- •Кваліфікаційна робота
- •Перелік умовних скорочень
- •Розділ 1. Роль ісламського фактору у позиціонуванні на міжнародній арені саудівської аравії, ірану та катару
- •Особливості впливу ваххабізму на зовнішню політику Саудівської Аравії
- •1.2. Специфіка впливу ісламського фактору на зовнішню політику Катару
- •Роль хомейнізму у зовнішньополітичній стратегії Ірану.
- •Розділ 2. Роль ісламістських організацій в протистоянні ірану, катару та саудівської аравії в близькосхідному регіоні
- •2.1. Роль шиїтських ісламістських організацій у близькосхідній політиці Ірану.
- •2.2. Специфіка взаємодії Саудівської Аравії з ісламістськими організаціями в контексті зовнішньої політики королівства на Близькому Сході
- •2.3. Ісламісти та Катар на Близькому Сході
- •Розділ 3. Роль ісламістських організацій у протистоянні саудівської аравії та катару на африканському континенті
- •3.1. Специфіка співпраці Катару з ісламістськими організаціями в Африці.
- •3.2. Роль ісламістських організацій у політиці Саудівської Аравії щодо Африки
- •3.3. Африканський вектор зовнішньої політики Ірану та ісламістські організації Африки.
- •Висновки
- •Список використаних джерел Джерела:
3.2. Роль ісламістських організацій у політиці Саудівської Аравії щодо Африки
Саудівська Аравія та країни Африки мали давні стосунки протягом багатьох століть, як в плані ділових відносин і міжособистісних контактів. На сучасному етапі регіон розглядається керівництвом КСА як невіддільна частина арабського та ширше ісламського світу, та один з ключових майданчиків для поширення власного впливу та просування саудівських національних інтересів в Африці.
Як і для Катару, серія потрясінь, що прокотилися арабським світом, призвела до зростання впливу Саудівської Аравії, що ґрунтувалося перш за все на її контактах з салафітськими рухами в Магрибі96.
До XXI століття салафізм поширився по всьому ісламському світу, включаючи і Африку, але в першу чергу − в Єгипті та Тунісі. Збільшилася як кількість його прихильників, так і інституційний розмах. Тепер цей рух включав до свого складу громадські організації, зайняті благодійністю, наданням допомоги і роботою на місцях. Вони ще не були офіційними політичними партіями, в основному через те, що жили при автократичних режимах, проте потихеньку створювали інфраструктуру для таких організацій. Саме в цих обставинах салафіти зустріли арабську весну.
В цьому контексті найбільш важливою країною для КСА в силу значного демографічного та економічного потенціалу є Єгипет. В історії сучасного Близького Сходу, Ер-Ріяд і Каїр були як союзниками, так і суперниками. Але з 1980-х років, дві країни, як правило, сприймали одна одну, як важливих партнерів. В епоху президента Єгипту Хосні Мубарака, Єгипет і Саудівська Аравія мінімізували відмінності, які зберігалися від часів "арабської холодної війни", і налагодили дуже тісні відносини.
На відміну від деяких інших арабських країн, які отримували істотну фінансову допомогу від Саудівської Аравії протягом років, в обмін на підтримку в боротьбі проти Іраку підчас окупації Кувейту та війни в Перській затоці в 1990-91 рр., підтримка Х. Мубарака для Саудівської Аравії була постійною і стабільною.
За повідомленнями джерел близьких до королівської сім’ї Король Абдалла був шокований, коли президента Мубарака було повалено в 2011 році. Разом з тим, Саудівська Аравія підтримувала салафітські партії в Єгипті для просування власних інтересів. Поряд з цим, підтримуючи дипломатичні відносини з лідером Братів-мусульман М. Мурсі, який був обраний президентом в 2012 році, були першими, хто публічно привітали його відставку в 2013 році97.
Подібно Братам-мусульманам, вони були не готові до народного обурення, на чолі якого стали головним чином молодіжні угруповання, і до того, що його хвилі почали руйнувати існуючі десятиліттями світські автократичні режими. З часом салафіти зуміли затьмарити собою неісламістські сили, які зіграли ключову роль у поваленні президента Хосні Мубарака. Але у них не було тих політичних механізмів, які зуміли створити за 80 років Брати-мусульмани. В результаті - виникли різні салафітські сили, які почали хаотично намагатися самоствердитися в Єгипті після повалення авторитарного режиму98.
