- •Міністерство освіти і науки України
- •Москвіна т.П.
- •Житомир – 2007
- •Загальна характеристика аномальних дітей. Основні закономірності вікового розвитку дитини
- •Предмет та завдання дефектології
- •Взаємозв’язок дефектології з іншими галузями знань
- •Становлення і розвиток дефектології як науки
- •Причини виникнення дитячих аномалій
- •Головні закономірності психічного розвитку аномальної дитини
- •Діти з порушенням аналізаторів Діти з порушення слуху
- •Класифікація глухих і приглухуватих дітей
- •Педагогічна класифікація дітей з порушенням слуху р.М. Боскіс
- •Діти з порушенням зору.
- •Діти з порушеннями інтелектуального розвитку
- •Класифікація олігофреній за глибиною дефекту.
- •Діти з порушенням мовлення.
- •З історії розвитку логопедичної допомоги дітям
- •Мовленнєві порушення
- •Класифікація заїкання
- •Діти з затримкою психічного розвитку /зпр/.
- •Діагностика зпр
- •Діти з комплексними порушеннями Сліпоглухонімі діти.
- •Діти з поєднанням сенсорного та інтелектуального дефектів.
- •Діти з порушенням опорно – рухового апарату
- •Реактивні стани
- •Порушення спілкування
- •Класифікація рда (Росія, 1987 р.)
- •Конфліктні переживання
- •Діти з психопатичними формами поведінки
- •Акцентуації характеру (особистості)
- •Основні напрямки діяльності мппк
- •Порядок роботи комісії
- •Склад комісії
- •Установи для аномальних дітей
- •Заклади системи Міністерств освіти, соціального забезпечення і охорони здоров’я
- •Педагог-дефектолог
- •Словник спеціальних скорочень
- •Словник спеціальних термінів
- •Використана література
Класифікація глухих і приглухуватих дітей
Існує декілька класифікацій дітей з порушенням слуху. Найбільш розповсюдженою класифікацією глухих дітей є класифікація, яку розробив Л.В. Нейман. Для виявлення ступеня ураження слухової функції він проводив дослідження слуху глухих і приглухуватих методом тональної аудіометрії і з допомогою мовлення. Л.В. Нейман виділив 4 групи глухих в залежності від об’єму сприйманих частот:
1-а група – глухі діти, які сприймають найнижчі частоти (125-150 Гц). Ці діти не розрізняють ніяких звуків мовлення і реагують на дуже голосний голос біля самого вуха, або на інтенсивні звуки на близькій відстані (галас тощо).
2-а група – глухі діти, які сприймають найнижчі частоти (150-500 Гц). Діти цієї групи реагують на голосний голос біля вуха, розрізняють голосні “о”, “у”, сприймають інші дуже голосні звуки на невеликій відстані.
3-я група – діти, які сприймають звуки в діапазоні низьких і середніх частот, від 125 до 1000 Гц.
4-а група – діти, які сприймають частоти від 125 до 2000 Гц.
Діти, які відносяться до 3-ї і 4-ї групи, розрізняють менш інтенсивні і різноманітні за частотою звуки на близькій відстані (звуки музичних інструментів, побутові звуки – дзвоник у двері, дзвоник телефону тощо).
Діти 4-ї групи розрізняють майже всі голосні, окремі фрази і слова, які звучать біля вуха і на невеликій відстані.
Всі глухі діти мають великі чи маленькі залишки слуху. Залишковий слух в процесі спеціальної роботи по розвитку слухового сприймання грає важливу роль у формуванні усного мовлення.
Приглухуватість виражається так само у різних ступенях. Л.В. Нейман виділяє 3 групи приглухуватих дітей за ступенем зниження слуху в області мовленнєвого діапазона частот (від 500 до 4000 Гц).
У залежності від втрати слуху виділяють 3 ступеня приглухуватості:
1-а ступень – зниження слуху в мовленнєвому діапазоні не перевищує 50 дБ; сприйняття частот в межах 125-8000 Гц. Мовленнєве спілкування цілком доступне. Можливе розбірливе сприйняття мовлення розмовної голосності на відстані більше 1 м.
2-а ступінь – знижений слух у мовленнєвому діапазоні до 70 дБ. Мовленнєве спілкування утруднено. Розмовне мовлення сприймається на відстані менше 1 м.
3-я ступень – знижено слух у мовленнєвому діапазоні більше ніж 70 дБ (80...85 дБ). Мовлення розмовної голосності стає нерозбірливим навіть біля самого вуха. Спілкування здійснюється за допомогою голосного голосу на близькій від вуха відстані. Самостійно оволодіти мовленням важко можуть діти, що володіють зниженням слуху на 15-20 дБ. Л.В. Нейман вважає цю ступінь втрати слуху умовною межею між нормальним слухом і приглухуватістю. За класифікацією Л.В. Неймана, умовна межа між приглухуватістю та глухотою знаходиться на рівні 85 дБ.
За Міжнародною класифікацією порушення слуху середня втрата слуху визначається в області частот 500, 1000, 2000 Гц..
1-а ступінь приглухуватості – зниження слуху не перевищує 40 дБ.
2-а ступінь приглухуватості– зниження слуху від 40 до 55 дБ.
3-я ступінь приглухуватості – зниження слуху від 55 до 70 дБ.
4-а ступінь приглухуватості– зниження слуху від 70 до 90 дБ.
Зниження слуху більше ніж на 90 дБ визначається як глухота.
