11. Закони як джерела кримінального процесуального права. Кримінальний процесуальний кодекс, його система, загальна характеристика.

Зауважимо, що ефективність норм міжнародних договорів визна­чається якісним рівнем їх відображення в кримінально-процесуальному законодавстві України.

Залежно від характеру і рівня систематизації кримінально-про­цесуальних норм серед законів, що регулюють кримінально-проце­суальну діяльність, важливе місце займають кодифікований акт (КПК), інші кодекси, що містять кримінально-процесуальні положення (наприклад, Кримінальний кодекс України, Митний кодекс України таін.).

КПК затверджений Верховною Радою України 28 грудня 1960 року і введений в дію з 1 квітня 1961 року.

КПК містить дві частини — Загальну і Особливу.

Загальну частину становитьрозділ перший:

«Загальні положення». До нього входять:

глава 1 «Основні положення»;

глава 2 «Підсудність»;

глава 3 «Учас­ники процесу, їх права і обов'язки»;

глава 4 «Обставини, що виключа­ють можливість участі в кримінальному судочинстві»;

глава 5 «До­кази»;

глава 6 «Протоколи»;

глава 7 «Строки і судові витрати».

Ці глави містять правила, що мають значення для всіх органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, а також для інших учасників процесу у всіх стадіях провадження у справі. Тому вони систематизовані в Загальній частині Кодексу.

Інші розділи, починаючи з другого і по восьмий включно, станов­лять Особливу частину Кодексу. Всі вони присвячені провадженню у кримінальній справі, тобто порядку провадження в різних стадіях про­цесу або ж по окремих категоріях кримінальних справ. Тут містяться положення, що регламентують діяльність слідчих і прокурорських органів та судів у відповідних стадіях процесу і при провадженні тих або інших слідчих, прокурорських і судових дій, порядок вирішення питань, які виникають при провадженні у справі, права і повноважен­ня відповідних органів і посадових осіб, а також права і обов'язки всіх осіб, які беруть участь у справі, та ін.

Особливу частину Кодексу становлять такі розділи:

II. Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство;

III. Провадження справ у суді першої інстанції;

IV. Провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду;

V. Виконання вироку, ухвали і постанови суду;

VI. Застосування примусових заходів медичного характеру;

VII. Про­токольна форма досудової підготовки матеріалів;

VIII. Провадження в справах про злочини неповнолітніх.

Статті КПК мають свою назву, що полегшує вивчення Кодексу і користування його нормами. Більшість статей складається з декількох частин, що виділяються абзацами, або включає в себе декілька пунктів, що мають цифрове або літерне позначення. У кожній статті, її частині або пункті сформульована правова норма, яка складається, як правило, з гіпотези, диспозиції і санкції. Диспозиція кримінально-процесуальної норми буває простою, описовою, відсилочною та бланкетною. Особли­вістю санкції кримінально-процесуальної норми, як вже зазначалося, є те, що вона може бути сформульована в інших нормах, у тому числі і в тих, що містяться в інших розділах, главах і статтях Кодексу.

До чинного кримінально-процесуального законодавства України належать, зокрема, закони України «Про судоустрій України», «Про прокуратуру України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру», «Про судову експертизу», «Про банки і банківську ді­яльність», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадяни­нові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, про­куратури і суду», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про державну податкову службу в Україні» та ін.

Згідно з ст. 152 Конституції України до джерел кримінального процесуального права необхідно віднести і рішення Конституційного Суду України, якими визнаються конституційними повністю чи в окремій частині закони, інші нормативно-правові акти або їх окремі норми (положення). Останні в такому разі втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Крім того, даючи у своїх рішеннях офіційне тлумачення Конституції та відповідність їй законів, Конституційний Суд формулює правові позиції, які є обов'язковими для застосування під час кримінального провадження та прийнятті органами досудового розслідування, прокурором, слідчим суддею і судом відповідних рішень.

Вплив на порядок кримінального провадження в нашій державі мають також рішення і викладені в них правові позиції Європейського суду з прав людини. В них дається тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.).

Природа рішень Європейського суду з прав людини обумовлена певними факторами: а) правові позиції, що містяться в них, мають нормативний характер; б) у рішеннях дається тлумачення Євроконвенції та Протоколів до неї; в) рішення мають правозастосовний характер, оскільки в них міститься рішення з конкретної справи.

Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. зобов'язав суди застосовувати під час розгляду і вирішення як Конвенцію, так і прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Важливо підкреслити, що така практика стосується не лише справ, стороною в яких є Україна, а будь-якої іншої держави, яка підписала Конвенцію. Правові позиції Євросуду, сформульовані в рішеннях щодо інших держав, повинні враховуватись судами України.

Певну роль для формування одноманітного порядку кримінального провадження відіграють нормативні акти Кабінету Міністрів України, Генерального прокурора України, Служби безпеки України МВС, Державної прикордонної служби України, які містять організаційні процесуальні норми. Так, Кабінет Міністрів України визначає порядок вчинення органами досудового розслідування, прокурором і судом окремих процесуальних дій, пов'язаних з кримінальним провадженням, зокрема, зберігання речових доказів (ч. 2 ст. 100 КПК); витрат, пов'язаних зі зберіганням і пересиланням речей і документів (ст. 123 КПК), тощо.

Названі правоохоронні органи видають накази, інструкції, затверджують передбачені нормами КПК відповідні положення.

Так, МВС України визначає порядок застосування електронного засобу контролю за поведінкою підозрюваного чи обвинуваченого, до якого обрано запобіжний захід - домашній арешт (ч. 3 ст. 195 КПК), Генеральна прокуратура України за погодженням з МВС, СБУ та органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, розробляє і затверджує Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань та порядок його формування і ведення (ч. 2 ст. 214 КПК).

Однак такі нормативні акти не можуть розширювати чи звужувати зміст і обсяг повноважень владних учасників кримінального провадження, прав і свобод інших його учасників. Ці акти видаються виключно в межах кримінального процесуального законодавства з метою організації його виконання.