Порушення спілкування

У наш час усе більше дітей страждає на “сліпоту мозку”. Ці випадки поки ще є загадкою для науки.

Аутизм – хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв’язків з реальністю, виявляється у зосередженості на власних переживаннях, створенні свого світу марення.

Донедавна вчені-нейрологи вважали аутизм поодиноким явищем, що цілком позбавляє людей можливості жити нормальним життям. Люди, що страждають на класичну форму такого захворювання, відчувають труднощі у спілкуванні і, здається, цілком позбавлені інстинкту соціуму (тяги до товариства). Причиною РДА є спадкова схильність до подібної форми аномального розвитку (середня частота 3-6 випадків на 10 000 дітей з явним пріоритетом чоловічої статі – 4 хлопчика і 1 дівчинк, тобто кожний четвертий із п’ятьох уражених – хлопчик). Троє з кожних чотирьох класичних аутичних людей сприймаються оточуючими як розумово відсталі. Можливе поєднання аутизму з хворобою Дауна, фенілкетонурієй та іншими формами розумової відсталості. Третина страждає на епілепсію, а більшість опиняється у відповідних установах до 13 років.

Більше шести десятиріч після першого офіційного визнання явища аутизму найактуальнішими є запитання: Що є причиною аутизму? Чи можна йому запобігти або вилікувати? – без відповідей. Розвиток науки відбувається стрімко. Але гіпотези виникнення розладу варіюються від генетичних мутацій до вірусів і токсичних забруднень. Сьогодні ми знаємо, що це – розлад розвитку, що діє у людському мозку, а зовсім не результат поганого виховання.

Ранній дитячий аутизм (РДА) представляє собою особливий варіант аномального розвитку, який частіше проявляється в перші 2-3 роки життя дитини. Основною його ознакою є порушення контакту дитини з оточуючим середовищем, перш за все, з людьми. Дитина з аутизмом заглиблена у світ власних почуттів, відокремлена від зовнішнього світу. Дитина замкнута і не дивиться в очі співрозмовнику, не бажає тілесного контакту та ласки близьких, вона немов не помічає інших людей, може підстрибувати на місці, бігати по колу, вигукувати окремі слова та словосполучення. Її руховий неспокій чергується з періодами загальмованості, зосередженням в одному положенні. Для дітей характерні своєрідні страхи.

Класифікація рда (Росія, 1987 р.)

1. Різновиди РДА:

   1. Синдром раннього інфантильного аутизму Каннера (класичний варіант РДА).

   2. Аутистична психопатія Аспергера.

   3. Ендогенний, постприступний (внаслідок приступів шизофренії).

   4. Резидуально-органічний варіант аутизму.

   5. Аутизм при хромосомних абераціях.

   6. Аутизм при синдромі Ретта.

   7. Аутизм нез’ясованого генезу.

2. Етіологія РДА:

   1. Ендогенно-спадкова (конституціональна, процесуальна, шизоїдна, шизофренічна).

   2. Екзогенно-органічна.

   3. У зв’язку з хромосомними абераціями.

   4. Психогенна.

   5. Нез’ясована.

3. Патогенез РДА:

   1. Спадково-конституціональний дизонтогенез.

   2. Спадково-процесуальний дизонтогенез.

   3. Набуто-постнатальний дизонтогенез.

У цій класифікації розглянуті всі види раннього дитячого аутизму – конституціонального, процесуального і органічного, у зв’язку з хромосомними абераціями, псигеніями і незв’сованого генезу.

Класифікація аутизму (Франція, 1987 р.)

1. Разновиди РДА:

1.1. Ранній інфантильний аутизм типа Каннера.

2. Інші типи інфантильного аутизму.

1. Різновиди психозів у дітей:

2.1. Психоз ранній дефіцитарний.

2.2. Психози шизофренічного типу, які виникли у дитинстві.

2.3. Дизгармонічні психотики.

У французькій класифікації чітко виділено РДА Каннера та інші типи аутизму, без відповідного їх розмежування за етиологією; у групу аутизму, стани які пов’язані з психозом, не відносяться.

Дитячий аутизм був описаний ще в 1943 році американським клініцистом Л. Канцером. Він узагальнив спостереження 11 випадків і вперше зробив висновок про існування особливого клінічного синдрому з типовим порушенням психічного розвитку, назвавши його "синдром раннього аутизму" – синдром РДА або синдром Каннера. Нежалежно від Каннера подібні клінічні випадки були описані австрійським вченим Аспергером у 1944 році і вітчизняним дослідником Мухіним у 1947 році. Але велика кількість аспектів цього захворювання ще не з’ясовані. В наш час РДА вивчається в цілому світі на основі комплексного міждисциплінарного підходу з урахуванням сучасних досягнень нейрофізіології, психології, фармакології, генетики, психіатрії і неврології. Велика увага приділяється діагностики раннього дитячого аутизму.

