Валютне котирування.

Найбільш поширеним у валютних операціях, торгових угодах, фінансово-кредитних розрахунках і ін. Є використання валютних курсів, що встановлюються шляхом котирування іноземних валют.

Валютне котирування – визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної.

Котирування валют проводять державні (національні) і найбільші комерційні банки. При котируванні валют зазначається курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця – курс за яким банки купують валюту.

Історично склалося два методи котирування валют-прямий і непрямий (зворотній). При прямому, яке застосовується здебільшого у країнах, за одиницю чи кратне число одиниць приймається іноземна валюти, яка порівнюється з національною. І навпаки.

Кросс-курс означає певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти (наприклад до долара США, англійського фунта стерлінгів).

При котируванні валют, як правило, вказують курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту за національну – курс-покупців і за якими банки продають цю іноземну валюту – курс-продавців.

Курси продавців завжди вищі курсів покупців, за виключенням валютного ринку Лондона, в силу застосування непрямого котирування, і відповідно курси продавців нижчі курсів покупців.

Різниця між курсами продавців і покупців складає прибуток банку у валютних операціях. Можливість її отримання пов’язана з тим, що банки, користуючись своїм монопольним положенням на валютному ринку, стараються продати іноземну валюту за більш вищим курсом, а купити її на національну валюту за більш низьким курсом.

Цей прибуток банку прийнято називати «маржа». Вона використовується для покриття банківських видатків і у певній мірі для страхування валютного ризику від можливої зміни курсу валюти до здійснення дилером контругоди.

Конвертованість валют.

Конвертованість національної валюти – це можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин, легально обмінювати її на іноземну валюту та навпаки без обмежень.

Конвертованість валют поділяється на:

• повну і часткову,

• внутрішню і зовнішню,

• за поточними операціями і за переміщенням капіталів і кредитів.

Повна конвертованість валюти означає її вільний обмін на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі і при всіх операціях без обмежень сум.

Часткова (обмежена) конвертованість означає, що обмін дозволяється тільки для певних власників або по певних видах операцій.

Конвертованість внутрішня – вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів (юридичних і фізичних осіб даної країни) та вільні платежі їх за кордоном.

Конвертованість зовнішня – вільне нагромадження даної валюти на рахунках нерезидентів (юридичних і фізичних осіб іншої країни) переказ її за кордоном чи конвертації в іншу валюту.

Кожен із видів є частковою (обмеженою) конвертованістю валюти. Більш доступною для запровадження є зовнішня конвертованість оскільки вона сама по собі зумовлює приплив в країну іноземної валюти для нерезидентів.

Конвертованість за поточними операціями – означає, що національна валюта вільно обмінюється тільки для забезпечення повсякденної зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин (торгівля, страхування транспорт, туризм та інше).

Складнішим для забезпечення є конвертованість валюти за операціями, пов’язаними з переказом капіталів і кредитів.

Умовою конвертованості є: розвинена грошова і банківська системи; відлагоджений ринковий механізм; нагромаджений певний золотовалютний резерв; свобода експортно-імпортних операцій тощо.