Тим не менш, політизація салафітів прискорюється. У лавах єгипетських салафітів з'явилися популярні політики, в тому числі і такі харизматичні, як Хазем Салах Абу Ісмаїл. Дві салафітські партії створили ісламістську коаліцію з знову сформованим політичним крилом колишнього терористичного угруповання Аль-Гамаа аль-Ісламія, яка на минулих парламентських виборах посіла друге місце після партії Братів-мусульман. Салафіти досить ефективно включилися в післяреволюційний виборчий процес у багатьох арабських країнах. І це цікаво, оскільки салафіти протягом десятиліть засуджували демократію як чуже ісламу явище. Така трансформація в значній мірі викликана впливом керівництва Саудівської Аравії, яке прагнуло тим самим посилити свій регіональний вплив в арабському світі99.
Найбільш важливий аспект участі салафітів в масовій політиці полягає в тому, що вони включилися у виборчий процес після десятиліть засудження демократії, яку вони називали неісламським явищем. Іншими словами, в кінцевому підсумку салафіти перейняли тактику Братів-мусульман, хоча до цього моменту рішуче її відкидали. Така трансформація більшою мірою є поспішно прийнятим за необхідності рішенням, ніж результатом природної ідеологічної еволюції.
Існує надія на те, що приєдналися до політичного мейнстріму радикальні сили можуть з часом відмовитися від свого радикалізму. Так може статися в державах з сильними демократичними системами. Однак у більшості арабських країн, які тільки почали транзит від авторитаризму, перехід салафітів до електоральної політики може лише сповільнити, а то й порушити процес демократизації і дестабілізувати обстановку в усьому регіоні.100
Значною мірою даний хаос пояснюється тією обставиною, що кроки в бік демократичної політики привели до подальшого дроблення сил салафізму. Багато салафітів досі незатишно почувають себе в обстановці демократії, а ті, хто обережно прийняв її, розкололися на численні фракції. У результаті жодна з салафітських легальних організацій не може виступати від імені всієї секти101.
Разом з тим, так як Єгипет стикаються з проблемами такого ж характеру стикаються як Лівія і Туніс. Соціальна та економічна ситуація ще більше погіршиться після падіння режиму Братів-мусульман на чолі з Мохаммедом Мурсі. Тим часом весь Синайський півострів вийшов з-під контролю уряду Єгипту, і тепер являє собою притулок для значного числа тяжко озброєних терористичних ісламістських груп з перспективою розширення контрольованих ними територій.
Деякі далекоглядні салафіти, особливо члени політичних партій, готові співпрацювати з Братами-мусульманами задля досягнення спільних цілей, таких як перехід до демократії і стримування радикальних і войовничих тенденцій. Але в кінцевому підсумку вони прагнуть скористатися прагматизмом Братів, щоб позбавити їх підтримки релігійних виборців. Крім того, салафіти намагаються скористатися своєю роллю посередників між урядом на чолі з Братами і джихадистами. Мета при цьому полягає в посиленні власних переговорних позицій і в ослабленні позицій Братів-мусульман.
З цього моменту і до смерті короля Абдулли в січня 2015 року, підтримка Саудівською Аравією уряду президента ас-Сісі була практично безумовною. Саудівська Аравія не тільки надала Єгипту мільярди доларів в вкрай необхідної фінансової допомоги102, а й підтримали репресії єгипетського уряду проти Братстів-мусульман і їх прихильників. Більше того, уряд Саудівської Аравії навіть визнав організацію як терористичну в березні 2014 р103.
Саудівська політика дещо змінилася після приходу до влади нового короля Салмана. Деякі єгипетські журналісти та політики, виражали занепокоєння, коли король Абдалла помер і король Салман вступив на престол. Їх головною турботою було чи новий глава держави буде продовжувати жорстку лінію свого попередника щодо Братів-мусульман, або ж примириться з ними в який-небудь спосіб, натомість зосередившись на більш негайних проблемах, зокрема ІДІЛ та протидії Ірану. Ці побоювання не були безпідставними.
Раніше цього року, деякі видні саудівські журналісти радили Єгипту, пом’якшити свою позицію щодо Братства, припускаючи, що король Салман, швидше за все, проводитиме нову політику щодо регіональних проблем, Зокрема, колишній міністр закордонних справ принц Сауд аль-Фейсал, у лютому 2014 р., заявив: "у нас немає проблем з Братами-мусульманами. Це просто невеликий сегмент цієї організації."104 Тим не менш, єгипетський уряд продовжує розглядати братство в якості основної загрози.
