дебати не грав і про них не знав – їх було створено вже після його смерті. Це шкільний формат дебатів, в якому грають дві команди по три гравці, що представляють собою сторони Ствердження та Спростування. Питання задаються опонентам в спеціально відведений для цього час після їхніх промов.

Політичні дебати – формат дебатів, в якому Уряд має запропонувати конкретний план для досягнення тієї чи іншої мети (заборона реклами тютюну, скорочення імміграції, тощо), а Опозиція має опонувати Уряду одним з трьох можливих варіантів: довести небажаність змін;; довести недієвість плану Уряду; запропонувати власний план, , що, на відміну від урядового, покращить ситуацію (і переконати при цьому суддів, що опозиційний план призведе таки до покращень).

Дебати Лінкольна-Дугласа. Формат, який було змодельовано на основі дебатів між Авраамом Лінкольном та Стівеном Дугласом. Суперечка розгортається навколо цінностей, що протиставляються в темі (наприклад, пріоритет культурної різноманітності над спільною культурою). Це формат дебатів, в якому беруть участь не команди, а окремі спікери, тобто суперечка йде один на один.

Дебати за моделлю Організації Об’єднаних Націй. В цьому форматі йде моделювання засідань ООН: кожна команда представляє ту чи іншу країну і захищає її інтереси та політичний курс на етапі лобіювання й дебатів. Мета цього моделювання в обговоренні, а потім лобіюванні та прийнятті резолюцій, що вирішують актуальні проблеми (громадянські війни, становище в країнах третього світу тощо).

Формат Теда Тернера є найсучаснішим. Його було розроблено у США в 2002-2003 рр. Своєю назвою формат завдячує американському телемагнату та колишньому дебатерові Теду Тернеру. Формат моделює сучасні медіа-дебати.

Навіщо люди дебатують

Аналогічно до процесу отримання вищої освіти можна згадати складання іспитів та відповідь на питання стосовно визначення певного предмету: «Існує безліч поглядів на це явище…». Про причини, що змушують людей дебатувати, можна з впевненістю сказати: «Скільки людей, стільки й думок». Хтось приходить у дебати задля компанії для «потусити»; хтось хоче спробувати себе у публічних виступах. Втім незважаючи на мету, з якою люди приходять у дебати, безсумнівним лишається те, що вони отримують: великий досвід роботи з аудиторією; впевненість у собі;навички переконувати інших у своїй правоті.

Неможливо дебатувати без розвитку критичного мислення, адже інколи приходиться захищати позицію, якої в реальному житті ти не підтримуєш. І неважливо, що ти затятий націоналіст, а тобі треба захищати ідеї комунізму; якщо хочеш якісно дебатувати й гідно зарекомендувати свою команду,– ти знайдеш плюси і у радянській політиці: ти зможеш критично оцінити власну позицію та знайти позитив у протилежній. А це надалі допомагає розуміти інших.

Абсолютно беззаперечним є той факт, що дебати дають неабиякий багаж знань. Вони допомагають вишукувати нові факти у, здавалось би, знайомих з дитинства подіях, розширювати свій світогляд.

Робота в команді – це фактично синонім дебатів (звісно, якщо не граєш у Лінкольна-Дугласа). В дебати грає команда, виграє/програє теж команда. Немає «я», є лише «ми» і усвідомлення відповідальності не тільки за себе, а й за тім-мейта, і, врешті-решт, гордість за свою команду.

І останнє, але найголовніше:дебати – це круто!:)