1. Кінцівка повідомлення

Оскільки виклад новин ведеться в манері усної розповіді, то на кінець повідомлення потрапляють найменш важливі факти. Просто констатацію одного з них і може завершитися виклад. Розповідь про новину таким чином вичерпується. При цьому автор прагне сформулювати останнє речення так, щоб воно стало логіко-інтонаційною крапкою і давало знати слухачеві, що опис новин завершено. Наприклад, пові­домлення про наступну виставку квітів автор закінчив так:

«Побачити все це квіткове море можна буде на організованому «Роксоланою» міжнародному театралізованому святі квітів, яке від­будеться в столиці України з II по 15 квітня».

Досить часто, проте, автор не обмежується простим описом новин і констатацією фактів, що характеризують її. Наприкінці повідомлен­ня він прагне ще й якось підсумувати свою розповідь, дати оцінку описаному, покачати значення новини. Ось кілька прикладів таких кінцівок.

Звістку про початок створення автоматизованої системи управлін­ня газопостачанням автор закінчив так: «З упровадженням цієї систе­ми траси голубого палива стануть практично безлюдними».

В іншому повідомленні йшлося про реставрацію зношених шин. Це повідомлення закінчувалося так: «Експлуатація таких шин, за підра­хунками фахівців, в Україні дасть за рік понад 100 мільйонів кар­бованців економії».

А ось повідомлення щодо можливих промислових розробок золота поблизу Берегова на Закарпатті дістало таку авторитетну кінцівку: «Отже, замість обережного знака запитання сьогодні можна ставити оптимістичний знак оклику: «Вірити!».

У цих випадках, як бачимо, автори прагнули зробити якийсь вис­новок, витлумачити описану новину. Іншими словами, тут вони відпо­відали на запитання: що означав описана новина? що вона нам дає? яке має значення для майбутнього? І намагалися зробити це так, щоб висновок випливав із раніше наведених фактів так само природно, як із зернини виростає рослина. Цим досягається ідентифікація в оцін­ці новин.

Тому-тор( над кінцівкою, як і над початком, треба працювати особливо ретельно, домагатися, щоб вона була масштабною за узагаль­неннями, правильною за законами логіки. Така вимога ґрунтується на результатах спостережень психологів щодо сприймання тексту на слух. Вони виявили, що в цьому випадку особливо добре запам’ятовуються початок і кінець тексту на структурні частини, ідо найбільше виді­ляються .

Дехто із журналістів, проте, вважає, що підсумкова кінцівка не обов’язкова у повідомленні, оскільки автор у цім випадку нібито нав’язує слухачам свою оцінку зображеного. Тим часом, як вважають вони, слухач має право діставати з ефіру «чисту інформацію». Звід­си вимога: писати так, щоб повідомлення само підводило слухачів до • певних висновків та узагальнень, щоб усе це само собою витікало із раніше сказаного.

Щодо «чистої інформації», то тут двох думок бути не може. Та­кої, як відомо, в журналістиці взагалі не існує. Адже Усє самим відбором факту для розголошення автор дав йому оцінку. Тому будь - яке повідомлення, що передається через засоби масової інформації, є повідомленням коментованим і бути іншим не може.

А от вимога писати ненав’язливо - правильна. Вона зобов’язує автора викладати факти об’єктивно і неупереджено, таким чином, щоб вони були сприйняті слухачами як первинна інформація, Для автора - це, отже, особливим чином зроблений коментар, для слухача – некоментоване повідомлення.

Тому слід солідаризуватися з тими редакторами, які рішуче від­сікають надумані, тенденційні, невмотивовані кінцівки. Кінцівки, у яких підкреслюється очевидне, теж нікому не потрібні. Це - нагро­мадження зайвого. Тільки хто сказав, що кінцівка має бути сама такою, а не іншою? У розглянутих нами раніше прикладах кінцівка е органічною частиною повідомлення і відділити її від викладу - зна­чить збіднити новину,

Влучна кінцівка ніколи не буває зайвою, якщо автор зумів осяг­нути новий факт, підніс його до рівня масштабів явища. А коли автор не володіє фактом, тоді факт набирає необмеженої влади над автором і починає існувати сам по собі - у «чистому» вигляді.

Влучна кінцівка розширює горизонти уяви про об’єкт зображення, і досягається ця мета досить економними засобами - лише одним-двома реченнями. Інша справа, що не завжди й не кожному вдається зро­бити її необхідною, такою, щоб вона допомагала слухачеві збагнути суть описаної події. Однак усе це стосується, скоріша, того, що вагому, яскраву кінцівку часом буває не легше написати, ніж знайти влучний, правильний і доречний початок повідомлення.

Гарна кінцівка - то як останній музичний акорд, як крапка в реченні. Вона завжди мав бути такою, щоб слухачі відчули, що далі говорити нічого. За кінцівкою повідомлення майже завжди можна без­помилково визначити міру й глибину проникнення автора в тему.

Переказ подробиць під певним кутом зору