11. Психологічні особливості групових форм психоконсультативної роботи

Вже на найраніших етапах розвитку людського суспільства люди збиралися в групи, щоб забезпечувати своє виживання і розвиток. У первісних племенах сумісними ритуальними діями і танцями наголошувалися важливі події і супроводжувалися культові обряди; багато старогрецьких мислителів, зокрема великий Сократ, вдавалися до групової форми філософствування, щоб перевірити свої ідеї про природу Всесвіту і людського роду; середньовічні ченці об‘єднувалися в релігійні ордени, щоб очищати душу і осягати Божественну суть. Ці ранні форми об‘єднання вже містили в собі зачатки тенденцій, що спостерігалися в сучасній психології, до роботи з групами.

Прийняття правил групи

 Мета: вивчення основних правил тренінгу, сприяння організації ефек­тивного простору для особистісного розвитку учнів.

 Після того, як відбулося знайомство, можна перейти до вивчення основ­них правил тренінгу. Робота на цьому етапі спрямована на обговорення та прийняття правил усіма учасниками групи.

 Розглядаються такі основні правила:

 1. Спілкування на основі довіри. Важливо, щоб учасники максимально довіряли один одному. Створення атмосфери довіри можна почати з пропо­зиції прийняти єдину форму звертання один до одного на «ти»

Це психологічно ставить усіх в рівні позиції, в тому числі і ведучого, незалежно від віку, соціального статусу, життєвого досвіду й т. і.

 2. Спілкування за принципом «тут і тепер». Важливо вміти говорити про свої актуальні відчуття і думки. Розвинена рефлексія допомагає людині бути самокритичною, краще пізнавати себе і власні особистіші особливості, використовувати свої ресурси, що сприяє успішній адаптації людини. Тому, під час занять всі говорять лише про те, що турбує їх саме зараз, і обговорю­ють те, що відбувається з ними в групі.

 3. «Я-висловлювання. Для більш відвертого спілкування під час занять варто відмовитись від безособового мовлення, яке доноші;Іс І Ірнховувати влас­ну позицію і, тим самим, уникати її усвідомлення. Тому ми замінюємо вис­ловлювання типу: «Більшість людей вважає, що. . . » —па таке: «Явважаїс, що. . . »; «Деякі з нас думають. . . » — па «Я думаю. . . » і т. і. 

4. Щирість спілкування. Під час роботи ми говоримо лише про те, що відчуваємо і думаємо з приводу того, що відбувається. Якщо немає бажання висловитися щиро і відверто, краще промовчати. Це правило означає відверте висловлювання своїх почуттів стосовно до дій інших учасників і до самого себе. Ніхто не ображається на висловлювання інших. Той, хто дає оцінку, повинен проявити толерантність до іншого.

 5. Конфіденційність того, що відбувається в групі. Все, що відбуваєть­ся під час занять, ні в якому разі не розголошується. Ми впевненні в тому, що ніхто не розповість про переживання людини, про те, чим вона поділи­лась. Це допомагає нам бути щирими, сприяє саморозкриттю. Ми довіряємо один одному і групі в цілому.

 6. Визначення сильних сторін особистості. Упродовж заняття (під час вправи або її обговорення, в процесі виконання завдань) будь-хто з нас нама­гається підкреслити позитивні якості людини, з якою ми працюємо разом. Кож­ному члену групи треба сказати, як мінімум, хоч одне добре слово.

 7. Неприпустимість безпосередніх оцінок людини. Під час обговорен­ня того, що відбувається, ми оцінюємо не учасника, а лише його дії і поведін­ку. Ми не використовуємо висловлювання тину: «Ти мені не подобаєшся», а говоримо: «Мені не подобається твоя манера спілкування»

 8. Активна участь у тому, що відбувається. Це норма поведінки, у відповідності з якою, в будь-яку хвилину ми реально включені в роботу. Ак­тивно дивимось, слухаємо, відчуваємо себе, партнера і колектив в цілому. Не замикаємось, навіть якщо почули па свою адресу щось не дуже приємне. Не думаємо лише про власне «Я», отримавши багато позитивних емоцій. Ми весь час у групі, уважні до інших, нам цікаві оточуючі.

