2.2. Специфіка взаємодії Саудівської Аравії з ісламістськими організаціями в контексті зовнішньої політики королівства на Близькому Сході

Королівство Саудівська Аравія (КСА) відноситься до тих держав Близького Сходу, які в значній мірі визначають ситуацію в цьому районі світу. Королівство, будучи найбільшою за площею, чисельністю населення і запасами нафти державою Аравійського півострова, відкрито претендує на роль регіонального центру сили.

Перспективною метою саудівської зовнішньої політики є перетворення країни на реального лідера арабського та ісламського світу. На користь саудівського лідерства слід віднести розташування на території КСА головних святинь ісламу (ідеологічний фактор) і великі фінансові ресурси, наявні в розпорядженні Ер-Ріяду. Однак на сучасному етапі і на найближчу перспективу досягнення цієї мети навряд чи буде можливим, що обумовлено відносною нечисленністю населення КСА, недостатнім рівнем розвитку економічного і науково-технічного потенціалу країни, її сильною залежністю від іноземної допомоги у цих сферах, слабкістю військового потенціалу королівства порівняно з регіональними конкурентами⁴⁸.

Варто зазначити, що КСА має довгу історію співпраці з радикальними ісламістськими організаціями. Загальновідомим є те, що ісламісти, які пізніше стали аль-Каїдою отримували в 1980-х роках фінансову та матеріально-технічну підтримку від саудівської монархії, а також від західних держав для боротьби з радянською армією в Афганістані та реставрації монархії в цій країні⁴⁹. Поряд з цим після виведення радянських військ з Афганістану, політика КСА дещо змінилася. На початку 90-х років Усама бен Ладен, саудівський підданий єменського походження був визнаний королівською сім'єю Саудівської Аравії ворогом держави. У той же час як фінансування діяльності ісламістських груп поза межами Саудівської Аравії, зокрема, деяких неурядових організацій, продовжувалося, що спричинило багато критики відразу ж після 2001 року. Разом з цим Саудівська держава нещадно розправлялася з опозиційними ісламістськими групами всередині королівства.

На сучасному етапі для Саудівської Аравії характерно використання стратегії яка передбачає посилення саудівського впливу в ключових точках мусульманського співтовариства, в першу чергу його сунітської частини з використанням ідеології салафізму, яка підкріплюється безумовним вливанням прямих фінансових інвестицій, як нелегальних, так і оформлених у вигляді економічних проектів. Причому останнім приділяється значно менше уваги, і на перше місце поставлені завдання отримання на першому етапі політичної влади в арабських країнах через підконтрольні Ер-Ріяду політичні групи, які дуже умовно зараз називаються салафітськими. Всі ці групи об'єднує крайня ступінь радикалізму ідеології, яка передбачає безкомпромісне повернення до витоків з нетерпимістю до інших точок зору та викорінення будь-якої форми політичної та конфесійної єресі. Ну і звичайно салафіти розглядаються в якості основної і надійної зброї проти іранської експансії.

На відміну від Братів-мусульман, на міжнародному рівні салафіти поки не мають єдиної політичної ідеології і дуже часто не об'єднані в якусь одну політичну організацію. На сьогоднішній день салафітський рух як і раніше складається з величезної кількості не об’єднаних в єдину структуру місцевих проповідників і великих і малих громадських організацій. Хоча процес формування салафітських партій і посилився протягом останніх років.

Сьогодні багато впливових салафітських проповідників в Єгипті, Тунісі, Йорданії, Сирії, Ємені, та й самій Саудівській Аравії, не згодні з цілою низкою напрямів державної політики Ер-Ріяду. Проте історична заслуга цього міста як місця народження салафізму, а також як спонсора глобального поширення салафітської думки змушує даний рух залишатися в орбіті Саудівської Аравії⁵⁰.

Тим не менш, на нашу думку, вважати салафітські політичні організації саудівськими маріонетками не можна. Більш того, деякі впливові саудівські державні персони починають майже відкрито виражати розчарування ослабленням свого впливу на зростання салафітських тенденцій в ісламському світі.

