3. Діяльність фінансових посередників на ринку фінансових послуг

Ф

Фінансові посередники – це інвестиційно-кредитні фінансові інститути, які акумулюють кошти індивідуальних інвесторів і використовують їх для інвестування або кредитування; це фінансові організації, що надають посередницькі послуги у процесі здійснення операцій з цінними паперами.

інансові посередники практично створюють нові фінансові активи, вони мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. До них належать банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

Фінансові посередники допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства); а також можуть надати їм більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

Основна функція фінансових посередників - допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки.

Банківська система мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.

4. Державне регулювання ринку фінансових послуг

М

Державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

етою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

- створення сприятливих умов для розвитку та . функціонування ринків фінансових послуг;

- створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

- забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників та споживачів фінансових послуг;

- додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

- ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

- нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

- нагляду за діяльністю фінансових установ;

- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу тощо.

Суб’єкти державного регулювання ринку фінансових послуг:

- щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

- щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Д

Уповноважений орган - спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

ержавне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Основними завданнями Уповноваженого органу є:

1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;

2) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері;

3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

4) узагальнення практики застосування законодавства з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

5) розроблення і затвердження нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.

Уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами.

Уповноважений орган може використовувати такі заходи впливу:

• зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

• вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

• накладати штрафи;

• тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових , послуг;

• відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

• затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

• порушувати питання про ліквідацію установи.

Регулювання банківської діяльності. Регулювання банківської діяльності здійснює Національний банк України.

Д

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

етальніше форми банківського державного регулювання зображені на рис. 1.3.

Регулювання кредитних відносин центрального банку з комерційними. Видача позик комерційним банкам (рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим – і їх активних (кредитних) операцій.

Важливий метод у цій групі – процентна політика НБУ. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка збільшується, це викликає збільшення вартості кредиту, відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів, призупиняється збільшення об’ємів виробництва, зменшуючи таким чином інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується, кредит стає більш дешевим, збільшується об’єм інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва.

Проведення операцій на відкритому ринку. Ринок державних цінних паперів відіграє роль регулюючого фінансового інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава випускає державні цінні папери, частина грошей вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на фінансову систему. У випадку економічного застою держава викуповує державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти, що забезпечує збільшення інвестиційних ресурсів.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків. Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регулювання. При інфляції НБУ збільшує норми резервування, об’єм грошової маси зменшується, її інфляційний тиск знижується. При знижені об’ємів виробництва в економіці НБУ зменшує норми резервування, тоді грошові засоби вивільняються, що призводить до збільшення виробництва і зайнятості.

Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів та забезпечення гарантій і безпеки інвестиційної діяльності в економіку України.

С

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування.

истема регулювання повинна виконувати наступні функції: визначення ключових напрямів фондового ринку і ролі учасників цього ринку; створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення; створення перепон та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недоброякісної конкуренції й обману інвесторів, маніпуляцією цінами та шахрайству з фінансовими ресурсами, в тому числі з довірчих операцій.

З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створюється спеціальний державний орган – Комісія з цінних паперів та фондової біржі чи ринку.

В Україні існує вичерпний список цінних паперів, до якого входять: акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позики, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати, векселі та приватизаційні цінні папери.

Державна політика на валютному ринку. Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок; полягає у купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація – зниження та підвищення падаючого валютного курсу. Причинами їх є інсоляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць. Мета девальвації – зниження офіційного курсу для стиму­лювання експорту та стримування імпорту.

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони виступають лише методом приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність до дійсного.