 9. Повага до того, хто говорить. Коли висловлюється хто-небудь з това­ришів, ми його уважно слухаємо, даючи можливість сказати те, що він бажає. Допомагаємо йому, всім своїм виглядом показуючи, що ми його слухаємо, цікаиіїмося Його думкою, внутрішнім світом. Не перебиваємо і мовчимо до тих нір, поки він не закінчить говорити. І, тільки після цього, запитуємо, дякуємо або сперечаємось з ним.  

ПЕРЕВАГИ ГРУПОВОЇ ФОРМИ РОБОТИ

 Хоча очевидно, що будь-яка окрема особа, знаходячись в групі, отримує менше уваги, чим при індивідуальному лікуванні, існує ряд причин, що зумовили розвиток і успіх групової терапії. Життя людини – явище соціальне. Під час роботи або гри, в моменти інтимної близькості людина випробовує потребу вступати в контакт з іншими людьми, ділитися своїми враженнями. Кілька років тому Девід Різман охрестив ціле покоління “натовпом одинаків“, підкресливши тим самим, що навіть у присутності інших особа може відчувати себе відрізаною від них, ізольованою, самотньою. Бюрократичні лабіринти сучасного суспільства викликають у людей відчуття замішання, недовір‘я і безсилля. У таких випадках досвід перебування в спеціально організованих групах може допомогти у вирішенні проблем, що виникають при між особовій взаємодії. Група виявляється мікрокосмом або суспільством в мініатюрі, що відображає в собі весь зовнішній світ і що додає реалістичність штучно створюваним відносинам. У сім‘ї, на роботі або в групах, які формуються по інтересах, на людей щодня діють такі чинники, як тиск партнерів, соціальні впливи, конформізм. Ці чинники і виявляються в психокорекційних групах, що робить відповідний вплив на погляди і поведінку особи. У кінцевому результаті досвід, що набуває в спеціально створеному середовищі, зазвичай переноситься на зовнішній світ.

 Друга потенційна перевага групи полягає в можливості отримати зворотний зв‘язок і підтримку від інших її членів, що мають схожі проблеми або досвід і здатних завдяки цьому надати істотну допомогу. В процесі взаємодій, що відбуваються в групі, усвідомлюється цінність інших людей і потреба в них. У групі окрема особа відчуває себе такою, що приймає інших і що приймається іншими, довіряє їм і що вселяє довіру, турботою, що піклується і оточеною, надає допомогу і отримує її. Реакції, що виникають і опрацьовувані в контексті групових взаємодій, можуть допомогти у вирішенні між особових конфліктів поза групою. У дружній і контрольованій обстановці можна засвоювати нові навики, експериментувати з новими стилями поведінки і отримувати досвід “перевірки реалій“ на спеціально підібраній групі партнерів. Присутність рівноправних партнерів, а не тільки одного терапевта, створює відчуття комфорту. У недостатньо упевнених в собі членів групи не виникає відчуття, що на них чинять тиск, з тим щоб вони негайно себе проявили. А коли вони починають заявляти про себе, то відчувають себе спокійніше, відчуваючи підтримку і знаючи, що такі ж проблеми є і у інших.

 По-третє, в групі можна бути не тільки учасником подій, але і глядачем. Спостерігаючи з боку за ходом групових взаємодій, можна ототожнювати себе з активними учасниками і використовувати результати цих спостережень при оцінці власних емоцій і вчинків. Безліч зворотних зв‘язків створює віддзеркалення особи відразу в багатьох ракурсах, що дозволяє їй оцінити власну поведінку і установки. При додаванні до терапевтичної групи ще одного або декількох чоловік виникає напруга, яка не завжди має місце у відносинах двох людей. Ця напруга може сприяти виявленню психологічних проблем кожного члена групи.

 По-четверте, група може сприяти особовому зростанню. У групі особа неминуче ставиться в положення, що вимушує її до самодослідження і інтроспективної. Часто люди знають, чого вони хочуть, але, щоб заявити про це привселюдно, їм потрібна участь і підтримка. Кожна спроба саморозкриття або само-зміни члена групи викликає схвальну реакцію з боку інших її членів, і, відповідно, підвищується самооцінка особи.