На близькому Сході салафіти за своїм впливом досить швидко випередили світські сили в ряді держав та територій. Але їм ще дуже далеко до створення таких політичних механізмів, які зуміли створити за 80 років Брати-мусульмани. І тут навіть значна саудівська фінансова допомога не зможе допомогти⁵¹.

Ваххабіти Саудівської Аравії офіційно підтримують зв’язки єгипетськими салафітськими організаціями - які, як правило виступає проти всіх не-теократичних абсолютистських форм правління, принаймні протягом останнього століття. Міжособистісні та фінансові зв'язки між єгипетськими салафітськими лідерами, мислителями і організаціями та Саудівською Аравією є надзвичайно багатоплановими та тривалими. Ці взаємозв'язки розширились та поглибились після повалення режиму Х. Мубарака, коли салафіти конкурували з Братами-мусульманами за вплив на молодь⁵². Зокрема, 16 березня 2013 р. єгипетські державні ЗМІ з посиланням на неназвані джерела міністерства юстиції, повідомляли, що Саудівська Аравія фінансувала салафітів у розмірі $ 63 млн у минулому році.⁵³

Непрямо свідчить про саудівську підтримку салафітів і аналіз риторики головного рупора Саудівської Аравії телекомпанії аль-Арабія. Канал, наприклад, в свій час різко критикував прокатарського президента Єгипту Мохаммеда Мурсі. Або взяти катарсько-саудівське суперництво за контроль над одним з найавторитетніших богословських університетів ісламського світу Аль-Азхар. Коли у 2012 р. було здійснено спробу поставити на його чолі одного з лідерів Братів-мусульман Юсуфа аль-Карадаві, аль-Арабія надавала слово лише представникам салафітів. Схожа ситуація спостерігалась і з висвітленням приходу до влади М. ас-Сісі та подальшими репресіями проти Братів-мусульман.

Сприймаючи особисті інтереси з позиції протидії іранському впливу на Близькому Сході, Ер-Ріяд підтримує більшість сунітів, які виступають за повалення уряду Б. Асада в Сирії, який є близьким стратегічним союзником шиїтського Тегерану. Сирія поряд з Іраком, Єменом та Ліваном є тим місцем, де дві два конкуруючі проекти ісламу протистоять один з одному.⁵⁴ Ер-Ріяд активно підтримує сунітів фінансово, військово, а також сприяє відправці саудівських салафістських бійців до Сирії.

Відносини Саудівської Аравії з Сирією, яка є основним близькосхідним арабським союзником Ірану, значно погіршилися після насильницького придушення силами Асада спочатку мирних політичних протестів , що почалися в березні 2011 року, і з подальшим розгортанням громадянського конфлікту. Нинішня політика Саудівської Аравії по відношенню до Сирії не зазнала істотних змін у ставленні королівства до режиму Асада⁵⁵.

Саудівська Аравія та її союзники почали займати жорстку позицію по відношенню до Асада влітку 2011 року, коли Рада співробітництва країн Перської затоки (РСАДПЗ) закликала Сирію зупинити "смертельне придушення громадян." Це супроводжувалося незвично різкою заявою короля Абдалли, який зажадав, щоб Сирія "зупинила машину для вбивств."⁵⁶

З тих пір, Саудівська Аравія, поряд з ОАЕ і Катаром надавала підтримку всім повстанським силам. Стратегічна мета повалення Асада (і послаблення Ірану і Хезболли) дійсно лежить в основі зовнішньої політики Саудівської Аравії в САР. В цьому контексті мета КСА полягає у зміцненні тих елементів серед повстанців, які коли режим Асада впаде, зможуть отримати контроль над тим, що залишиться від сирійської держави. Для цього, зусилля Саудівської Аравії мають бути не тільки спрямовані на забезпечення матеріальної та фінансової допомоги, а й на пропозиції підвищити статус і можливості політичної опозиції Асаду, і особливо Національної коаліції сирійських революційних і опозиційних сил. Тим не менш, Саудівська Аравія офіційно виступає проти фінансування більш радикальних секторів опозиції, зокрема Джабхат аль-Нусра та ІДІЛ.⁵⁷ Що не заважає їй неофіційно підтримувати Джабхат аль-Нусра та ряд інших організацій в коаліції Ахрар аш-Шам⁵⁸.

