18. Теорії юридичної особи в міжнародному приватному праві

Фікційна теорія, як перша наукова спроба осмислити юридичну природу суспільних утворень, що виступають в майновому обороті як суб’єкти прав і обов’язків, знайшла розвиток у працях Савіньї, який визначаючи правоздатність людини, дійшов висновку, що юридичні особи – це штучні суб’єкти, фікції. Таким чином, існування фіктивних осіб – чисто юридичне. Юридична особа – утворення закону. Подальшим розвитком фікційної теорії стала теорія цільового майна Бринця, який звернув увагу на ціль (мету), для досягнення якої створена та існує юридична особа.

Теорія інкорпорації. Основний зміст теорії і самого критерію інкорпорації (засновництва) зводиться до того, що компанія належить правопорядку країни, у якій вона заснована відповідно до її законодавства.

Теорія осілості. Відповідно до цієї теорії, яку іноді називають теорією «ефективного місцеперебування», - особистим статутом юридичної особи є закон тієї країни, у якій знаходиться її керівний орган (рада директорів, правління, інші виконавчі або розпорядницькі органи). У доктрині існує думка, що в цьому випадку не має значення, де здійснюється ділова активність такої юридичної особи.

Теорія центра експлуатації. Ще одним критерієм відшукання особистого статуту юридичної особи виступає місце здійснення основної діяльності. ЇЇ зміст досить простий: особистий статут юридичної особи визначається законом країни, де вона проводить господарську діяльність. Цей критерій здебільшого використовується в законодавстві та судовій практиці країн, що розвиваються, з метою оголошення «своїми» всіх утворень, що ведуть ділові операції на території даної держави.

Теорія контролю. Ворожою, говорилося в документі, треба визнати юридичну особу, якщо її керування або її капітал у цілому або більшій частині знаходиться в руках ворожих громадян, тому що в цьому випадку за фікцією цивільного права ховаються діючі фізичні особи”

19. Колізійні норми щодо правового статусу юо

До юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, організацій тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. особистим законом юридичної особи вважається право держави місця її знаходження. Місцезнаходження юридичної особи вказується в установчих документах. Таким чином в Україні використано критерій інкорпорації. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються. Існують й інші критерії визначення особистого статусу юридичних осіб.

Національність” юридичної особи визначається законом lex societatis. Вирішується:

1. чи може це об’єднання розглядатись як юридична особа;

2. об’єм правоздатності ю/о;

3. повноваження органів управління ю/о;

4. порядок створення, ліквідації. реорганізації ю/о;

5. доля майна ліквідованої ю/о і т.д.