Тим не менш, зараз спостерігаються ознаки деякої зміни політики КСА щодо Братів-мусульман. Зокрема, в червні 2015 р. королівство відвідала делегація у складі високопосадовців ХАМАС (організація офіційно є філіалом Братів-мусульман). Не зважаючи на запевнення, що поїздка мала вийнятково паломницький характер, вона передбачала зустрічі з королем Салманом і його спадкоємцем принцом Мухаммедом бін Наїфом та міністром оборони Мохаммедом бін Салманом. Незадовго до цього КСА відвідали також Рашид Ганнуші, лідер туніської партії ан-Нахда, шейх Абдул Маджид аль-Зіндані з єменської аль-Іслах, і Хаммам Саїд з йорданського філіалу братства105. Все це, а також відвідання шейхом Юсуфом аль-Кардаві, який вважається одним з духовних лідерів Братства, – по заходу “Саудівський національний день”106 в Катарі у вересні 2015 р. свідчить, що король Салман намітив новий курс відносно Братів-мусульман. Вище зазначене свідчить, що Саудівська Аравія, враховуючи підписання ядерної угоди з Іраном, докладає зусиль щодо створення нового альянсу з Суданом, зміцнює зв’язки Туреччиною, аби протистояти посиленню ролі Ірану та його союзників в регіоні.
Посилились позиції салафітів і в Тунісі. Падіння режиму Бен Алі в січні 2011 року в значній мірі змінило політичну арену Тунісі в результаті перемоги на парламентських виборах в жовтні 2011 р. партії ан-Нахда, близької Братам-мусульманам, зріс рівень толерантності до толерантності стосовно салафістських груп, що викликають загальну радикалізацію в країні. Ці групи, будучи репресовані при Бен Алі в даний час мають можливість вільно висловлювати свої ідеї та свій політичний порядок денний.
Саудівська Аравія також протягом десятиліть працювала над поширенням ваххабізму в інших країнах Африки. У середині 80-х з’явилися свідчення зростання популярності салафістських ідей в регіоні. У цей час Саудівський інститут в Мавританії, в якому дотримувались ідей ваххабізму, випускав, сотні студентів щороку. Інститут був створений у 1979 р. в Нуакшоті в якості одного з п'яти інститутів поза межами Саудівської Аравії, що є афілійованими з університетом імама Мухаммада бен Сауда. Заклад навчав студентів з Мавританії та інших країн Північної і Західної Африки, поки не був закритий у 2003 році, коли режим президента Маауйя ульд Тайя звинуватив його у поширенні доктрини ваххабізму і культури екстремізму і войовничості.
1960-ті роки є важливим поворотним пунктом у поширенні африканського салафізму, випускаючи великі групи африканських студентів-мусульман, які закінчували саудівські навчальні заклади, і, повертаючись додому, радикалізували місцеві громади.
Хоча можливості для здобуття вищої релігійної освіти в Саудівській Аравії стали більш обмеженими в останні десятиліття, вплив “тих, хто повернувся” все ще залишається значною. Нафтовий бум на початку 1970-х створив можливості для роботи, і все більше число африканських мігрантів-робітників стікалися в Саудівськe Аравію і країни Перської затоки107.
Варто зазначити, що ісламські неурядові організації відіграють важливу роль у поширенні салафізму в Африці. Зокрема, Саудівські організації, як то Всесвітня ісламська ліга і Всесвітня асамблея мусульманської молоді давно присутні по всьому Континенту, і додаткові ті були створені з 1970-х. Танзанія може бути, наприклад, прихід кількох міжнародних мусульманських організацій (більшість з них патронуються Саудівською Аравією). У той час як ці організації сприяли утворенню різних салафітських по всьому континенту, їх значення не слід перебільшувати. Міжнародні салафітські інститути, як правило, являють собою мережі фінансування, а не управління108.
Далі ми розглянемо два типові для країн регіону кейси, які характерні для більшості країн Африки. Один з них, а саме Сомалі, демонструє модель поведінки салафітів на територіях, де відсутня державна влада як така. Інший – Марокко, ілюструє стратегію їх діяльності в умовах часткової легалізації.
Салафізм в Сомалі спочатку з'явився на початку 1970-х, як невійськовий рух, пов'язаний з релігійними реформами. Через репресивний характер режиму Сіада Барре, салафіти перебували в підпіллі, і не грали істотної ролі до падіння Барре і початку громадянської війни. В цей час, коли салафіти спочатку утворили Аль-Іттіхад аль-Ісламія, яка стала єдиною релігійною групою, на відміну від інших, переважно племінних груп. Після розгрому ефіопською армією в 1996 році, салафітські бойовики продовжували грати важливу роль у конфлікті приєднавшись до організації Об'єднаних ісламських судів, і потім, у 2007 р. до Аль-Шабааб. Під впливом фігур з бойовим досвідом в Афганістані і які нібито були залучені в терактах в межах Сомалі, аль-Шабааб все більше зближувалась з аль-Каїдою, в кінцевому підсумку оголосивши себе її філіалом в Сомалі в 2012 році.
