Тема 8. Антикризова діагностика

Економічна реформа пов'язана з перетворенням централізованої системи управління промисловістю та механізму розподілу розміщення державних замовлень, фінансування та постачання в структуру ринкової економіки незалежних, самостійно діючих на ринку підприємств, призвела важкої системної кризи, що проявляється в депресії майже у всіх галузях промисловості. Більшість українських підприємств ще не змогли повністю пристосуватися до вимог нового економічного середовища. Вони поставлені в тяжке становище застарілими технологіями, недостачею капіталу, низькою продуктивністю, високими питомими витратами, низькими темпами розвитку менеджменту та маркетингу, слабкою конкурентоспроможністю продукції, не повністю використовують виробничі потужності, але намагаються подолати труднощі нових економічних умов. Ці процеси спричинили неплатоспроможність і банкрутство багатьох підприємств.

У таких умовах менеджерам необхідно володіти методологічними основами діагностики фінансової неспроможності підприємств, виявлення ключових індикаторів, які дозволять на ранніх стадіях визначати вірогідність наближення банкрутства, та умінням розробки дійових програм запобігання несприятливого розвитку подій.

Необхідність антикризового управління зумовлена метою розвитку соціально-економічних систем та існуванням небезпеки виникнення кризи. Категорія антикризового управління встановлює понятійну межу між різними типами управління. Багатозначність економічного, особливо управлінського поняття цієї категорії обумовлюється подвійною природою будь-якої кризи, яка одночасно створює та руйнує, тобто формує передумови й готує умови для подальшого розвитку та звільнює від колишньої стратегії бізнесу.

Теорії, які акцентують увагу на руйнуючій функції кризи, пропонують сприймати кризу як ситуацію, яка гостро загрожує існуванню підприємства. Кризова ситуація в такому випадку вимагає негайного подолання, локалізації наслідків методами антикризового управління, щоб зберегти передусім матеріальну основу для продовження господарчої діяльності в разі гострого дефіциту оборотних коштів.

Теорії, які розглядають кризу як явище, орієнтоване на руйнування старого та розвиток нового, сприймають її позитивно, тому в основу покладена не боротьба з кризою, а реструктуризація системи, що відповідає новим відносинам.

Очевидно, що своєчасне розпізнавання ознак та природи кризи, її локалізація, застосування елементів дослідження як заходу превентивної санації та відновлення платоспроможності становлять сутність мети діагностики в антикризовому управлінні.

Проблема діагностики в антикризовому управлінні належить до малодосліджених у вітчизняній економічній науці.

Будь-яке підприємство є системою тому, що складається з взаємопов'язаних елементів, зв'язків, відносин і являє собою цілісність. Управління складними системами апріорі є антикризовим на всіх етапах їх функціонування та розвитку. Уміння передбачати, розпізнати наближення кризи визначає ефективність управлінських рішень. Таким чином, антикризове управління можна визначити як систему управлінських заходів та рішень з діагностики, попередження, нейтралізації та подолання кризових явищ і їх причин на всіх рівнях економіки .

Той бік кризи, що відображає позитивні можливості оновлення, на думку деяких вчених та спеціалістів, виступає як „антиципативний (випереджаючий) антикризовий менеджмент”. Водночас із програмою захисту від саморуйнування він включає профілактику й „терапію” банкрутства, тобто стадію діагностики та превентивної санації в процесі антикризового управління.

Система антикризового управління має властивості, які надають особливий механізм управлінню: гнучкість та адаптивність, здатність до диверсифікації та своєчасного ситуаційного реагування, а також можливість ефективно використовувати потенціал підприємства та неформальні методи управління. Ці особливості механізму антикризового управління обумовлені завданнями, які вирішує діагностика: своєчасним розпізнаванням симптомів, факторів та причин наближення кризи, їх класифікацією та розробкою необхідних заходів.