На додаток до безпосередньої допомоги анти-асадівським силам, Саудівська Аравія закликає до розширення міжнародного тиску на Асада. Наприклад, коли режим Асада використовував, за повідомленнями окремих інформагенств, хімічну зброю в серпні 2013 року, король Саудівської Аравії свипробував переконати Вашингтон, що режим Асада перейшов червону лінію, встановлену президентом Обамою в серпні 2012 року і знову в березні 2013 року, і що військове втручання є найбільш підходящою відповіддю на таке порушення⁵⁹. За повідомленням Wall Street Journal, Управління загальної розвідки Саудівської Аравії представило США докази, що в лютому 2013 року, сирійський режим вже використовував хімічну зброю⁶⁰.

До весни 2014 року, з’явилися тенденції до докорінного перелому в Саудівській регіональній політиці. Зокрема, з’явилися ознаки того, що Саудівська Аравія змирилася з реальністю ситуації в САР і повільних, але постійних тактичних перемог Асада.⁶¹

Одним з головних напрямків просування свого впливу для КСА залишається територія Іраку, де королівство опирається на низку пов’язаних з королівським домом племен, перш за все з племінного союзу аш-Шамар та ісламістських організацій на їх основі, використовуючи при цьому їх протестний потенціал.

Формування сунітських угруповань в Іраку почалося відразу після обвалення режиму Саддама Хусейна. Угруповання ці, створені на регіональній та племінній основі, стійко існують більше десятка років. І для більшості з них базовою є сунітська провінція Анбар.

Найбільш активні діючі племінні формування іракських сунітів - це Загальна Військова Рада Іракських Революціонерів (ЗВРІР), Ісламська Армія Іраку (вважалася найбільш впливовим угрупованням 2000-х), Армія бійців Накшбандія, Рада Порятунку. Крім них, до відомих сунітським об'єднань Іраку відносяться Ансар аль-Іслам (у 2008 р. вона була другим після аль-Каїди за впливом збройним угрупуванням Іраку), Джейш муджіхідін (Армія муджахидів), а також Бригади революції 1920 року⁶².

При цьому КСА опирається в своїх інтересах на впливових регіональних лідерів-сунітів. Однією з таких ключових фігур в сунітському опозиційному русі з ким Ер-Ріяд безпосередньо контактує, є Іззат Ібрагім ад-Дурі - колишній заступник Саддама Хусейна в Раді революційного командування, лідер Вищого командування джихаду і визволення, а також “Нової партії Баас”. Саме Іззат ад-Дурі, на думку експертів, є автором нової стратегії створення тимчасового альянсу між ісламістами з ІДІЛ і сунітськими племінними угрупуваннями і колишніми баасистами, граючи при цьому роль посередника. Довгий час, про долю Іззата ад-Дурі не було відомо нічого достовірного. Однак іракські джерела в кінці 2012 р. поширили інформацію, що він був доставлений до Іраку із Саудівської Аравії через аеропорт в Ербілі, який контролюється владою курдської автономії.

Судячи з його інтерв'ю для єгипетського видання Аль-Ахрам Аль-Арабі⁶³, він встиг засвідчити свою позицію щодо ситуації в Іраку, яка практично аналогічну позиції КСА: “Саудівська Аравія являє собою оплот стійкості і протистояння всім змов і намагань, які спрямовані проти ідентичності умми і її існування. Якби Саудівська Аравія не була напоготові, то сефевідский Іран домінував би цілком у Затоці і прагнув внести хаос у цей життєво важливий регіон нашої (арабської) батьківщини і умми” . Збігається його оцінка про події в Іраку, які він називає як “доблесний опір” проекту “гегемонії Ірану”. Це не випадково, тому на баасистів, незважаючи на їхню колишню націоналістичну і революційну риторику, Саудівська Аравія завжди робила ставку, розглядаючи їх як найбільш лояльних до себе союзників у протистоянні з проіранським режимом Н. аль-Малікі.

