7. Хімічна природа гормонів.

До теперішнього часу вдалося розшифрувати структуру більшості відомих гормонів і синтезувати їх. На основі спільності хімічної структури, шляхів еволюційного розвитку, близькості фізико-хімічних і біологічних властивостей відомі гормони хребетних можуть бути розділені на три основні класи: 1)    стероїди. Не мають видової специфічності і зазвичай впливають однотипно на представників різних видів. Похідні холостерину. 2)    похідні амінокислот; 3)    білково - пептидні сполуки. Як правило, мають видову специфічність. Виділені з організму тварини, вони  не завжди можуть бути використані для введення людині, так як подібно будь-яких чужорідних білків можуть викликати захисні (імунні) реакції організму (утворення специфічних антитіл , які інактивують даний гормон при повторному його введенні), а також можуть викликати явища алергії. Класифікації гуморальних чинників у залежності від хімічної структури за І.І.Дєдовим і співавторами:  •Стероїди - естрадіол, естріол, прогестерон, тестостерон, дигідротестостерон, кортизол, дегідроепіандростерон, альдостерон, метаболіти вітаміну D та ін. •Деривати жирних кислот - простагландини, тромбоксан, лейкотрієни, простациклін; усі вони є продуктами метаболізму арахідонової кислоти, їх можна кваліфікувати як тканинні гормони. •Деривати амінокислот (похідні амінокислот)- тироксин і трийодтиронін, адреналін, норадреналін, гістамін, дофамін, g-аміномасляна кислота, серотонін, мелатонін, ацетилсеротонін та ін. •Пептиди - гіпоталамічніліберини й статини, окситоцин, вазопресин, панкреатичний поліпептид, кортикотропін (АКТГ), b-ендорфін, енкефаліни, ангіотензин II й інші сполуки. •Білки – соматотропін (СТГ), пролактин (ЛТГ), плацентарний лактоген, інсулін, паратиреоїдний гормон, глікопротеїни - білкові гормони, що мають у своїй структурі вуглеводний фрагмент - фолітропін (ФСГ), лютропін (ЛГ), тиреотропін (ТТГ), хоріонічнийгонадотропін (ХГ). Усі ці гормони складаються з двох субодиниць - a і b, причому a-субодиниця всіх гормонів однакова.

8. Типи дії гормонів.

Виділяють п'ять видів дії гормонів:  1) метаболічний (вплив на обмін речовин); 2) морфогенетичний (стимуляція формотворення, диференціювання органів і тканин, росту); 3) кінетичний (вмикання певної діяльності); 4) коригувальний (зміна інтенсивності функцій органів і тканин); 5) реактогенний (здатність змінювати реактивність тканин).

9. Механізми дії гормонів на клітини.

Коли гормон, що знаходиться в крові, досягає клітини-мішені, він вступає у взаємодію із специфічними рецепторами; рецептори «прочитують послання» організму, і в клітині починають відбуватися певні зміни. Кожному конкретному гормону відповідають виключно «свої» рецептори, що знаходяться в конкретних органах і тканинах, — тільки при взаємодії гормону з ними утворюється гормон-рецепторний комплекс.

Механізми дії гормонів можуть бути різними. Одну з груп складають гормони, які з'єднуються з рецепторами, що знаходяться усередині клітин, — як правило, у цитоплазмі. До них належать гормони з ліпофільними властивостями — наприклад, стероїдні гормони (статеві гормони, глюко- і мінералокортикоїди), а також гормони щитовидної залози. Будучи жиророзчинними, ці гормони легко проникають через клітинну мембрану і починають взаємодіяти з рецепторами у цитоплазмі, або ядрі. Вони слабо розчинні у воді, при транспортуванні по крові зв'язуються з білками-носіями.

Вважається, що в цій групі гормонів гормон-рецепторний комплекс виконує роль своєрідного внутрішньоклітинного реле — утворившись в клітині, він починає взаємодіяти зхроматином, який знаходиться в клітинних ядрах і складається з ДНК і білка, і тим самим прискорює або сповільнює роботу тих, або інших генів. Вибірково впливаючи на конкретний ген, гормон змінює концентрацію відповідною РНК і білка, і разом з тим коректує процеси метаболізму.

Біологічний результат дії кожного гормону вельми специфічний. Хоча у клітині-мішені гормони змінюють зазвичай менше 1% білків і РНК, цього виявляється цілком достатньо для отримання відповідного фізіологічного ефекту.

Більшість інших гормонів характеризуються трьома особливостями:

вони розчиняються у воді;

не зв'язуються з білками носіями;

починають гормональний процес, як тільки з'єднуються з рецептором, який може знаходитися в ядрі клітки, її цитоплазмі, або розташовуватися на поверхні плазматичної мембрани.

У механізмі дії гормон-рецепторного комплексу таких гормонів обов'язково беруть участь посередники, які індукують відповідь клітини. Найважливіші з таких посередників — цАМФ(циклічний аденозинмонофосфат), інозитолтрифосфат, іони кальцію.

Так, в середовищі, позбавленому іонів кальцію, або в клітках з недостатньою їх кількістю, дія багатьох гормонів послаблюється; при застосуванні речовин, що збільшують внутрішньоклітинну концентрацію кальцію, виникають ефекти, ідентичні до дії деяких гормонів.

Участь іонів кальцію, як посередника забезпечує вплив на клітини таких гормонів, яквазопресин і катехоламіни.

Проте є гормони, внутрішньоклітинного посередника яких дотепер не виявлено. З найвідоміших таких гормонів можна назвати інсулін, у якого на роль посередника пропонували цАМФ і цГМФ, а також іони кальцію і навіть перекис водню, але переконливих доказів на користь якої-небудь однієї речовини немає. Багато дослідників вважають, що у такому разі посередниками можуть виступати хімічні з'єднання, структура яких повністю відрізняється від структури вже відомих науці посередників.

Виконавши своє завдання, гормони або розщеплюються в клітинах-мішенях, або в крові, або транспортуються до печінки, де розщеплюються, або, нарешті, видаляються з організму в основному з сечею (наприклад, адреналін).