На наш погляд, найбільш ефективна діагностика в тому разі, коли здійснюється за такою послідовністю її етапів:

1. встановлення належності об'єкта до певного класу чи групи;

2. виявлення відмінностей об'єкта діагностики від об'єктів свого класу шляхом порівняння його фактичних параметрів із базовими;

3. визначення припустимих відхилень від базових показників;

4. розробка методики формування інституціональних норм як базових показників.

Антикризове управління актуалізує функціональні аспекти щодо виявлення та подолання причин, які заважають оздоровленню підприємства, і радикалізації заходів, які відновлюють його платоспроможність. На думку деяких вчених, для підприємств, які досягли стадії розвитку та підйому в своєму життєвому циклі, економічний бік кризи й необхідність діагностики виражається в дефіциті грошових коштів, які необхідні для функціонування виробництва та розрахунків із кредиторами. Але цей підхід, на наш погляд, є абстрактний, оскільки не враховує індивідуальні особливості життєвого циклу підприємства, у якому можливі кризи, обумовлені процесом розвитку та росту, віком та розміром організації.

Індивідуальність соціально-економічної системи потребує об'єднання діагностики фінансово-економічного стану підприємства зі здійсненням заходів превентивної санації та проведенням превентивних досліджень. Деталізація поняття „криза” пояснює процесуальний бік антикризового управління, оскільки фази кризи й стадії розвитку кризових ситуацій обумовлюють стадії антикризових заходів.

Особливість антикризового управління проявляється в поєднанні в системі діагностики попередження, подолання кризи, стратегії реструктуризації та використання нестандартних методів в управлінні персоналом. Із цих позицій антикризове управління є конструктивна реакція на виявлення в результаті діагностики змін, які загрожують банкрутством або порушенням нормального функціонування. Правомірність такого підходу можна підтвердити ефективністю результатів управлінських рішень шляхом зіставлення рівня витрат ресурсів та ступеня досягнення мети.

Важливо підкреслити, що мета антикризового управління  збереження своєї ідентичності та нівелювання диспропорції внутрішніх і зовнішніх параметрів підприємства. Це є необхідна умова його подальшого розвитку та адаптації до зовнішніх умов. Підприємство досягає найвищої стадії розвитку, підтримує стійку рівновагу та минає пік руйнувальних тенденцій кризи, коли імітує, на думку Кейнса, стан „квазібуму” .

Економічна діагностика та превентивна санація багатьох загроз фінансової неспроможності, організаційної дисфункції та інших аномалій є, на наш погляд, основні поняття, що конституюють процес антикризового управління в цілому. Із цього випливає, що діагностика  це функція та специфічна стадія антикризового управління, вихідний пункт для прогнозу альтернативного розвитку підприємства.

Для керівництва та власників підприємства діагностика  засіб отримання вірогідної якісної інформації про його реальні можливості на початковій стадії економічної кризи та підстава для введення в дію особливих методів та механізмів менеджменту. Зважаючи на результати діагностичних та превентивних досліджень різних сторін діяльності підприємства, менеджери та власники мають можливість розпочати розробку рефлексивної моделі антикризового управління підприємством.

Діагностика – це оцінка вірогідності поточного фінансового обліку та звітності, база для висунення гіпотез про закономірності та можливий нестійкий фінансово-економічний стан. Діагностика дозволяє виявити причинно-наслідкові зв'язки в дисфункціях менеджменту, розробити пояснювальну та прогнозну моделі функціонування та розвитку підприємства, попереджуючи при цьому його банкрутство.

Таким чином, діагностика є категорія антикризового управління, яка має специфічний порядок зв'язків, структуру, функції. Мета діагностики в антикризовому управлінні  своєчасне розпізнавання ознак та природи кризи, а також локалізація небажаних її дій.

Індивідуальні особливості об'єктів дослідження вимагають різного підходу до визначення концепції діагностики. Поєднання діагностики та превентивної санації в одну стадію антикризового управління доцільне для ефективного антикризового управління.

