3. Загальні уявлення про будову організму людини

1. Органи і системи органів людини.

2. Цілісність організму. Організм і середовище.

3. Загальність будови організму людини та інших хребетних.

4. Розвиток людини в онтогенезі.

3.1. Органи і системи органів людини

Орган – це частина тіла і являє собою морфологічний утвір певної величини та форми, що в організмі займає певне місце і виконує певну функцію. Кожен орган виник процесі еволюції (повільного історичного розвитку) з різних тканин і співвідношення цих тканин є специфічним для кожного органа та генетично детерміноване. (Навести приклад мозку, печінки, м’язів, шлунка).

При цьому необхідно враховувати варіативність за величиною, формою, за відношенням до скелету (скелетотопія), до інших органів (синтопія), проекції органа на зовнішні покрови в межах встановлених топографо-анатомічних областей (голотопія). Варіативність органів обумовлена статевими, конституційними, віковими, індивідуальними та функціональними відмінностями.

Органи в системі органів поєднані функціонально, тобто кожен орган в системі виконує певну специфічну для нього роботу, чим і обумовлюється особливості його будови.

Інколи один орган може відноситись до різних систем – наприклад, нирки з наднирниками, підшлункова залоза, органи сечовидільної системи.

Залежно від розташування розрізняють зовнішні органи і внутрішні. До зовнішніх відносяться: шкіра, вуха, очі, геніталії тощо. До внутрішніх органів відносяться: серце, легені, печінка, нирки, судини тощо.

У людини розрізняють такі системи: 1) опорно-рухову, 2) травну, 3) дихальну, 4) серцево-судинну, 5) видільну 6)статеву, 7) нервову та органів чуття, 8) ендокринну, 9) імунну. Видільну і статеву інколи об’єднують в сечостатеву, а опорно-рухову розділяють на кісткову і м'язову. І нарешті|урешті| окремо розглядається|розглядуємо| шкіра – зовнішній покрив|покривало| людини.

Усі ці окремі анатомо-фізіологічні системи об'єднані в одну ці­лісну систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і перебу­ває в стані рухомої рівноваги. Цю складну, історично сформовану систему називають організмом.

В організмі людини виділяють сому (від грецьк. soma – тіло) і нутрощі (грецьк. shlanhna), розташовані в порожнинах тіла (серце, легені, стравохід – у грудній; шлунок, кишки, печінка, селезін­ка – в черевній). Як до соми, так і до внутрішніх органів підходять кровоносні та лімфатичні судини й нерви. Сома і внутрішні органи функціонують взаємоузгоджено, цілісно, завдяки інтегративній ро­боті центральної нервової системи та гуморальній регуляції.

Основними принципами будови людського тіла є: двополярність (різна будова та функції полюсів), сегментарність (у людини вона збереглася переважно для тулуба), двостороння симетрія (по­дібність будови сторін тіла, але не абсолютна), асиметрія або дисиметрія (нерівномірність кількісної і якісної вираженості структур справа і зліва в розміщенні непарних органів) та кореляція (певне співвідношення між окремими частинами тіла та їхніми функціями). Для людини характерне домінування правої верхньої і лівої нижньої кінцівок тобто праворукість і лівоногість.