6.7.4 Заходи з безпечної експлуатації резервуарних парків ( нафтобаз).

З огляду на потенційну пожежонебезпеку резервуарні парки промислових і міжпромислових систем збору та підготовки вуглеводневої продукції до транспорту, а також об’єкти зберігання і розподілу нафти та нафтопродуктів магістральних нафтопродуктопроводів, нафтобази мають особливо відповідальне значення.

Розміщення на відносно невеликій ділянці промислової території потужних за обсягом мас горючих та легкозаймистих рідин створює потенційну небезпеку виникнення потужних за масштабами пожеж, забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, поверхневих вод, можливого травмування виробничого персоналу та населення.

З метою зниження ризику виникнення аварійних ситуацій до прийнятних рівнів конструкція резервуарів, їх взаємне розташування тощо повинні відповідати вимогам ВБН В.2.2-58.1-94 [19].

Так, кожний окремо розташований резервуар (або група резервуарів) необхідно огороджувати суцільним земляним валом, розрахованим на номінальний об’єм рідини, яка може розлитися з резервуара.

Для входу на територію резервуарного парку по обидва боки обвалування чи огороджувальної стіни слід установити переходи з поручнями: для окремо розташованого резервуара – не менше двох, для групи резервуарів – не менше чотирьох.

Розміщення засувок резервуара допускається лише за межами обвалування (крім запірних та корінних, які встановлюються безпосередньо поруч з резервуаром).

Колодязі та камери керування засувками також повинні бути розташовані з зовнішнього боку обвалування. Збірні колодязі повинні мати спеціальні решітки.

Фундамент (відмостки) резервуара повинен захищатися від розмивання поверхневими водами відведенням їх через дренаж та систему каналізації.

Стічні води, що утворюються при зачищені резервуарів, повинні відводитись по тимчасово прокладеним трубопроводам до шламонакопичувачів для відстоювання.

Для обслуговування дихальних та запобіжних клапанів, люків та іншої арматури, які розташовані на даху резервуара, повинні бути влаштовані маршові площадки, з’єднані між собою переходами завширшки не менше 0,6м. Площадки і переходи повинні мати перила.

Запірний люк, запірний пристрій та інша арматура повинні розміщуватись на огороджувальній площадці.

Отвір замірного люка по внутрішньому діаметру повинен бути обладнаний кільцем з матеріалу, який не дає іскор під час руху запірної стрічки.

При обслуговуванні та ремонті резервуарів з-під нафти, нафтопродуктів та конденсату дозволяється використовувати лише переносні світильники у вибухозахищеному виконанні напругою 12В.

У межах обвалування не допускається наявність сухої трави та грунту, просоченого нафтопродуктами.

Швидкість наповнення чи спорожнення резервуара не повинна перевищувати нормативної пропускної здатності дихальних клапанів або вентиляційних патрубків.

Швидкість підйому (опускання) понтона (даху) резервуарів з понтонами чи дахами, що плавають, не повинна перевищувати 6 м/год.

Розташування прийомного трубопроводу резервуара повинно забезпечувати подачу конденсату під рівень рідини, що виключає можливість подачі падаючим струменем. Налив нафти повинен здійснюватись рівномірно під рівень.

Кожний резервуар, залізничні колії естакади, трубопроводи, телескопічні труби, шланги і наконечники рукавів повинні бути заземлені. Заземлюючий пристрій повинен мати опір до 100 Ом для відведення зарядів статичної електрики, величину якого слід перевіряти не рідше одного разу на рік за графіком, затвердженим власником підприємства.

Для резервуарів з понтонами справність заземленого пристрою потрібно перевіряти не рідше двох разів на рік.

Резервуари з ЛСР та ГР повинні мати систему блискавкозахисту.

Під час грози налив нафти чи нафтопродуктів не допускається.

Резервуари, що експлуатуються, підлягають періодичному обстеженню, діагностуванню, що дозволяє визначити необхідність та вид ремонту, а також залишковий термін експлуатації.