Для побудови моделі прогнозування фінансової неспроможності або кризи підприємства необхідно визначити, що таке криза. В загалі поняття кризи є узагальнена характеристика будь-яких несприятливих явищ, з якими стикається підприємство. Криза – це економічна категорія, яка відображає загальний несприятливий результат діяльності підприємства в певний період часу за багатьма економічними ознаками.

З погляду економічної теорії криза – це закономірність для всіх суб’єктів економіки, яка періодично повторюється протягом всього періоду існування підприємства з моменту його створення до ліквідації. Наглядно трактує поняття кризи концепція економічного циклу. Джон Кейнс дав пояснення цьому явищу: „В економічному циклі є ще одна характерна ознака, а саме, явище кризи, тобто раптова та різка, як правило, зміна тенденції підвищення зниженням, тоді як в оберненому процесі такого різкого повороту як правило не буває”. Життєвий цикл підприємства складається з фаз спаду та підйому, які чергуються, між якими знаходяться кризові „ями”.

Кризові явища на підприємстві настають не зразу, вони мають певну динаміку розвитку: починаючи зі „слабких сигналів”, вони поступово, якщо підприємство не вживає заходів щодо запобігання причин розвитку кризи, розростаються до відкритої фази гострої кризи, яка завершується банкрутством та примусовою судовою процедурою ліквідації бізнесу. Таким чином, кризові явища розвиваються за етапами погіршання фінансового стану. Виділяють чотири типи фінансового стану підприємства та п’ять етапів розвитку кризи.

Абсолютна стійкість фінансового стану – крайній тип фінансової стійкості, який спостерігається досить рідко.

Нормальна стійкість фінансового стану – тип фінансової стійкості в разі якого підприємство має достатню кількість власних обігових коштів або нестачу власних обігових коштів покриває довгостроковими позиковими коштами. У нижній зоні цього фінансового стану можуть спостерігатися „слабкі сигнали” наближення кризи, або її перша фаза, ознака якої є зниження рентабельності й суми прибутку.

Нестійкий фінансовий стан – відповідає другій фазі кризи, для якої характерна низька або близька до нуля рентабельність виробництва, яка епізодично переходить у збитки. У нижній зоні цього фінансового стану відбувається перехід до третьої фази кризи – збитковості виробництва, вичерпання або відсутності резервних фондів, тимчасової неплатоспроможності.

Кризовий фінансовий стан визначає четверту й п’яту фази кризи. Четверта фаза кризи – неплатоспроможність, п’ята  банкрутство. Фінальна стадія кризи, коли у підприємства повністю відсутні обігові кошти, а загальної суми активів у випадку реалізації не вистачить для розрахунків із кредиторами.

Виходячи з цього можна визначити кризу як процес поступової втрати підприємством власних обігових коштів до їх повної відсутності. Особливо важлива для запобігання кризи є її діагностика на ранніх стадіях, за умов виникнення перших симптомів, поки підприємство має власні ресурси та не обтяжено боргами. Досить ефективне є застосування методів комплексної інтегральної оцінки ймовірності банкрутства, описаних у наукових працях вітчизняних і зарубіжних економістів. Але основною проблемою їх застосування залишається неадаптованість запропонованих моделей до сучасних умов господарювання.

Багатогранність фінансових процесів не завжди відображається в коефіцієнтах платоспроможності, це зумовлено різним рівнем їх нормативних оцінок. Зарубіжні й вітчизняні аналітики рекомендують здійснювати інтегральну або комплексну оцінку фінансового стану підприємства на основі одного критерію. Як критерій застосовують малу ймовірність банкрутства підприємства.

На основі аналізу фінансової звітності підприємств за декілька років до їх банкрутства аналітики різних країн сформували різні моделі передбачення ризику ділової неспроможності.

Найбільш ранні моделі прогнозування банкрутства були одномірними, тобто побудованими на значеннях одного коефіцієнта. Потім вони стали ускладнюватися за рахунок залучення до аналізу більшої кількості коефіцієнтів.

