Інформативність тексту і способи її підвищення

Головною метою наукового тексту є повідомлення певної інформації. Загальна кількість інформації, яка міститься в тексті, – це його інформаційна насиченість.

Особливу цінність має передусім нова інформація, корисна, тобто прагматична, саме вона є показником інформативності тексту.

Інформаційна насиченість – абсолютний показник якості тексту, а інформативність – відносний, адже ступінь інформативності повідомлення залежить від потенційного реципієнта. Інформативність тексту полягає в його змістовій новизні для читача, яка міститься в темі, авторській концепції, системі авторських оцінок думки.

Міра інформативних якостей тексту може знижуватися або зростати. Так, інформативність знижується, якщо інформація повторюється, і, навпаки, підвищується, якщо текст несе максимально нову інформацію.

У зв’язку з можливістю різного способу представлення інформації в тексті – економного й зайвого – суттєвою виявляється проблема авторського наміру і читацького сприйняття повідомлення, тобто кодування і декодування тексту. Причому декодування може бути повним і неповним. Різною виявляється «глибина прочитання» тексту.

Автор наукового тексту орієнтується на спеціаліста певної галузі знань, але це теж відносне поняття. Рівень автора і рівень читача збігаються зовсім не обов’язково. З цієї точки зору читачі поділяються на три групи:

• такі, що відповідають рівню знань автора;

• такі, що не досягли рівня знань автора;

• читачі, рівень знань і тезаурус яких перевищує рівень знань і тезаурус автора.

Зрозуміло, що для читачів третьої групи корисна інформація в тексті наближується до нуля. Другій групі бракує фонових знань. Для читачів першої групи інформація буде корисною, хоча вона може мати зайві частини (мовні кліше, повтори).

Інформація у тексті може бути виражена експліцитно (в повному обсязі, словами) та імпліцитно (приховано, у підтексті). Одну й ту саму інформацію можна дати в розгорнутому вербальному варіанті і більш стисло, у логічно згорнутому варіанті. У науковому тексті перевага надається першому варіанту – граматично і логічно розгорнутим структурам, які претендують на точність змісту. Згорнуті структури можуть призвести до двозначності, невизначеності, нечіткості, логічних зсувів.

Оптимальна семантична наповненість надає викладу структурну напруженість (потрібно сприйняти зміст, який не виражений словами); мала конденсація інформації – свідчення викладу ненапруженого.

У наукових текстах бажане вербальне заповнення змістових лакун, оскільки занадто напружений текст може призвести до невизначеності сприйняття. Ненапружений текст – логічно розгорнутий текст, без пропуску змістових елементів. У науковому тексті, особливо у тексті науково-технічному, напруженість створюється використанням схем, формул, цифрових і буквених символів, використанням термінів-носіїв наукової інформації. У текстах такого роду вербальне є лише пакуванням, засобом зв’язку, який не несе власної наукової інформації. Наприклад: розв’яжемо рівняння…; далі розглянемо…; введемо дані… тощо.

Орієнтація на певну міру прагматичної (нової, корисної) інформації допомагає підвищувати інформативність тексту. Для цього існують два шляхи: інтенсивний і екстенсивний.

Інтенсивний спосіб підвищення інформативності тексту пов’язаний з процесом згортання інформації за рахунок скорочення обсягу текстового простору при збереженні обсягу інформації. Згортання інформації дозволяє передати думку більш економними мовними засобами. Порівняємо два речення:

Ситуація, яка склалася на підприємствах, характеризується невідповідністю обсягу і структури виробничого потенціалу реальним обсягам виробництва.

Ситуація на підприємствах характеризується невідповідністю обсягу і структури потенціалу реальним обсягам виробництва.

Як бачимо, це досягається шляхом підвищення структурної напруженості тексту.

Екстенсивний спосіб підвищує інформативність шляхом збільшення обсягу інформації. Його використання призводить до максимальної деталізації викладу, що дозволяє глибше проникнути у сутність явища, розкрити зв’язки об’єкта зі світом. Екстенсивний спосіб підвищення інформативності тексту пов’язаний із введенням додаткової інформації, яка конкретизує, пояснює, розширює знання про предмет повідомлення.

Додаткова інформація існує у різних формах: визначення, пояснення, коментарі, уточнення, примітки. Таку інформацію варто розглядати як корисну в навчальній і довідковій літературі. У наукових текстах, розрахованих на фахівців, вона буде зайвою. Особливо проблема зайвого тексту актуальна для наукових робіт учених-початківців, які, не маючи достатнього досвіду, включають до тексту усе, що знайшли (на всяк випадок) – визначення з енциклопедій, значні за обсягом посилання, приклади.

Важливу роль у підвищення інформаційних та інформативних якостей тексту відіграють зноски, посилання, системи покажчиків, шрифтові виділення тощо. Вони теж є додатковою інформацією, однак їх роль полягає не в поясненні, а в забезпеченні пошуку потрібної інформації.

Екстенсивний спосіб активно використовується в науково-технічній літературі, інтенсивний спосіб – при створенні рефератів, оглядів, тез.

Стосовно певних наукових текстів установлений так званий інформаційний мінімум, який лежить в основі текстової норми. Цей мінімум розрізняється в текстах, розрахованих на стислу форму подання інформації і форму розширену (порівняємо, наприклад, тексти дисертації та автореферату на неї).

Поняття інформаційної насиченості, інформаційного мінімуму, інформаційної норми дуже важливі для текстів, які створюються за спеціальними завданнями, часто за програмою, підготовленою заздалегідь: магістерські роботи, дисертації, автореферати тощо.