Крім того, на нашу думку, саме І. ад-Дурі зіграв ключову роль в організації фінансування “правильних” сунітських повстанців у ряді провінцій Іраку під час їх бойових дій проти урядових військ в минулі місяці. Таким чином особливу роль у нинішній конфлікті в Іраку відіграє поряд з iсламською армією Іраку та баасистами також і Армія бійців Накшабандія (військова гілка - однойменного суфійського ордену). За деякими даними сам Іззат ад-Дурі, належить до цього ордену. Кінцеві цілі та завдання цієї сунітської коаліції багато в чому ще залишаються неясними, поки вони сходяться тільки в одному - поваленні режиму шиїтів в Багдаді. Що стосується майбутнього устрою Іраку, то за деякими джерелами Іззат ад-Дурі прихильник планів щодо створення окремого сунітського анклаву − Сунністану, який, очевидно, буде перебувати під патронажем Саудівської Аравії та інших монархій Затоки⁶⁴. Однак інші члени коаліції виступають за збереження єдиного Іраку в колишніх межах створення перехідного уряду.

Таким чином, КСА з одного боку підтримує сунітські ісламістські організації в Іраку, з іншого – стикнулася з проблемою протидії ІДІЛ, про що піде мова далі. Як наслідок потреби реакції на ситуацію що склалася, Саудівська Рада міністрів виступила із заявою, 16 червня 2015 р., в якій вона закликала розрізняти групи, що класифікуються як терористичні, зокрема ІДІЛ та інші іракські сунітські організації, які протистоять іранському впливу в Іраку⁶⁵.

Крім того на особливу увагу заслуговують відносини КСА та ІДІЛ. У відносинах Ісламської держави та Саудівської Аравії все не так однозначно. На нашу думку, підтримка ІДІЛ з боку саудитів мала місце в свій час, насамперед через подвійні стандарти у боротьбі з тероризмом, тому це угрупування, незважаючи на свій декларований екстремізм, було останнім часом однією з головних складових антиасадівської опозиції. На думку експертів Вашингтонського інституту Близького Сходу⁶⁶, фінансування йшло в основному не через офіційні структури КСА, а різні благодійні фонди та приватні пожертвування. Не можна не сказати, що офіційний Ер-Ріяд цьому не перешкоджав, але в основному це можна назвати напівзаходами, прийнятим найчастіше під тиском Вашингтону.

Зрештою, влада КСА все ж вирішила поставити під жорсткий контроль всі подібні фінансові потоки, а також обмежити черговий сплеск зростання джіхадисткої ідеології в саудівському суспільстві, коли була прийнята серія антитерористичних законів. Саудівська Аравія в даний час, особливо після передачі “сирійського досьє” від принца Бандара бін Султана міністру МВС принцу Мухаммеду бін Найефу і наділення його особливими повноваженнями щодо боротьби з тероризмом, змінила своє ставлення до таких угруповань. Тим більше, навряд чи випадково, що ІДІЛ поряд з деякими сунітськими і шиїтськими угрупованнями виявилася включеною до списку терористичних організацій, діяльність яких переслідується за законом на території Королівства.

На сучасному етапі найоптимальніший з доступних для КСА варіантів поведінки передбачає підтримку племінних сунітських сил та інших ісламістських організацій в Іраку для зміцнення їх потенціалу та впливу на конфлікт. Це згодом може привести до реконструкції політичного процесу таким чином, щоб дозволити сунітам, відновити свої позиці в країні, аби зменшити іранський вплив (хоча і не усунути його), з одного боку, та ліквідувати ІДІЛ з іншого.

Керівництво КСА з часу створення саудівської держави приділяє підвищену увагу різним аспектам палестинської проблеми. Значною мірою саме активність на палестинському напрямку сприяла виходу і закріпленню саудівського королівства на арабській політичній арені. Таким чином, палестинська проблема є невід'ємною складовою частиною релігійно-політичної концепції зовнішньої політики Саудівської Аравії, одним із пріоритетів цієї політики.