А.Вінакор і Р.Сміт проаналізували діяльність 183 фірм, які зазнали фінансових труднощів у період 1921  1930 рр., та встановили, що найбільш надійна ознака банкрутства підприємства є зниження відношення власних обігових коштів до суми активів (коефіцієнт автономії). П.Дж.Фітцпатрік порівняв показники 20 підприємств-банкрутів за період з 1920 – 1929 р.р. з 19 підприємствами, які не зазнали фінансового краху й дійшов висновку, що кращі показники банкрутства є відношення прибутку до власних обігових коштів та відношення власних обігових коштів до суми заборгованості (їх зниження діагностує наближення неспроможності). К.Л.Мервін досліджував діяльність 939 підприємств і довів, що симптом банкрутства  це негативна динаміка показників: коефіцієнта покриття відсоткових сплат, коефіцієнта автономії та власного оборотного капіталу до суми заборгованості. Практика показала недосконалість цих підходів та вимагала проведення більш складного аналізу для отримання інтегральної оцінки фінансового стану підприємства. Критерієм цієї оцінки виступає ймовірність банкрутства.

Найбільш проста модель діагностики банкрутства є двофакторна, аналіз застосування якої досліджено в роботах М.А. Федотової. У моделі враховуються два показники, від яких залежить вірогідність банкрутства, коефіцієнт поточної ліквідності (покриття) та відношення позикових коштів до активів. На підставі результатів аналітичних досліджень діяльності підприємств США були встановлені вагомі коефіцієнти кожного з цих факторів.

Для США ця модель має такий вигляд:

,

де Клік. – коефіцієнт поточної ліквідності;

Кпоз.кош. – відношення позикових коштів до валюти балансу.

Якщо Z<0 – вірогідно, що підприємство залишиться платоспроможним; якщо Z>0 вірогідне банкрутство.

Двофакторна модель ймовірності банкрутства не відображає інші сторони фінансового стану підприємства: оборотність активів, рентабельність активів, темпи зміни виручки від реалізації та ін. Точність прогнозування збільшиться, якщо до уваги взяти більшу кількість факторів, які відображають фінансовий стан підприємства.

Найбільш відоме дослідження неспроможності, яке провів відомий фінансовий політик У.Бівер, на основі порівняння 79 підприємств-банкротів з 79 конкурентоспроможними підприємствами. Він запропонував свою систему показників для оцінки фінансового стану підприємства з метою діагностики банкрутства (табл. 2).

Таблиця 2

Система показників У.Бівера та їх значення

Показник	Розрахунок	Значення показників
1	2	3	4	5
Коефіцієнт Бівера	(ЧПАм)/(LR+SR)	0,4-0,45	0,17	-0,15
Рентабельність активів	(ЧП/Активи)100%	6-8	-4,0	-22,0
Фінансовий важіль	(LR+SR)/Активи	37	50	80
Коефіцієнт покриття активів чистим обіговим капіталом	(ВК  Позаоборотні активи)/Активи	0,4	0,3	0,06
Коефіцієнт покриття	Обігові активи/SR	3,2	2	1

Примітки:

ВК – власний капітал підприємства;

ЧП – чистий прибуток підприємства після сплати податків;

LR – довгострокові зобов’язання (у тому числі відкриті кредитні лінії);

SR  короткострокові зобов’язання ( у тому числі заборгованість з заробітної плати);

Ам – амортизація;

колонка 3 – для успішних компаній;

колонка 4 – за 5 років до банкрутства;

колонка 5 – за рік до банкрутства.

Найбільш відомою багатомірною методикою прогнозування фінансової неспроможності підприємств є Z-рахунок Е.Альтмана, який провів дослідження 33 американських компаній на початку 60-х р. за 22 фінансовими коефіцієнтами. Він застосував багатомірний дискримінантний аналіз, відібрав 5 найбільш значущих коефіцієнтів для побудови регресійної кривої Z-оцінок як індикатора ймовірності банкрутства.

