§7.Поширення римської монети на українських землях

Основи римської монетної системи були сформовані ще за республіканських часів. Її основними номіналами стали мідні аси та срібні денарії, а також їх кратні та фракції. Протягом декількох століть у Римі постійно проводилась редукція мідної монети. Якщо початкова вага литого, т.зв. лібрального, аса становила близько 327,4 г, то впродовж ІІІ ст. до н.е. її було зменшено спочатку до бл. 270 г, а під час Другої Пунічної війни у 217 р. до н.е. – до половини римського фунта (лібри), а в 209 р. до н.е. – до його чверті. Всередині ІІ ст. до н.е. було проведено ще одну наступну редукцію аса – його вага була зафіксована на рівні однієї вагової унції – близько 27,3 г. Наступне зменшення ваги цього монетного номіналу відбулося у 90 р. до н.е. – ас став наполовину легшим – 13,6 г і таким залишався аж до часів імперії.

Важливим кроком у становленні римської монетної системи стало запровадження в обіг срібного денарія. Його поява, яка припадає на роки Другої Пунічної війни, датується 215/214 рр. до н.е. (за іншими даними – 211 р. до н.е.). Перші монети цього номіналу, які важили близько 4,55 г, на аверсі містили зображення голови богині Роми, а на реверсі – постаті Діоскурів у вигляді вершників та позначення номіналу –“Х” (асів). Фракціями денарія були квінарій (½ денарія – 5 асів) та сестерцій (¼ денарія – 2 ½ аса). У часи воєнних дій емітували також вікторіат – ¾ денарія. Метрологічні параметри денарія впродовж тривалого часу залишалися стабільними. Вперше його вагу було зменшено у 155 р. до н.е. до рівня 3,89 г. Подальші зміни римської монетної системи стосувалися зміни співвідношень між окремими номіналами. Так, за часів Гая Гракха у 123 р. до н.е. денарій містив 16 асів.

У республіканські часи золото відігравало допоміжну роль у процесі грошового обміну. Монети із цього дорогоцінного металу – ауреуси вагою 10,9г – виготовлялися нерегулярно, а масштаби їх емісії були незначними. Лише Гай Юлій Цезар, з урахуванням як політичних, так і економічних факторів, розпочав регулярне карбування золотих монет вартістю 25 денаріїв. Їх вага становила близько 8,22 г. Спорадично виготовляли також золоті квінарії (½ ауреуса).

Після становлення імперії одним із важливих завдань Октавіан Август (27 р. до н.е.–14 р. н.е.) вважав упорядкування монетно-грошових відносин. Надалі право емісії монет з дорогоцінних металів належало тільки імператорові. Сенат та окремі міські осередки у провінціях мали право карбувати розмінну монету з міді, бронзи, латуні тощо. Монетна система грунтувалася на засадах біметалізму. Для золотих та срібних монет, які були повновартісними і виготовлялися у великій кількості, встановлювався стабільний обмінний курс. Основні монетні номінали – золотий ауреус (7,79 г) та срібний денарій (3,89 г). Їхніми фракціями були золотий та срібний квінарії (½ ауреуса та ½ денарія). Однак, як і раніше, обсяги їх емісії були незначними. До розмінних номіналів належали латунні сестерції (27,28 г) та дупондії (13,64 г), мідні аси (10,91 г) та квадранси (1,7 г). Організація карбування монет за принципом “al marco” нерідко приводила до відхилень ваги окремих екземплярів, як правило, в бік зменшення. Як і раніше, золотий ауреус прирівнювався до 25 срібних денаріїв, а на один денарій йшло 4 сестерції, 8 дупондіїв, 16 асів та 64 квінарії.

Зростання фінансових витрат держави змусило імператора Нерона у 63–64 рр. провести грошову реформу, внаслідок якої вага ауреуса була знижена до 7,27 г, а денарія – до 3,41 г. Такі метрологічні параметри утримались аж до другої половини ІІ ст., на яку припадає наростання кризових явищ у монетному господарстві Римської імперії. Тоді ж розпочалось погіршення проби монетного сплаву денаріїв шляхом додавання до нього міді. Одночасно було здійснено спробу реформування системи розмінних номіналів. Передбачалось, що ас, семіс (½ аса) та квадранс надалі будуть виготовлятися з латуні, однак дане нововведення не утрималось.