Основу діагностики цього своєрідного відхилення в розвитку складає група основних ознак:

– порушення контакту з оточуючим середовищем: аутизм як гранічна, "екстремальна" самотність дитини, зниження здатності до встановлення емоційного контакту, комунікації і соціального розвитку;

– загальне специфічне порушення в психомоторному розвитку: стереотипність у поводженні, яка пов’язана з прагненням зберегти звичні умови життя, опір змінам у житті,поглиненість одноманітними діями – розгойдування, потрясіння і змахування руками, стрибки, повторення тих самих звуків, слів, фраз, пристрасть до тих самих предметів, маніпуляцій з ними: трясінню, постукуванню, розриванню, вертінню, захопленість стереотипними інтересами;

– специфічні мовленєві та емоційні порушення: особлива характерна затримка і порушення розвитку мовлення, насамперед її комунікативної функції: мутизм, ехолалії, не використовує міміки, жестів;

– ранній прояв розладів (до 2,5 років).

Важливим критерієм ранньої діагностики аутизму є порушення довербальної комунікативної поведінки. Каннер вважав, що РДА не обумовлено розумовою відсталістю. Розумові здібності таких дітей можуть бути різними: в одних випадках інтелект зберігається, але розвинений негармонійно, а в інших – відмічається розумова відсталість; інколи серед таких дітей зустрічаються здібні діти. Але завжди має місце своєрідна нерівномірність їх психомоторного розвитку. Деякі пацієнти мали блискучу пам’ять, музичну обдарованість, типовим для них було серьозне, інтелігентне вираження обличчя (Каннер назвав його "обличчя принца").

Дитина, яка активно ухиляється від спілкування з оточуючими, повинна бути обстежена лікарем-психіатром та дитячим психологом для уточнення діагнозу. При необхідності назначається лікування, даються батькам рекомендації по корекції в роботі з дитиною: встановлення взаємодії, розвивати передумови для побутової та соціальної адаптації – навичок охайності, самообслуговування, дотримання режиму, засвоєння побутових та трудових навичок, мовного спілкування, стимулювання психічної активності і цілеспрямованої поведінки, намагання разом з дитиною перемогти негативізм, афективну збудливість, агресивність, страхи.

К.С. Лебединська висловлює припущення, що аутична дитина змушена прагнути до збереження звичного статусу, відзиватися як на життєво важливу загрозу на спробу найменшої зміни звичної обстановки і найбільш примітивним способом взаємодії з оточуючим. Ця афективна спрямованість призводить до “паразитування” на почуттєвих властивостях ситуації і гальмує сама по собі подальший психічний розвиток дитини.

Головна задача психологічної корекції – підведення дитини до можливості продуктивної цілеспрямованої діяльності в співробітництві з дорослими. Для цього необхідні такі заходи.

1. Підняття емоційного тонусу, підвищення загальної психічної активності таких дітей. Для цього організуються ігри з емоційно яскравими почуттєвими враженнями: музикою, світлом, водою, сонечними зайчиками, повітряними кульками, мильними пузирями і таке інше.

2. Зменшення постійного сенсорного і емоційного дискомфорта дитини. Для цього необхідно спеціально організувати середовище, уберегти від травмуючи враження дитини, це яскраве світло, голосні звуки, різкі рухи, предмети, які нагадують про ситуацію фрустрації. Необхідним є постійний контроль емоційного стану дитини. Головним показником є моторика дитини, ступінь його скутості, неграціозності, голосність голосу. Організуються спеціальні ігри, що підкреслюють безпеку ситуації, стримують вплив страхів, які характерні майже для кожної аутичної дитини.По мірі встановлення контакту зміст страхів починає висловлюватися дітьми, це дозволяє будувати ігри, психотерапевтичні ситуації, які спрямовані на розв’язання індивідуальних проблем кожної дитини.

3. Уся взаємодія з дитиною має бути чітко структурована зовні. Діти засвоюють загальний спокійний ритм занять, музичного супроводу, і це робить найменш ймовірним перехід зриву в збудження. Стійкий, звичний, або попередньо промовлений з дитиною розклад занять допомагає переключити її. Необхідно давати такій дитині готові зразки поведінки, способи взаємодії в грі й побуті. Дитина привчається витримувати як ігрову роль, так і роль помічника, чергового, старшого в побуті. При цьому поняття цілеспрямованості, причинності в поведінці повинні вводитися на емоційній основі.

Необхідна постійна робота з сім’ями аутистичних дітей. При вихованні дитини з РДА необхідно враховувати надмірну чутливість, тривожність, заляканість її. Тому головне є наявність душевної рівноваги батьків, адекватне відношення близьких до його стану, бо тільки вони можуть стати помічником своїй дитині. Спільні зусилля патопсихологів, дефектологів, лікарів і батьків у подальшому повинні сприяти розробці системи адекватної соціальної адаптації цих дітей.

Педагог повинен знати, що невротичні реакції частіше виникають у сором’язливих, несміливих, невпевнених у собі дітей. Педагоги і батьки повинні уважно, тактовно ставитися до таких дітей; спиратися на позитивні риси та можливості дитини. Ефективним корекційним засобом є залучення таких дітей до елементарного самопізнання та самовиховання з наданням їм посильної педагогічної допомоги, інколи і з боку лікаря-психоневролога.

РДА слід відрізняти:

– від глухоти і сліпоти;

– від розумової відсталості;

– від інших порушень мовленнєвого розвитку – дивна інтонація, штампи, перестановка займенників, ехолалія;

– від шизофренії;

– від порушень спілкування,обумовлених особливими умовами життя, виховання дитини.