,

де Z – дискримінантна межа, що визначає місце підприємства між платоспроможністю та банкрутством;

Х1  обіговий капітал/ сума активів (Ф.1 ряд. 350 / Ф.1 ряд. 640);

Х2  нерозподілений (реінвестований) прибуток/сума активів (Ф.1 ряд. (370+350)/ Ф.1 ряд 640);

Х3  операційний прибуток/сума активів (Ф.1 ряд. (260+270)/ Ф.1 ряд 640);

Х4  ринкова вартість акцій/позиковий капітал (Ф.2 ряд. (10-15)/ Ф.1 ряд.640);

Х5  обсяг продажу (виручка)/ сума активів (Ф.1 ряд.300/Ф.1 ряд.(620+480).

Якщо Z<1,8 – це означає дуже високу вірогідність банкрутства , якщо знаходиться в межах від 2,8 до 2,9 – то банкрутство можливе, якщо Z≥3 вірогідність банкрутства дуже мала. Zсер характеризується в Альтмана значенням 2,675. За п’ятифакторною моделлю спрогнозувати банкрутство можливо за один рік із точністю до 95%. , за два роки  до 83 %.

У 1977 р. Е.Альтман розробив точнішу модель, яка дозволяє спрогнозувати банкрутство за 5 років з точністю до 70%. У моделі застосовуються такі показники: рентабельність активів, динамічність прибутку, коефіцієнт покриття процентів, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт автономії, вартість майна підприємства.

У 1983 році Альтман отримав модифікований варіант свого рівняння для компаній, акції яких не котируються на біржі, у якому Х4 розраховують як відношення балансової вартості власного капіталу до балансової вартості позикового капіталу. Значення вагомих коефіцієнтів у рівнянні змінилося та примежове значення високої ймовірності банкрутства стало: Z<1,23.

.

У вітчизняній практиці було багато спроб застосування Z-рахунку Альтмана для оцінки платоспроможності та діагностики банкрутства. Застосовується комп’ютерна модель діагностики банкрутства. Однак відмінності між зовнішніми факторами, які впливають на функціонування підприємства (ступінь розвитку фондового ринку, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), й економічні показники, які застосовуються в моделі Альтмана, викривляють ймовірність оцінки.

Багато аналітиків (британські Р.Тафлер й Г.Тішоу, французькі Ж.Конан і М.Голдер та інші) застосовували підхід Альтмана у дослідженнях та будували свої багатофакторні прогнозні моделі фінансової неспроможності.

У вітчизняній науці не існує моделей аналогічних Z-рахунку Альтмана. Однак, як уже зазначалося, неможливо застосовувати для оцінки фінансового стану українських підприємств як його, так і інші зарубіжні аналоги.

Для побудови вітчизняної моделі Z-рахунку необхідно здійснити багатомірний дискримінантний аналіз за достатньою вибіркою українських підприємств, визначити найбільш значущі фінансові коефіцієнти, побудувати регресійне порівняння, оцінити вагові множники, побудувати діапазони меж значень Z для прийняття рішення про ймовірність банкрутства.

У 1972 р. Р.Ліс запропонував оцінювати ймовірність банкрутства підприємства за такою моделлю:

,

де Х1  оборотний капітал/сума активів;

Х2  прибуток від реалізації/сума активів;

Х3  нерозподілений прибуток/сума активів;

Х4  власний капітал / сума активів.

Якщо L < 0,037 – це означає високу вірогідність банкрутства.

Р.Тафлер і Г.Тішоу розробили в 1977 р. інтегральну факторну модель оцінки ймовірності банкрутства:

,

де Х1  прибуток від реалізації / короткострокові зобов’язання;

Х2  оборотні активи / сума зобов’язань;

Х3  короткострокові зобов’язання / сума активів;

Х4  обсяг продажу (виручка)/ сума активів.

Якщо розраховане значення Т перевищує граничне 0,3, ймовірність банкрутства низька, а при Z<0,2 – висока.

Заслуговує на увагу оцінка ймовірності банкрутства за R-моделлю.

,

де Х1  обіговий капітал/сума активів;

Х2 чистий прибуток / власний капітал;

Х3  виручка від реалізації/сума активів;

Х4  чистий прибуток/сукупні витрати.

