29.Фактори та принципи державної регіональної фінансової політики.

Державна регіональна фінансова політика – являє собою систему заходів, що здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів в адміністративно-територіальних одиницях.

Принципи:

1. Неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення;

2. Мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій;

3. Запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини;

4. публічний характер;

5. розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

6. фінансування безпеки держави;

7. пріоритетність державних видатків;

8. єдність фінансової політики та грошової системи держави;

9. міжгалузевий характер;

10. самостійність;

11. плановість.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей конкретного регіону, ступеню інтеграції до світової економічної системи тощо. Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень його добробуту, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на певному етапі економічного розвитку. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби. У всіх державах фінансова політика реалізується через фінансову систему, діяльність якої ґрунтується на наступних принципах: - управління фінансами з врахуванням специфіки усіх ланок фінансової системи; - єдність функцій всіх фінансових закладів; - загальне керівництво з центру при активній участі усіх нижчих органів управління. Основними методологічними принципами здійснення фінансової політики, тобто управління фінансами, є: - залежність від кінцевої цілі; - макроекономічна збалансованість усіх галузей господарства; - відповідність інтересам усіх членів суспільства; - врахування внутрішніх та зовнішніх економічних умов на основі реальних можливостей.

30. Види та характеристика державної регіональної фінансової політики.

Державна регіональна фінансова політика - це система заходів, що здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших адміністративно-територіальних одиницях.

Цілі державної регіональної фінансової політики:

o зближення рівнів соціально-економічного розвитку окремих регіонів;

o надання фінансової допомоги територіям, які не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій і обов'язків;

o створення умов для надання громадських послуг за єдиними стандартами на всій території країни;

o подолання відставання в розвитку соціально-культурної сфери та соціальної інфраструктури в малих містах, селах і селищах;

o забезпечення комплексного економічного й соціального розвитку територіальних одиниць;

o зменшення й подолання диспропорцій територіального розміщення виробничих потужностей, усунення надмірної концентрації техногенно й екологічно небезпечних виробництв в окремих регіонах і ін.

Основні завдання державної регіональної фінансової політики:

1. Створення правової бази для реалізації цілей державної регіональної фінансової політики. У законодавчому порядку слід встановити: обов'язком центральної влади є забезпечення єдиних стандартів якості життя на всій території країни.

2. Визначення на основі об'єктивних критеріїв переліку та класифікації регіонів і територій України. Вищими органами державної влади має бути встановлено перелік регіонів і територій, які потребують фінансової підтримки центральної влади.

3. Використання нагромадженого у багатьох країнах досвіду організаційних механізмів досягненню цілей державної регіональної фінансової політики. Серед них: територіальне планування, програми соціально-економічного розвитку регіонів, створення міжнародних регіонів економічного співробітництва, надання територіям особливого економічного статусу і ін.

4. Запровадження і використання арсеналу фінансових інструментів досягнення цілей ДРФП. Це спеціальні бюджетні режими для місцевої влади, преференції, кредити, податкові пільги й повне звільнення від оподаткування підприємств, які сприяють розширенню зайнятості в депресивних регіонах, зменшення процентних ставок за позиками, зниження орендної плати за користування приміщеннями та земельними ділянками, надання .земельних ділянок під нове будівництво безкоштовно. Це також створення сприятливих умов для розвитку дрібного бізнесу.

У складі регіональної фінансової політики як складової частини фінансової політики держави, можна виділити, як відносно самостійні, бюджетну та кредитно-грошову політику.

В свою чергу, у складі бюджетної політики набувають відносної самостійності: - податкова політика; - митна політика; - інвестиційна політика; - політика бюджетного федералізму.

У складі кредитно-грошової політики у якості окремих складових можна виділити: - грошову політику – забезпечення сталості грошового обігу, регулювання інфляції, стабілізація національної валюти; - кредитну політику – забезпечення своєчасності та безперебійності розрахунків у народному господарстві та в різних ланках фінансової системи (через регламентацію та регулювання банківської системи); - фінансову політику на ринку цінних паперів – управління діяльністю фінансового ринку (через регламентацію, емісію та розміщення державних, в тому числі муніципальних, цінних паперів та регулювання їхнього обігу); - цінову політику – регулювання та коректування цін та тарифів на товари (роботи, послуги) підприємницьких структур – монополістів, цін на житлово-комунальні послуги, послуги місцевого пасажирського транспорту тощо.