Військово-політичні події кінця І–першої половини ІІ ст., пов’язані з постійними війнами і розширенням кордонів Римської імперії, вимагали зростання державних видатків. За цих умов одним із джерел покриття бюджетного дефіциту стало погіршення якості срібної монети. Відбувалася поступова девальвація денарія. За часів Марка Аврелія (161–180 рр.) вміст чистого срібла у монетах цього номіналу не перевищував 76%. Наступне зниження якості денарія відбулося у 194 р.: імператор Септимій Север розпочав карбування монет, що містили лише 47% дорогоцінного металу.

Наростання кризових явищ в економіці імперії зумовлювало дальше погіршення якості монети. Намагаючись поліпшити ситуацію на грошовому ринку, імператор Каракалла (211–217 рр.) бл. 214 р. розпочав емісію нової монетної одиниці – антонініана, номінальна вартість якої дорівнювала двом денаріям. Вага цієї монети становила бл. 5,11 г, а її реальна вартість не перевищувала півтора денарія. Одночасно до 6,54 г було зменшено вагу золотого ауреуса. Однак і ці кроки не сприяли оздоровленню грошового господарства, і кризові явища ставали дедалі більш руйнівними. Псування монети набуло катастрофічних розмірів. Уряд постійно зменшував вагу ауреусів і збільшував лігатуру денаріїв та антонініанів, які, врешті, почали емітувати з бронзи. За правління імператора Галієна (254–268 рр.) ауреус важив менше 3 г. Вміст чистого срібла в антонініанах на початках його панування становив 12%, а в останні роки – лише 2–3%. З середини ІІІ ст. карбування латунних, бронзових та мідних номіналів, а також неповновартісних денаріїв припинилося.

Спроби проведення грошової реформи, здійснені імператором Авреліаном (270–275 рр.) у 274 р., виявилися невдалими. Лише реформа, яку провів імператор Діоклетіан (284–305 рр.) у 294 р., мала позитивні наслідки: було запроваджено повновартісну золоту монету – ауреус – вагою 5,45 г, повноцінну срібну монету – аргентеус (відповідник давнього денарія) – вагою 3,41 г, а також новий монетний номінал – фоліс – вагою близько 10 г сплаву, що містив бл. 5% срібла. В обігу надалі залишалися антонініани та денарії попередніх емісій. В новій системі номіналів ауреус дорівнював 25 аргентеусам, кожен з яких складався з 5 фолісів, 12½ антонініанів та 25 денаріїв.

Подальше реформування римської грошової системи відбувалося за часів правління імператора Константина І (306–337 рр.). Близько 311 р. він запровадив нову монетну одиницю – золотий солід – вагою 4,54 г. Завдяки високій якості та значним обсягам карбування ця монета швидко поширилась і стала популярною не лише на території імперії, а й у сусідніх країнах. Багато з них, у тому числі Київська Русь, згодом використали її як взірець при створенні власних монетних систем. Фракціями золотого соліда були семіс (½ соліда) та запроваджений дещо пізніше трієнс (1/3 соліда). Дещо пізніше, близько 320 р., в обіг введено срібний міліарісій, вартість якого становила 1/1000 золотого фунта, а вага – 4,54 г. Розмінною монетою була також сіліква, вага якої починалася з 3,41 г, а згодом знизилась і стала менше 3 г. Погіршувались і метрологічні параметри фолісів. Наприкінці правління Константина І вони важили неповних 2 г. Монетно-грошова система, створена цим імператором, з незначними модифікаціями проіснувала аж до падіння Західної Римської імперії, а в Східній Римській (Візантійській) імперії її, вдосконалюючи, продовжували використовувати ще впродовж тисячоліття.

