3.2. Цілісність організму. Організм і середовище

Організм людини – це морфо-фізіологічна дискретна одиниця, що являє собою живу цілісну систему, яка складається з взаємозалежних і підпорядкованих елементів (органів і систем органів), взаємовідносини яких і особливості будови визначені їх функціонуванням як цілого. Кожен організм при взаємодії з навколишнім середовищем виступає як цілісна система.

Організм є цілісною системою, тому що відповідає на зовнішні подразнення як єдине ціле, а також здатний до саморегуляції, самооновлення та самовідтворення і виживати в боротьбі за існування. Окремі клітини організму, тканини можуть це здійснювати лише в складі організму, або в штучних умовах, які створює людина – самостійно існувати вони не можуть. При певних пошкодженнях організм може існувати, оскільки втрачені функції компенсуються іншими органами і системами. Отже практично кожна система крім основної функції може частково виконувати й функції інших систем.

Всі живі істоти в тому числі і людина нерозривно зв’язані з навколишнім середовищем. Поза середовищем жива істота взагалі не може мислитись. З навколишнього середовища вона бере необхідні для свого існування речовини і виділяє в нього продукти своєї життєдіяльності. Життя і розвиток організму залежить від умов зовнішнього середовища – наявності в ньому тих чи інших речовин, певної температури, ступеня вологості, освітленості тощо.

В будові тіла людини теж необхідно враховувати екологічний аспект. Організм пристосовується до дії екологічних факторів як історично, та й індивідуально. Історична адаптація – це підсумок тривалого пристосування до умов середовища окремих груп людства. Основними механізмами пристосування виступають природний добір та мутаційний процес, який визначає мінливість організмів і забезпечує матеріал для дії природного добору. Певна роль належить статевому добору, ізоляції та міграції з наступним змішуванням населення. При спільній дії цих факторів в значній мірі відбувалось формування рас. В результаті люди, що жили в умовах тропічного клімату набули особливостей, які є типовими для негроїдної раси. Це темна шкіра з великим вмістом меланіну, яка захищає шкуру від надмірної дії сонячних променів та кучеряве волосся, яке захищає олову від перегрівання. В умовах степів та пустель Азії виникли риси пристосування до різкого коливання денної та нічної температури, піщаних бур а інших факторів. Деякі морфологічні особливості (плоске обличчя, розвиток епікантуса і т.д.) ввійшли в склад монголоїдної раси. Як вказують дані антропології, європеоїдна раса сформувалась пізніше негроїдної і на її базі. При міграції негроїдів на північ природний добір діяв проти високого вмісту меланіну в шкір, що призвело до її освітлення. Коли недостатня кількість ультрафіолетової радіації і підвищена меланізація не відбувається утворення вітаміну D, що порушувало водно-сольовий обмін і не сприяло виживанню.

Расові типи, що виникли тисячоліття назад, зараз втратили своє пристосувальне значення, та оскільки морфологічні ознаки генетично закріпились, вони існують і забезпечують індивідуальну мінливість організмів. Проте і зараз організми не втратили здатності пристосовуватись до умов середовища (власне життя організму і є безперервним процесом пристосування!). Але його пристосування відбуваються не на генетичному, а на фенотиповому рівні і тому не успадковуються. Характерною рисою цих пристосувань є їх зворотність та обмеженість.

Пристосування до середовища можуть відбуватись на різних морфологічних рівнях: оранізмовому, субклітинному, молекулярному. При цьому чим ближче рівень до молекулярного, тим, як правило, воно ефективніше, більш генералізоване і більш надійне.

Кожна людина морфологічно унікальна в наслідок неповторності своєї спадкової програми та умов її реалізації в конкретних умовах середовища, які також специфічні і неповторні. Серед морфологічних індивідуальностей визначають певні варіантивні типи за принципом подібності тобто виділяють узагальнені варіанти мінливості.

Мінливість будови тіла встановлюється при міжпопуляційному, внутрішньопопуляційному та індивідуальному співставленні. Ця мінливість має як географічну (екологічну), так і історичну обумовленість. В останньому випадку варіабельність структур, особливо розмірів тіла, залежить від генотипових особливостей, що виникають при міграції та змішуванні населення, а також від зміни екологічних умов. Досить часто морфологічна перебудова має циклічний характер і закономірно повторюється з певною періодичністю. З певною циклічністю змінюються в часі розміри тіла новонароджених, початок статевого дозрівання тощо.

В анатомії, як і в фізіології, існують поняття норми й аномалії. Нормальним з анатомічної точки зору вважається такий стан орга­ну, системи чи апарату, коли їхні функції не порушені, тоді як аномалія – це відхилення від загальної закономірності, при цьому спостерігається порушення роботи органа або всієї системи орга­нів.

3.2. Загальна будова організму людини і інших організмів.

Зовні організм людини (як рептилій, птахів та ссавців) поділяється на такі відділи: голова, шия, тулуб верхні кінцівки та нижні кінцівки. Голова поділяється на два відділи: нейтральний і вісцеральний (або щелепний) На голові зосереджені органи чуття (зору, слуху, нюху) і в ротовій порожнині органи смаку. Вестибулярний орган і більша частина органу слуху знаходяться в середині скроневої кістки. З голови починається травна і дихальна системи. Шия з’єднує голову з тулубом і зовні на ній немає. Тулуб являє собою порожнистий відділ організму. В ньому містяться органи травної, видільної, серцево-судинної, дихальної, статевої систем, до нього кріпляться кінцівки.

Організм людини подібний за будовою до організмів інших видів, навіть досить віддалених. Голова є в усіх хордових починаючи з риб. Шиї немає лише в риб і амфібій – в усіх інших вона є. Тулуб є у всіх класів типу хордових і до нього кріпляться кінцівки (за винятком риб у яких плавники).

У всіх тварин класу ссавців порожнина тулуба діафрагмою поділяється на грудний і черевний відділи. В грудному відділі містяться серце з великими судинами і легені з трахеями та проходить стравохід. В черевній порожнині знаходяться органи травлення виділення, статеві. Людина не має хвоста хоч є хвостовий відділ хребта. Людина прямо ходяча і зовнішня та внутрішня будова тіла підпорядковані цьому феномену еволюції.