Від моменту створення держави Ізраїль КСА через відсутність альтернативи опиралась на світську націоналістичну ОВП. Коли ж з’явилася альтернатива керівництво королівства зосередило свою увагу саме на співпраці з ісламістськими палестинськими організаціями. Розпочата в кінці 1987 перша палестинська інтифада (повстання) швидко вивела в число провідних палестинських політичних гравців радикальний ісламістський рух ХАМАС, чия ідеологія поєднувала в собі арабізм і іслам. Це привернуло до ХАМАС-у увагу саудівців, які стали надавати їм різнобічну допомогу. Більше того, без цієї допомоги ХАМАС навряд чи зміг би швидко перетворитися на потужну військово-політичну структуру. Відзначимо і важливу роль КСА в становленні інших палестинських ісламістських угрупувань.

Саудівська Аравія підтримала розпочату в 2000 р. другу палестинську інтифаду, ставши її головним донором. Був створений Комітет підтримки інтифади на чолі з керівником саудівського МВС принцом Наїфом⁶⁷.

Відносини Саудівської Аравії з ХАМАС носять нестабільний характер, що спричинено намаганням керівництва руху балансувати між провідними державами регіону, почергово зближуючись то з КСА, то з Іраном, то з Катаром.

На сьогоднішній день (грудень 2015 р.) позиція КСА щодо палестинської проблеми залишається незмінною. Ер-Ріяд продовжує виступати за негайне припинення блокади палестинського народу і пом'якшення тієї гуманітарної ситуації, в якій цей народ знаходиться, “відновлення законних прав” палестинців, включаючи “створення незалежної палестинської держави на основі справедливого і всеосяжного миру, що базується на міжнародній законності та міжнародних резолюціях, арабській мирній ініціативі, запропонованій саудівським керівництвом”.

Враховуючи географічне положення та прозорість кордону, одною з ключових загроз національній безпеці Саудівської Аравії залишається Ємен, де внутрішня ситуація залишається вкрай нестабільною і активно діють ворожі Саудівської Аравії терористичні і радикальні шиїтські угруповання. Відносини Королівства Саудівської Аравії з південним сусідом - Єменом на протязі їх історії носили складний, часто конфліктний і ворожий характер, що було обумовлено наявністю між двома країнами серйозних політичних протиріч, численних територіально-прикордонних суперечок, а також розбіжностями між саудівськими ваххабітами і єменськими зейдітами. Саудівське королівство, як більш сильна держава завжди прагнуло впливати на ситуацію в Ємені та його зовнішню політику, всіляко намагалося перешкоджати і без того дуже непростим і повільним процесам консолідації єменського суспільства і зміцнення централізованої єменської державності⁶⁸.

Після розпаду Оттоманської імперії між імамом Ємену та Королівством Саудівська Аравія протягом 15 років йшла війна за спірні території. У 1934 році війна припинилася компромісом - імам отримав грошову винагороду, саудити - право на оренду територій з можливістю її продовження. У 1955 році договір оренди повинен був бути продовжений (або не продовжений), і в Ємені в цей момент відбулася невдала спроба державного перевороту. У такій ситуації, коли керівництву Ємену було не до розгляду земельного питання, під шумок оренда була продовжена.

У 1962 році в країні таки стався республіканський переворот. При цьому Ер-Ріяд негайно почав підтримувати роялістів, а також в події включився лідер Єгипту Гамаль Абдель Насер з його ідеєю створення єдиної арабської мегадержави, в Йемен було надіслано восьмидесятитисячний корпус під командуванням Анвара Садата. У 1967 р. не здобувши будь-яких значних результатів, єгипетський контингент вивели і в Хартумі сторони підписали мирний договір, причому Йемен перебував там на другорядних ролях, основними ж учасниками були Каїр і Ер-Ріяд.