У перші століття нашої ери кордони Римської імперії наблизилися до земель, на яких проживали слов’янські племена антів, яких ототожнюють з племенами черняхівської археологічної культури. На території їх розселення здавна відомі знахідки монет римського карбування, що є важливим джерелом для вивчення політичної та соціально-економічної історії прадавнього населення українських земель.

Знайдені на Україні римські денарії фігурують у середньовічних та новочасних актах під назвою “головки святого Яна”. Немало таких монет входило до складу нумізматичних колекцій львівських міщан у ХVI–ХVIІ ст. Вивчення топографії знахідок римських монет дає підстави стверджувати, що більшість їх зосереджена на території Правобережної України в басейнах річок Тиса, Дністер, Сян, Західний Буг, Південний Буг та приток Дніпра. Північна межа масового поширення римських монет проходить між лісостеповою та лісовою природно-географічними зонами. Найбільше таких знахідок виявлено на території Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Волинської та Рівненської областей, а також на Буковині та Закарпатті. При цьому густота знахідок є більш-менш рівномірною, що свідчить про тривалість та масштабність їх поширення.

Серед знахідок римських монет абсолютну більшість становлять срібні денарії, значно меншою є частка золотих ауреусів та солідів, а також латунних, мідних та бронзових монет.

У складі монетних скарбів та серед поодиноких знахідок денарії республіканської епохи трапляються вкрай рідко. В окремих комплексах їх кількість не перевищує кількох екземплярів. Так, у великому скарбі, знайденому на території древнього городища у с. Звенигород на Львівщині, серед значної кількості денаріїв кінця І–ІІ ст. була лише одна монета цього номіналу, відкарбована за часів Республіки. За підрахунками відомого українського історика М. Брайчевського станом на 1959 р. на території України та Молдавії у складі 22 знахідок виявлено 25 монет республіканської епохи.

Подібна ситуація і з срібними монетами перших римських імператорів. Лише декількома екземплярами представлені емісії Октавіана Августа (27 р. до н.е.–14 р. н.е.), Тиберія (14–37 рр.), Калігулли (37–41 рр.) та Клавдія (41–54 рр.). Дещо частіше нотуються денарії останнього представника династії Юліїв-Клавдіїв – Нерона (54–68 рр.). Однак і вони присутні у комплексах, виявлених у безпосередній близькості до кордонів Римської імперії, при цьому ареал їх поширення є незначним. Монети, відкарбовані імператорами часів громадянської війни 68–69 рр., є рідкісними і на території самої імперії, й поза її межами. Денарії Гальби (68–69 рр.), Отона (69 р.) та Вітелія (69 р.) зафіксовані лише у декількох українських скарбах.

У нумізматичних джерелах відображена також активна зовнішня політика римських володарів у Карпато-Дунайському регіоні другої половини І ст. Так, денарії імператора Веспасіана (69–79 рр.) виявлені у депозитах майже з усієї території Правобережної України (зокрема, у скарбі з с. Білогородка Ізяславського району Хмельницької області містилось 10 монет цього правителя). Різке збільшення римського монетного імпорту спостерігається від часів панування імператора Траяна (98–117 рр.). Це пояснюється тим, що йому вдалося підкорити собі даків та інші племена у Подунав’ї, у результаті чого римський кордон підійшов до земель, заселених давньоукраїнським етносом. Крім цього окремі військові підрозділи римської армії здійснювали експедиції на північ від Карпатських гір, частими гостями тут також були купці. Саме у першій половині ІІ ст. найбільше поширюється на території Україні римська монета. Денарії імператорів Адріана (117–138 рр.), Антоніна Пія (138–161 рр.), Марка Аврелія (161–180 рр.) та членів їхніх родин виявлені у всіх областях України, при чому, в окремих депозитах налічуються сотні і навіть тисячі цих монет.

Наростання кризових явищ у монетному господарстві Римської імперії не могло не позначитися на структурі її монетного експорту. Низькопробні денарії, що карбувалися від часів Коммода (180–192 рр.) та Септимія Севера (193–211 рр.) неохоче приймалися населенням українських земель. Про це свідчать дані топографії монетних знахідок. Римські монетні номінали кінця ІІ–ІІІ ст. трапляються значно рідше, ареал їх поширення обмежений прикордонними територіями. Це ж стосується пізньоримських випусків другої половини ІІІ–першої половини V ст. Асортимент номіналів та кількісні показники знахідок дають підстави стверджувати, що на той час римські монети здебільшого використовувалися для потреб прикордонної торгівлі.

