§3. Грошове господарство на Закарпатті у міжвоєнному двадцятиріччя

Після розпаду Австро-Угорської імперії більшість українського населення Закарпаття висловилась за об’єднання з Українською Народною Республікою. Незважаючи на це, 8 травня 1919 р. утворена представниками ужгородської, пряшівської та хустської рад Центральна Руська (Українська) Народна Рада проголосила об’єднання краю з Чехословаччиною. Значною мірою це рішення було прийняте під тиском закарпатської еміграції у США. Рішенням Паризької мирної конференції на основі Сен-Жерменського мирного договору (10 вересня 1919 р.) Закарпаття переходило до складу Чехословаччини, у складі якої йому гарантувались права автономії і де воно було виділене в окремий адміністративний край – Підкарпатську Русь. Празький уряд усіляко зволікав з наданням краю автономії – перший етап цього процесу було здійснено лише у 1937 р. Впродовж міжвоєнного періоду грошове господарство Закарпаття залишалося під контролем центрального уряду Чехословаччини, яка тоді була однією з найбільших країн Центральної Європи: її населення станом на 1935 р. становило 19,9 млн. осіб, а площа – 140 тис. кв. км.

В історії грошового господарства міжвоєнної Чехословаччини дослідники виділяють три періоди: 1-й – 1918–1919 рр.: становлення чехословацької грошової системи, 2-й – 1919–1926 рр.: розбудова чехословацької грошової системи, 3-й – 1926–1938 рр.: стабілізація грошового господарства.

У перші місяці існування незалежної Чехословацької держави її грошовою одиницею залишалась австро-угорська крона, яка за роки Першої світової війни значно знецінилась. Так, якщо станом на 23 липня 1914 р. в обігу було 2,13 млрд. крон, на 26 жовтня 1918 р – 30,68 млрд. крон, то на 28 лютого 1919 р. вже 35,57 млрд. крон. Перший закон щодо впорядкування грошового господарства країни було прийнято 19 листопада 1918 р. Він передбачав випуск національних грошових знаків номіналом 10, 20, 100 та 1000 корун. 1 чехословацька коруна поділялася на 100 гелерів. Проекти банкнот виконав відомий митець Альфонс Муха. Були видрукувані пробні партії, однак через різке зростання інфляції і падіння вартості грошей до масової емісії справа не дійшла. У зв’язку з цим, тогочасний міністр фінансів А. Рашін запропонував на час перехідного періоду до запровадження національної валюти використовувати австро-угорські паперові грошові знаки, на які наклеювалися спеціальні марки. Цю операцію на території Чехії та Моравії було проведено – 3–12 березня 1919 р., на території Словаччини – дещо пізніше: у жовтні 1920 р. При цьому марки наклеювалися лише на банкноти вартістю 10, 20, 50, 100 та 1000 крон. Грошові знаки номіналом 1 та 2 крони, а також монети продовжували залишатися в обігу. За час здійснення цієї операції, яку проводили 15 000 працівників, було наклеєно марок на банкноти вартістю 7 157 721 070 крон. Оскільки ці марки часто підроблялись зловмисниками, уряд вже 10 квітня 1919 р. прийняв рішення про запровадження національних грошових знаків. Емісійною установою стало Банківське управління Міністерства фінансів. Грошові знаки першої емісії, датовані 15 квітня 1919 р., друкувалися як у Чехословаччині (Прага, Пардубіце, Ліберці, Варнсдорф), так і за кордоном (Відень та Нью-Йорк). Номінальна вартість банкнот становила 1, 5, 10, 20, 50, 100, 500, 1000 та 5000 корун. Вони запроваджувалися в обіг поетапно з 7 липня 1919 р. до 26 лютого 1920 р. Обмін банкнот проводився у співвідношенні 1:1.Через невисоку якість друку купюр окремих номіналів (5, 50, 100, 500 та 5000 корун), які часто ставали об’єктами підробки, їх було обміняно на банкноти другої емісії (друкувалися вони у США і запроваджувалися в обіг з 10 листопада 1920 р. до 26 травня 1924 р.).