Якщо величина R<0, ймовірність банкрутства максимальна (90-100%), коли значення R знаходиться в інтервалі від 0 до 0,18, ймовірність банкрутства висока (6080%), від 0,18 до 0,32 – середня (3550%), від 0,320,42 – низька (1520 %), більше 0,42 мінімальна (до 10 %) .

Французькі дослідники Ж.Конан і М.Голдер запропонували таку модель оцінки ймовірності банкрутства, яка називається „франзузька”.

,

де Х1  сума дебіторської заборгованості та грошових коштів (готівка та рахунки)/сума активів;

Х2  постійний капітал/ сума активів;

Х3  фінансові витрати /чиста виручка від реалізації;

Х4  витрати на персонал / чистий прибуток;

Х5  валовий прибуток / позиковий капітал.

Ймовірність затримання платежів фірмами, що мають різне значення показника Z, наведені в табл.. 3

Таблиця 3.

Ймовірність затримання платежів фірмами, що мають різне значення показника Z

Z	0,21	0,048	0,002	-0,026	-0,068	-0,087	-0,107	-0,131	-0,164
Ймовірність затримки платежів	100	90	80	70	50	40	30	20	10

Граничне значення -0,068.

Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства запропонували російські вчені Р.С.Сайфулін і Г.Г.Кадиков, який базується на застосуванні для оцінки фінансового стану підприємства рейтингового числа:

,

де Кзаб. – коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Кзаб.>0);

Клік. – коефіцієнт поточної ліквідності (Клік. >2);

Кінт. – інтенсивність обороту авансованого капіталу, яка характеризується обсягом реалізованої продукції, що припадає на одну гривню коштів, вкладених у діяльність підприємства (Кінт.>2,5);

Кмен. – коефіцієнт менеджменту, який характеризується відношенням прибутку від реалізації до величини виручки від реалізації (Кмен.>(n-1)/r, де r – облікова ставка НБУ);

Крвк – рентабельність власного капіталу – відношення балансового прибутку до власного капіталу (Крвк>0,2).

У разі відповідності значень фінансових коефіцієнтів мінімальним нормативним рівням рейтингове число буде дорівнювати 1. Фінансовий стан підприємства з рейтинговим числом меншим 1 вважають незадовільним.

Однією з найвідоміших є оцінка фінансового стану підприємства за формулою Du Pont, яку було розроблено в Німеччині в 20-х рр. ХХ ст. Формула Du Pont дозволяє оцінити важливий показник з точки зору інвестора – рентабельність власного капіталу за трьома показниками економічної ефективності : рентабельності продажу, оборотності активів та фінансового важеля (коефіцієнта приводу). Добуток останніх трьох коефіцієнтів визначає структурний склад показника рентабельності власного капіталу – це і є формула Du Pont .

Скорочений вигляд формули Du Pont:

,

де Rвк – рентабельність власного капіталу;

Кпр. – рентабельність продажу, або комерційна маржа;

КОа – оборотність активів або коефіцієнт трансформації;

L – „важіль”.

Застосування експрес-методів антикризової діагностики підприємств надасть можливість керівникам суб’єктів господарювання оперативно реагувати на певні дисфункції в діяльності підприємства, встановити наближення кризи за 35 років із достатнім ступенем ймовірності й прийняти негайні управлінські рішення щодо стабілізації складної економічної ситуації.

Питання до практичного заняття

1. Мета антикризової діагностики підприємства.

2. Значення антикризової діагностики для господарчої діяльності підприємства.

3. Основні етапи проведення антикризової діагностики.

4. Однокритеріальні методи оцінки ймовірності банкрутства підприємства.

5. Багатомірна методика прогнозування фінансової неспроможності Е.Альтмана.

6. Можливість застосування Z-рахунку Е.Альтмана в аналітичній практиці українських підприємств.

7. Система показників для оцінки фінансового стану підприємства з метою діагностики банкрутства У.Бівера.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