Поширення римських грошей на українських землях є свідченням тісних торговельних зв’язків між Римською імперією та антськими племенами. Крім того, вони завозилися як військові трофеї, здобуті в результаті вдалих нападів варварських племен на римські провінції. В епоху послаблення військової могутності Риму імператори, нездатні захистити свої кордони, відкуповувалися від племінних вождів даниною – товарами та грішми. Вартість монет була добре знана антській верхівці. Одним з свідчень цього є знахідки золотих та срібних медальйонів, які римські імператори надсилали варварським керівникам, намагаючись перетворити їх на союзників імперії. Велика кількість виявлених на Україні денаріїв та інших номіналів монет свідчить про різноплановість їх використання. Це були перші монети, які брали активну участь у формуванні товарно-грошових відносин на українському ринку. Варто зауважити, що більшість виявлених монет є дуже потертими, що може бути доказом тривалості їх використання у повсякденному обігу. Відомо також, що римські купці скуповували на території імперії неповновартісну монету і вивозили її за кордон. Варварське населення, не обізнане з тонкощами монетної справи, не звертало уваги на метрологічні параметри, а задовольнялося кількісними показниками.

Значна частина римського монетного імпорту використовувалася антською верхівкою як засіб тезаврації шляхом нагромадження скарбів. Свідченням цього є велика кількість монет в окремих депозитах. Нерідко срібні і особливо золоті монети перероблялися на прикраси. відсутність покладів дорогоцінних металів приводила до широкого використання місцевими ювелірами римського монетного срібла в якості сировини для виготовлення різноманітних виробів.

Римські монети відігравали визначальну роль у торговому обміні між слов’янськими племенами та імперією. Основними об’єктами торгівлі з боку слов’ян обміну були продукти тваринництва, рільництва та лісових промислів – збіжжя, худоба, шкіри, хутра, мед, віск, а також бурштин і раби. Зі свого боку, римські купці привозили гончарні та ювелірні вироби, вина, олію тощо. Для покриття торговельного дефіциту римляни широко використовували монету, яка була основним засобом обміну. Римські історичні джерела вказують на величезні прибутки від цієї торгівлі. Так, Пліній Старший підкреслював, що ціни на товари, завезені на територію імперії, підвищувалися тут у сотні разів. Через низку військово-політичних факторів у першій половині ІІІ ст. римсько-слов’янські торговельні зв’язки були перервані. Однак, незважаючи на припинення надходження римської монети, срібні денарії ще впродовж тривалого часу були основним засобом обігу на українському грошовому ринку. На зміну їм у V ст. прийшли візантійські номінали, а згодом – сасанідські та арабські монети.

Список літератури:

Анохин В.А. Монетное дело Херсонеса. Киев, 1977.

Анохин В.А. Монетное дело Боспора. Киев, 1986.

Анохин В.А. Монеты античных городов северо-западного Причерноморья. Киев, 1989.

Брайчевський М.Ю. Римська монета на території України. Київ, 1959.

Брайчевський М.Ю. Час обігу римської монети в антському суспільстві // Археологія. 1952. Т. VI.

Зограф А.Н. Денежное обращение и монетное дело Северного Причерноморья // Античные города Северного Причерноморья. Москва, 1955.

Зограф А.Н. Монеты Тиры. Москва, 1957.

Казаманова Л.Н. Введение в античную нумизматику. Москва, 1969.

Карышковский П.О. Монеты Ольвии: Очерк денежного обращения Северо-Западного Причерноморья в античную эпоху. Київ, 1988.

Кропоткин В.В. Топография римских и ранневизантийских монет на территории СССР // Вестник древней истории. 1954. № 3.

Потин В.М. Монеты. Клады. Коллекции. Очерк нумизматики. Санкт-Петербург, 1993.