Важливою проблемою для молодої держави стало карбування розмінної монети. Кремніцький монетний двір, який до 1918 р. виготовляв угорські монети, був демонтований угорськими властями – його обладнання у 50-ти вагонах було перевезене до Будапешту. Нові сучасні машини було закуплено у Парижі, Відні та Франкфурті, і вже 2 червня 1921 р. розпочалося карбування розмінних монет, автором проектів яких був Отакар Шпаніель. Першими монетами, які масово з’явилися на ринку, були 20 та 50 гелерів. У 1922 р. запроваджено в обіг 10 гелерів та 1 коруну, у 1923 р. – 2 та 5 гелерів, у 1925 р. – 5 корун. У 1933 р. набір розмінних номіналів поповнили 25 гелерів. 2 гелери карбувалися з цинку лише до 1925 р. 5 та 10 гелерів емітували з бронзи майже безперервно до 1938 р. 20, 25, 50 гелерів, 1 та 5 (перша та третя емісії 1925–1927 рр. та 1937–1938 рр.) корун випускали з мідно-нікелевого сплаву. У 1928–1932 рр. було налагоджено випуск обігових срібних п’ятикорунівок, у 1930–1933 рр. – десятикорунівок, а у 1933–1934 рр. – двадцятикорунівок. Авторами їх проектів були О. Гутфройнд (5 корун) та Й. Хорейц (10 та 20 корун). Крім цього, двічі карбувалися пам’ятні монети зі срібла: у 1928 р. – до 10-річчя проголошення Чехословацької республіки з’явилася монета номіналом 10 корун та в 1937 р. – з нагоди смерті першого президента республіки Т. Г. Масарика (1850–1937 рр.) було випущено 20 корун. Усі емісії монет здійснювалися великими накладами і повністю забезпечували потреби грошового обігу.

Стабілізація чехословацької національної валюти дала можливість у 1923 р. розпочати емісію золотих дукатів, які до 1938 р. безперервно карбувалися на кремніцькому монетному дворі доволі великими тиражами ( напр. у 1925 р. – 66279 шт., у 1929 р. – 10253 шт., а у 1936 р. – 14566 шт.). Крім цього, здійснювалася емісія монет вартістю 2, 5 та 10 дукатів. Авторами проектів золотих монет були Я. Бенда та О. Шпаніель. Дукати не використовувалися у повсякденному обігу – вони були переважно засобами тезаврації.

На 1926–1938 рр. припадає стабілізація та розвиток Чехословацької республіки, яка стала демократичною парламентською державою з високорозвиненою економікою. З квітня 1926 р. розпочав свою діяльність Національний банк Чехословаччини, створений як акціонерне товариство зі статутним капіталом у розмірі 12 млн. золотих доларів США. Він мав 34 філії на території країни, у тому числі 2 – на Закарпатті (вУжгороді та Мукачевому). До листопада 1929 р. коруна не мала фіксованого золотого вмісту. Курс чехословацької валюти визначався відношенням до швейцарського франка (у березні 1919 р. 100 чехословацьких корун = 23 шв. фр., у грудні 1920 р. – 7,4 фр.). З 1923 р. курс коруни визначався відношенням до долара США. Впродовж 1923–1933 рр. він був таким: 100 корун = 2,96 дол. США. Закон від 17 листопада 1929 р. встановив золотий вміст коруни на рівні 0, 04458 г чистого золота. Через світову економічну кризу з 17 лютого 1934 р. його було знижено до 0,03715 г, а з 9 жовтня 1936 р. – до 0,03121 г. Станом на кінець березня 1935 р. за 100 чехословацьких корун давали 22,15 польського злотого.

У 1929 р. були відмінені валютні обмеження, які діяли з часів Першої світової війни, і запроваджено вільний обмін чехословацької коруни на іноземні валюти та золото. Однак уже 2 жовтня 1931 р. від цього кроку довелося відмовитись.

Упродовж міжвоєнного періоду на грошовому ринку країни використовувались такі паперові грошові знаки: купюри першої емісії номіналом 10, 20 та 1000 корун; купюри другої емісії номіналом 5, 50, 100, 500 та 5000 корун; банкноти Національного банку Чехословаччини 10 корун (2.01.1927 р.), 20 корун (1.10.1926 р.), 50 корун (1.10.1929 р.), 100 корун (10.01.1931 р.), 500 корун (2.05.1929 р.) та 1000 корун (8.04.1932 р. та 25.05.1934 р.).

Грошова система міжвоєнної Чехословаччини була однією з найбільш стабільних у Європі. Завдяки вчасно здійснюваним заходам, країні вдалося уникнути гіперінфляції першої половини 20-х років, мінімалізувати вплив світової економічної кризи 1929–1933 рр., домогтися стабільності цінової ситуації тощо. Саме в цих умовах українське життя на Закарпатті дістало можливість для повноцінного розвитку. Після запровадження автономії Підкарпатської Русі у 1938 р. тут було створене міністерство фінансів, яке очолювали о.Августин Волошин (26.10.1938–1.12.1938) та Лев Прхала (6.03.1939–15.03.1939). Міністерство розглядало питання про запровадження на Закарпатті власних грошовох знаків. Однак через короткий час існування автономії цього питання реалізувати не вдалося.

У цей період на Закарпатті активізувала свою роботу “Просвіта”, розвивалася освітня, культурно-просвітницька та громадсько-політична діяльність українського населення. Завдяки цьому стало можливим проголошення у березні 1939 р. незалежності Карпатської України, яка була потоплена в крові угорськими окупантами.