Головне, чого домоглася Саудівська Аравія – усунення від влади налаштованого проти неї першого єменського президента Саляля. Було укладено союз з вождем племінного союзу аль-Ахмар Абдаллою Мохсеном, який гарантував інтереси Саудівської Аравії в країні. Позиції шейха Абдалли були настільки безкомпромісними, що лідер Ємену Алі Хамді був змушений його заарештувати, за що і поплатився черговим переворотом і своєю смертю. У результаті низки переворотів, які прокотилися в країні протягом наступного короткого часу послідовно до влади приходили все більш просаудівські президенти - Аль-Гашімі, а потім і Алі Абдалла Салех. Фактично, з приходом до влади Салеха Саудівська Аравія зуміла повністю убезпечити свої інтереси - шейх аль-Ахмар гарантував духовну сторону підпорядкування інтересам саудитів, Салех - світську. Нарешті, в 1995 році проблема спірних територій була вирішена новою демаркацією кордонів, а в 2004 р. Саудівська Аравія остаточно отримала суверенітет над трьома спірними територіями - Асір, Джізан і Наджран.

На сучасному етапі, в ході нового витка зростання нестабільності в Ємені, Саудівська Аравія змінила свою політику з непрямого союзника нового президента А. Хаді до прямої військової участі в громадянській війні, наслідки якої вкрай важко спрогнозувати.

Військові та політичні успіхи хуситських повстанців в Ємені змусили Саудівську Аравію, яка традиційно утримувалася від прямого військового втручання поза своїми кордонами, змінити свою політику. В березні 2015 р. Саудівська Аравія, на чолі коаліції арабських країн, почала операцію "Потужна буря"⁶⁹. Операція включала в себе удари з повітря, спрямовані на спробу вибити хуситів із зайнятих ними територій.

Причиною операції стали, серед іншого, саудівські і арабські побоювання з приводу можливого захоплення шиїтами Аденської затоки і протоки Баб Аль Мандеб.

Таким чином, як і Іран, на сучасному етапі Саудівська Аравія переходить від опосередкованої підтримки радикальних ісламістських організацій, до прямого збройного втручання в зони своїх інтересів. Зокрема, 5 грудня 2015 р. Саудівська Аравія оголосила про створення ісламської військової коаліції з 34 країн для боротьби з тероризмом, у тому числі з ІДІЛ⁷⁰. Формований альянс не буде прив'язаний до конкретної гілки ісламу - сунітської або шиїтської. Він має намір координувати свої операції з провідними державами та міжнародними організаціями. Було заявлено, що крім КСА, до коаліції увійшли Єгипет, Йорданія, ОАЕ, Пакистан, Бангладеш, Бахрейн, Бенін, Туреччина, Туніс, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Судан, Сомалі, Палестина, Катар, Кувейт, Ліван, Лівія, Малі, Малайзія, Нігер, Нігерія, Ємен, Чад, Того, Габон, Гвінея, Джібуті, Марокко, Кот-д'Івуар, Мавританія, Мальдіви, Коморські острови. Ще кілька ісламських країн виступили на підтримку цього об'єднання. Ірак та Іран до участі в коаліції запрошені не були. Коаліція буде індивідуально розглядати запити країн на надання допомоги у сфері боротьби з тероризмом. Підтримка полягатиме «в обміні інформацією і підготовці військ, а також військовому втручанні, якщо це буде потрібно». Про свою підтримку нової коаліції заявили Єгипет, Йорданія, Туніс, Кувейт та деякі інші країни.

Підбиваючи підсумки підрозділу, зазначимо, що опора на салафітські організації, будучи ефективними для поширення саудівського впливу в регіоні, мають низку обмежень, вже зараз салафіти все більш стикаються зі складним для себе протиріччям. І ця проблема для них буде тільки посилюватися. З одного боку, вони прагнуть перетворитися на значимого політичного гравця в арабському регіоні. З іншого, вони не можуть і відмовитися від свого жорсткого трактування законів шаріату, які вимагають зовсім інших політичних механізмів і правил. Тому включення в демократичні процеси вже призвело до дроблення салафітських сил, а в майбутньому це посилить процес розмежування і появи нових, набагато більш радикальних, підпільних салафітських течій, що відкидають демократію.