Королівство Марокко було до початку 2000-х оплотом поміркованого ісламу. Ця ситуація значною мірою змінилася через два фактори: 1) після отримання незалежності в 1956 році марокканська влада співпрацювала з ісламістами, контролюючи їх та одночасно використовуючи для боротьби з лівими організаціями 2) правляча династія веде своє коріння від внука Мохаммеда, таким чином володіючи беззаперечною легітимністю, яку важко заперечити навіть салафітам.
Тим не менше, починаючи з терактів в Касабланці в 2003 р., коли загинуло 45 і було поранено понад 100 людей Марокко залишається полем діяльності салафітів, які залишаються активним протягом останніх років. Останній резонансний напад було здійснео 28 квітня 2011 року в Марракеші, коли загинуло 17 людей, у тому числі 15 іноземних громадян, і поранено більше 25109.
Як і в інших країнах регіону, в Марокко Саудівська Аравія спонсорує ваххабітські релігійні школи і а також виділяє стипендії стипендії на навчання та поширює релігійну літературу для сотень студентів. В обмін на неперешкоджання цьому Марокко отримує необхідну фінансову допомогу від Саудівської Аравії, яка потрібна щоб підтримувати його військовий контингент в Західній Сахарі, територія якої оскаржується Марокко і фронтом ПОЛІСАРІО.
Коли в 2011 році протести докотилися до Марокко, король відповів на протести політичними реформами. Найбільше значення мала історична поправка до Конституції, прийнята в липні 2011 року: вона розширила свободу слова, повноваження уряду і прем'єр-міністра. Крім того, марокканський парламент отримав додаткові повноваження для контролю за урядом. Тоді ж в країні пройшли дострокові вибори, на яких ісламістська Партія справедливості і розвитку (ПСР) отримала відносну більшість в парламенті, а потім очолили коаліційний уряд за участю ще трьох світських партій110.
Щоб зберегти політичну стабільність в країні і одночасно амортизувати зовнішній тиск, марокканський король і ісламісти досягли негласної домовленості: ПСР пішла на поступки, надавши низку ключових посад в уряді союзникам монархії, а королівський палац залишив ісламіста А. Бенкірана на чолі кабінету. Під тиском Саудівської Аравії з-під контролю ПСР був виведений МЗС Марокко, а на пост міністра освіти був призначений технократ-франкофон. Палац також віддав безпартійним і пов'язаним з монархією бюрократам кілька відомств, включаючи МВС. Після всіх цих перестановок під контролем міністрів з ПСР залишилося не більше 8% бюджету країни.
Повалення ісламістів в Єгипті в 2013 році і вихід з правлячої коаліції світської Партії незалежності змусили ПСР ще більше пом'якшити свої позиції, щоб не втратити владу остаточно. Так, марокканські ісламісти погодилися не ставити своїх людей на значну частину ключових постів в державі. За перші три роки перебування ПСР при владі з 400 чоловік, призначених на високі державні посади, лише десяток були членами цієї партії. За словами представників ПСР, це відображає прагнення уряду робити такі призначення на основі професійних якостей, а не політичної лояльності, як це робили правлячі партії в минулому.
Що ж стосується майбутнього, то монархію, принаймні в короткостроковій перспективі, влаштовує нинішній коаліційний уряд на чолі з ісламістами, і король продовжить його підтримувати, поки кабінет користується масовою популярністю у населення і не загрожує інтересам трону.
Таким чином маючи кількадесятилітній досвід поширення ваххабізму в Африці через підтримку низки ісламських неурядових організацій, Саудівська Аравія використовує контакти з ісламістськими організаціями для просування власних національних інтересів в регіоні. Зокрема КСА використовує такі організації як Всесвітня ісламська ліга, Ісламський банк розвитку, Ісламський фонд солідарності, Ісламський фонд науково-технічного розвитку, Ісламський центр розвитку торгівлі. В регіоні Саудівська Аравія співпрацює з салафітськими організаціями по двох напрямках: 1)підтримує контакти з салафітськими політичними партіями, де дозволено їх легальне функціонування; 2) підтримка ісламістських терористичних організацій там де їх легальне функціонування є неможливим, зокрема це аш-Шабааб в Сомалі, Боко-Харам в Нігерії, аль-Каїда в ісламському Магрибі. Новий етап саудівсько-африканських відносин позначений падінням в ході протестів ряду політичних режимів в ході Арабської весни та поширенням ісламістських ідей відкрив нові перспективи для збільшення впливу Саудівської Аравії в Африці та залучення країн регіону до спільних геополітичних проектів під проводом КСА.
