12. Девіантна поведінка

Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

1. Делінквентний вид девіантної поведінки - сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичнимнормам.

2. Адиктивний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.

3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.

4. Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах - це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.

5. Ґрунтується на суперцінностях - це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.

Фактори ризику девіантної поведінки

Психологічні:

• акцентуації характеру

• інфантилізм;

• підвищений рівень тривожності;

• різноманітні реакції (емансипації, групування з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);

• задоволення почуття цікавості;

• потяг до самоствердження;

• потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

Різним видам девіантної поведінки відповідають свої специфічні способи обґрунтування й самовиправдання, причому вивчення матеріалів кримінальних справ та проведені психологічні дослідження свідчать, що виправдання власних дій має сталий характер, змінюються нюанси, але характер і сутність позиції не змінюються.

13. Мотиви навчання та мотиваційні цілі

Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини.Пов'язаний він із задоволенням наявних потреб суб'єкта діяльності, а тому відіграє спонукальну функцію, зумовлює предметну спрямованість активності людини. Розрізняючи мотиви, учень розуміє, чому потрібно вчитися, але це може і не спонукати його до навчальної діяльності.Мотивація - система спонукань які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість. Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань. Потреба не визначає характеру діяльності, її предмет окреслюється тоді, коли людина починає діяти. Спонукальна (мотиваційна) складова навчальної діяльності охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потреби і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самовираження. Емоційне переживання пізнавальної потреби постає як інтерес.

Мотивація людини розвивається на 2 рівнях:

• організму

• психології

Мотивація має внутрішній характер. Вона може бути змінна. Головні мотиви:

• пізнавальний

• змагальний

• уникання

• самоповаги

• складності завдання

• закономірності результатів

• оцінки власного потенціалу

• ініціативності

• шанування

Основні цілі: майстерності або компетентності; успішності або престижності. Цілі фіктивні або реалістичні.