5. Принципи та шляхи поширення радіосигналу. Види радіостанцій та їхні класифікаційні ознаки

Сьогодні у вітчизняному радіопросторові функціонують різні радіостанції.

За визначенням О.Гояна, радіостанція – це ділове підприємство, яке працює в умовах ринку, та має колектив творчих і технічних праців­ників, що здійснюють мовлення в апаратно-студійному ком­плексі, призначеному для провадження різних типів і форма­тів мовлення

Радіостанції класифікують за такими видовими ознаками:

• за формою власності;

• за способом поширення сигналу та діапазоном мовлення;

• за типом і форматом мовлення;

• за способом трансляції програмного продукту;

• за територіальним мовленням.

1. За формою власності всі радіостанції України можна поділити на:

1. державні;

2. комунальні;

3. недержавні (приватні та громадські або некомерційні);

4. комерційні;

Державні радіостанції утримуються за кошти всього суспільства, мають повне чи часткове фінансування з державного бюджету та виступають радіоорганізаціями державної форми власності. Такі станції також можуть вести підприємницьку діяльність (отримувати фінансові надходження від реклами, спонсорів тощо). Головний та єдиний інвестор такої станції – держава, яка ви­ступає монополістом щодо програмного наповнення ефіру та оцінки його якості.

Завдання державних станцій: оперативне інформування аудиторії про суспільно-політичні події, надзвичайні ситуації, що загрожують життю чи здоров'ю населення, розповсюдження офіційних повідомлень, роз'яснень рішень органів законодавчої, виконавчої та судової влади; створення та поширення економічних, публіцистичних, культурно-освітніх, медико-гігієнічних, художніх, навчальних, розважальних, спортивних про­грам, а також програм для дітей та юнацтва; сприяння зміцненню міжнародних зв'язків держави, тощо. Отже, державні радіостанції відповідають на запити всього суспільства, поза тим, контролюючись не суспільством, а державою.

Розрізняють обласні (регіональні), районні (місцеві), міські (муніци­пальні) радіостанції, основою яких є комунальна форма власності як приналежність адміністративно-територіальних одиниць держави. Тому такі станції ще називають комунальними.

Недержавна (приватна чи громадська) радіостанція – це насамперед приватне або громадське підприємство, метою якого є задовольняти культурні, соціальні, етнічні, релігійні потреби чи інтереси певної, доволі вузької спільноти людей, тобто цільової аудиторії. Засновника недержавних радіостанцій виступають юридичні та/або фізичні особи, які згідно з чин­ним законодавством і, зокрема, відповідно до ліцензії на мовлення, розгортають комерційну або некомерційну діяльність, створюючи в такий спосіб комерційне чи некомерційне радіомовлення. Громадське радіомовлення ґрунтується на колективній формі влас­ності і може бути недержавним.

Комерційна радіостанція – це приватна станція, яка створюється з метою отримання прибутку від власної діяльності. Комерційна радіостанція продає ефірний час під рекламу з ме­тою отримання прибутку. Якщо комерційні станції хочуть приваблювати слухачів (а, значить, продавати власний ефір під рекламу за вищими тарифами), їм слід постійно відчувати свого слуха­ча, а коли треба, то й «пристосовуватися» до власної аудиторії.

Для будь-якої комерційної станції основою підприємницької діяльності є визначення цільової аудиторії та пропозиція тієї програмної продук­ції, яка дозволить зберігати й утримувати аудиторію для її «продажу» рекламодавцеві. Намагання отримати якомога більший прибуток дик­тує комерційним станціям вибір цільової аудиторії, що її складають невибагливі слухачі (так званий пересічний тип), що прагнуть розваг.

Некомерційна радіостанція. До некомерційного (або громадського) типу радіомовлення належать радіостанції, які фінансуються за рахунок пожертв громадян, подару­нків корпорацій, абонентної плати чи державних субсидій. Комерційна діяльність не є основою для таких станцій, хоча може розглядатися лише як допоміжна і стосуватися, наприклад, ефірної підтримки етні­чних, соціальних та інших спільнот, громадських акцій тощо.

Громадське радіомовлення – це насамперед інструмент впливу на свідомість громадськості. Тут визначення цільової аудиторії організовується не стільки заради рей­тингу, скільки заради, щоб цілеспрямовано вести мовлення для пред­ставників тих чи тих громад, товариств, об'єднань, колективів, спілок, кооперативів тощо. Тому некомерційні радіостанції практично не ма­ють потреби постійно вивчати власну аудиторію, проводити коштовні моніторинги, соціологічні дослідження для термінових змін програмної продукції, що, безперечно, характерне для комерційного мовлення.

Якщо комерційні станції досліджують аудиторію з метою визначення власного рейтингу, тобто тієї цільової аудиторії, яку можна «продавати» рекламодавцеві під рекламні замовлення, то громадські станції намага­ються за допомогою періодичного вивчення своїх потенційних слухачів отримати абонентську, спонсорську або меценатську підтримку.

Отже, комерційні станції налаштовуються на ту аудиторію, якою цікав­ляться рекламодавці, а некомерційні станції орієнтуються на тих слу­хачів, які самі здатні підтримувати діяльність станції¹.