15. Основні виклики сучасного глобалізованого світу

З початку 1980-х рр. процеси розвитку і модернізації в сучасному світі зазнали зростаючого впливу глобалізації – не лише економічної, але й політичної та культурної. Парадоксом процесу глобалізації стало те, що він, розвиваючись чималою мірою під впливом чинників пошуку більш ефективних відповідей на зростаючі глобальні виклики, сам став величезним викликом для людства. Це відбулося внаслідок ендогенних вад неоліберальної форми сучасної глобалізації, входження її в суперечність зі змістом кардинальних структурних змін у світовій системі – економічних, соціальних, політичних, ідеологічних.

Системна криза сучасного неоліберального глобалізму пов’язана із синергетичною взаємодією цілої низки структурних криз практично у всіх «локальних» сферах, які складають світову систему забезпечення людської життєдіяльності, – природно-екологічній, демографічній, технологічній, ринково-економічній, соціальній, політичній, культурній.

До глобальних викликів сучасності слід віднести:

1. Швидке наростання екологічної кризи.

2. Дефіцит традиційних природних ресурсів.

3. Посилення демографічного дисбалансу,

4. Наростання проблем з продовольчим забезпеченням в

5. Поширення ризиків для здоров’я,

6. Істотне зростання соціальної нерівності у світі

7. Поширення транскордонної

8. Деформації структур ринків та криза ефективності капіталовкладень.

9. Криза глобального економічного управління

10.Криза світового геополітичного устрою однополярного світу

11. Глобальна культурна криза, Звичайно, зазначені виклики і ризики є досить різнорідними за своїм походженням і по-різному усвідомлюються населенням світу та його політичними керівниками.

16. Напрямки запобігання негативним сценаріям розвитку сучасної цивілізації.

Усі глобальні проблеми можна підрозділити на три великі групи (за І.Т.Фроловим і В.В.Загладіним): 1) проблеми, пов'язані з відносинами між державами чи групами держав, «Сходом» і «Заходом», «Північчю» і «Півднем», що живуть своїми інтересами і нерідко конфліктуючих. Ці проблеми називають інтерсоціальними. До них відносяться проблеми: запобігання великомасштабних воєн і конфліктів, збереження миру, подолання відсталості і забезпечення економічного зростання. 2) проблеми, що виникли в системі «людина – суспільство»: проблема народонаселення, проблема освіти, проблема охорони здоров'я, проблема адаптації людини до сучасних умов, що стрімко змінюються, розвиток різних культур і їх взаємодія, забезпечення соціальної стабільності і боротьба з антисуспільними явищами. 3)проблеми, що виникають при взаємодії суспільства і природи. Цю групу іноді розбивають на три підгрупи: 1) проблеми взаємодії суспільства з навколишнім середовищем (екологічні проблеми); 2) проблеми освоєння суспільством природи; 3) так звані «нові» глобальні об'єкти природи. У першу підгрупу входять: запобігання забруднення навколишнього середовища; збереження фауни і флори, збереження генофонду. В другу – проблема природних ресурсів і енергетична проблема. У третю – освоєння космічного простору і Світового океану.

Для запобігання негативним наслідкам розвитку сучасної цивілізації, людству необхідно досягти такі пріоритетні цілі (вчені Римського клубу):

o глобальні цілі безпеки: покінчити з гонкою озброєння, зменшити або виключити військові конфлікти, а потім і покінчити з війнами;

o глобальні цілі продовольства: скорочення зон голоду і його подолання, поповнення світових запасів продовольства, створення світової системи продовольства;

o глобальні цілі використання енергії та природних ресурсів, використання енергії на благо всьому людству, контроль над технологією виробництва енергії і збереженням навколишнього середовища, раціональне якісне використання природних ресурсів;

o глобальні цілі розвитку - орієнтація на стримування економічного зростання, розвиток освіти, підвищення "якості" життя, задоволення на цій основі матеріальних і духовних потреб людини.

Розуміння глобальності, прагнення до справедливості, відраза до насильства - саме вони покликані подолати внутрішню кризу людини, а потім і кризу людства. Вихід із соціокультурної кризи бачиться у внутрішній трансформації самої людини. Вищою метою людства має стати людський розвиток. Людина стоїть перед дилемою: або вона повинна змінитися як окрема особистість і як частинка людського співтовариства, або їй призначено зникнути з лиця Землі.