14. Умови ефективності проведення фінансової політики.

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

— фiнансовому законодавствi;

— в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);

— в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

— в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн.

Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

— врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльст ва;

— вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;

— врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;

— комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.

15. Фінансова політика на окремих етапах розвитку країни

Розвиток держави пов’язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов’язано з особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій та соціальних груп та пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний та політичний курс держави. Аналіз фінансових політик, що знаходили своє застосування в практиці світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи: 1) класична; 2) регулююча; 3) планово-директивна. 1)Класичний тип фінансової політики До кінця 20-х років поточного сторіччя основним типом фінансової політики був її класичний варіант.Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А.Сміта (1723-1790) та Д.Рикардо (1772-1823) та їх послідовників. Основні її напрямки це: ·невтручання держави в економіку; ·збереження вільної конкуренції; ·використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів. Як наслідок, були зменшені державні витрати і податки, що забезпечувало умови для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету. Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення й витрати на управління.Система оподаткування працювала на забезпечення  необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася, як правило одним органом управління - міністерством фінансів (Казначейством). 2)Регулюючі типи фінансової політики  В наслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років, виникла необхідність перегляду фінансової політики.В цей період в західних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики. (Дж. М. Кейнс 1883-1946р.р.). Основний постулат регулюючої фінансової політики можна сформулювати як: необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки. Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб’єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат. Питома увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. У 70-х роках прийшла неоконсервативна стратегія. Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.Цей різновид фінансової політики не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу. Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять: O економічне зростання та зайнятість;O грошовий обіг;O валютний курс;O соціальні фактори економіки; O структурна перебудова господарства. 3)Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне керування усіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами. Мета фінансової політики за цих умов - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою для їх наступного перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану. Хід фінансових перетворень в Україні в основному повторюють союзні заходи. Розробка фінансової політики на 1991-1995 р.р. здійснювалась в умовах суворої необхідності невідкладних мір щодо фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу. Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через: ·підвищення ролі банківського кредиту в стимулюванні підприємств до ефективного використання позичкових коштів;·більш гнучкий підхід до надання кредиту;·формування банківських резервів; ·формування фінансового ринку (купівля та продаж цінних паперів);·припинення необґрунтованого переливу грошей із безготівкового обігу в готівковий;·реорганізація ощадного і страхового діла ін.