14. Стадії взаємодії вірусу і клітини.( на прикладі бактеріофагу)

1. Адсорбція (фаг зв’язується з рецепторними ділянками на поверхні бактеріальної клітини)

2. Проникнення до клітини ( бактеріофаг вводить ДНК у клітину бактерії)

3. “Роздягання” віріону ( ДНК фага кодує синтез ферментів фага, використовуючи білок синтезуючий апарат клітини хазяїна; бактеріофаг інактивує і розщеплює ДНК хазяїна. ДНК фага підпорядковує собі білоксинезуючий апарат хазяїна)

4. Екліпс-фаза (транскрипція, реплікація, трансляція) (ДНК фага реп лікується та кодує синтез нових білків оболонки)

5. Самозбірка вібріону ( утворення нових частинок бактеріофагів)

6. Вихід вірусу з клітини ( лізис клітини хазяїна: вона руйнується, звільняючи нових фагів, які проникнуть у нові клітини бактерій).

15. Структурні і не структурні білки вірусів.

Вірусні білки, як і клітинні, побудовані з амінокислот і являють собою поліпептидні ланцюги, сформовані у вторинні і третинні структури. Деякі вірусні білки, зокрема капсидні, мають ще й чет­вертинну структуру. Молекулярна маса вірусних поліпептидів ко­ливається в межах від 8 х 10³ до 275 х 10³ Д.

У зараженій клітині вірусний геном кодує синтез двох груп біл­ків: 1) структурні, які входять до складу віріонів потомства; 2) неструктурні, які забезпечують процес репродукції вірусу на різних етапах, але до складу віріонів не входять.

Структурні білки. Структурними називають усі білки, що входять до складу зрілих позаклітинних віріонів. Структурні білки у віріоні виконують ряд функцій:

1) захист нуклеїнової кислоти від зовнішніх факторів;

2) взаємодія з мембраною чуттєвих клітин у ході першого етапу їх зараження;

3) взаємодія з вірусної нуклеїновою кислотою в ході і після її упакування в капсид;

4) взаємодія між собою в ході самозбирання капсида;

5) організація проникнення вірусу в чуттєву клітину.

Неструктурні білки. Неструктурні вірусні білки - це всі білки, що кодуються вірусним геномом, але не входять у склад зрілих віріонів. Вони вивчені набагато гірше, ніж структурні, що пов'язано з незрівнянно великими труднощами, що виникають при їх ідентифікації і виділенні в порівнянні зі структурними білками. Неструктурні білки в залежності від їх функцій поділяють на п'ять груп:

1) регулятори експресії вірусного генома;

2) попередники вірусних білків;

3) нефункціональні пептиди;

4) інгібітори клітинного біосинтезу й індуктори руйнування клітин;

5) вірусні ферменти.

16. Особливості будови структурних білків вірусів.

У залежності від розташування того чи іншого білка у віріоні виділяють групи білків:

а) капсидні білки. У віріонах складно організованих вірусів ці білки можуть виконати тільки 2—3 функції - захист нуклеїнової кислоти, здатність до самозбирання і руйнування в ході звільнення нуклеїнової кислоти.

У віріонах простих вірусів їх функції звичайно більш різноманітні;

б) білки вірусної суперкапсидної оболонки. Маються у вірусів, що виходять із клітин шляхом брунькування (параміксо-, ортоміксо-, рабдо-, тога-, бунья-, корона-, аренавіруси). Їх роль зводиться в основному до організації брунькування віріонів, здатності до самозбирання, взаємодії з мембраною чуттєвих клітин, організації проникнення в чуттєву клітину, тобто до F-активності, і захисту нуклеїнової кислоти. Ці білки формують пепломери — білкові вирости на суперкапсидній оболонці - і є, як правило, глікопротеїдами;

в) матриксні білки. Це білки проміжного шару віріонів, розташованого відразу під суперкапсидною оболонкою деяких вірусів. Їх основні функції: організація брунькування, стабілізація структури віріону за рахунок гідрофобних взаємодій, посередництво в здійсненні зв'язку суперкапсидних білків з капсидними;

г) білки вірусних серцевин. Маються в покс-, іридо-, орбі-, рео-, герпесвірусів. Представлені в основному ферментами. Віруси, що мають багатошарові капсиди, можуть мати і захисну роль;

д) білки, асоційовані з нуклеїновою кислотою. Білки самого внутрішнього шару віріонів. Представлені в складних вірусів гістоноподібними білками, ферментами синтезу і модифікації нуклеїнових кислот