16.Етапи укладення міжнародного договору.

Віденські конвенції 1969 і 1986 років не визначають, що слід розуміти під "укладенням договору". Виходячи з міжнародної практики, можна зробити висновок, що укладення міжнародного договору означає всі дії держави, починаючи від переговорів і закінчуючи вступом договору в силу.Процес укладення договорів може бути розділений на стадії:складання і ухвалення тексту договору;встановлення аутентичності текстів договорів;вираження згоди на обов'язковість договору.У різних підручниках з міжнародного права можна зустріти різну кількість таких стадій. Також виокремлюють більш детально усі етапи укладення міжнародного договору:призначення уповноважених для ведення переговорів - подання і перевірка — узгодження тексту договору — обговорення та ухвалення проекту договору - аутентифікація, парафування Тексту договору - підписання договору — заява застережень - ратифікація договору - обмін ратифікаційними грамотами та їх депонування - опублікування договору - реєстрація договору.

17. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.

До міжнародно-правових актів, що стосуються укладення міжнародних договорів між державами, а також між державами та міжнародними економічними організаціями, належать Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (вона стосується укладення лише міжнародних договорів між державами) та Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 р.Віденська Конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. регламентує широкий спектр питань, пов’яза­них з укладенням, набранням чинності, застосуванням міжнародних договорів та ін. Відповідно до цієї Конвенції регулюються і питання міжнародних договорів, зокрема й економічного характеру. Названа Конвенція набрала чинності 27 січня 1980 р. Якщо давати загальну характеристику цього важливого міжнародно-правового акта, то вона зводиться до такого.Конвенція складається з 8 частин, у яких об’єднано 85 статей.У першій частині «Вступ» (ст. 1—5) визначається сфера застосування Конвенції, тлумачаться відповідні терміни тощо. Зокрема зазначається, що вона застосовується до договорів, які укладаються між державами. Згідно з Конвенцією під договором слід розуміти міжнародну угоду, яка укладена між державами у письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься така угода в одному, двох чи кількох взаємозв’язаних між собою документах, а також незалежно від її назви.У частині другій «Укладення і набрання договором чинності» (ст. 6—25) говориться про те, що кожна держава наділена правоздатністю укладати договори. Від її імені можуть укладати договори особи, які уповноважені на це. Водночас у Конвенції зазначається, що ряд осіб через їхні функції можуть укладати договори без наявності таких повноважень. До них належать глави держав, глави урядів, міністри закордонних справ, глави дипломатичних представництв, представники, які уповноважені державами представляти їх на міжнародних конференціях або у міжнародних організаціях, або в одному з їхніх органів.Тексти договорів приймаються за згодою всіх держав, які беруть участь у його складанні. Якщо ж договір приймається на міжнародній конференції, то за нього повинно проголосувати дві третини держав, які присутні на ній і беруть участь у голосуванні. Згода держави на обов’язковість для неї договору може бути виражена підписанням договору, обміном документами, які становлять договір, його ратифікацією, прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або іншим способом. Договір набирає, як правило, чинності у порядку і в строк, який передбачено у ньому або погоджено між державами, що брали участь у переговорах.У частині третій «Додержання, застосування та тлумачення договорів» (ст. 26—38) зазначається, що кожен діючий договір є обов’язковим для його учасників і повинен належним чином виконуватись. Договори зворотної сили не мають, обов’язкові для кожного учасника відносно всієї його території. Договори повинні тлумачитись добросовісно і відповідно до звичайного значення, якого слід надавати термінам договору в їх контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору.Частина четверта «Поправки до договорів і зміни договорів» (ст. 39—41) визначає загальне правило, відповідно до якого договір може бути змінений за згодою між учасниками.Частина п’ята «Недійсність, припинення і призупинення дії договорів» (ст. 42—72) присвячена питанням дійсності і збереження чинності договору, недійсності договорів (унаслідок помилки, обдурювання, підкупу або примусу представника держави, примусу держави через погрозу силою або її застосування, суперечності договору імперативній нормі загального міжнародного права).У цій же частині закріплені норми, які стосуються призначення договору (призупинення договору або вихід із нього учасників відповідно до положення договору, або за згодою учасників; скорочення числа учасників багатостороннього договору, в результаті чого воно стає меншим від числа, яке необхідне для набрання чинності договором; призупинення дії договору відповідно до положення договору або за згодою учасників; денонсація договору або вихід із договору, який не містить положень про його призупинення, денонсації або виходу із нього; призупинення дії багатостороннього договору за згодою лише деяких учасників).Віденська конвенція про право міжнародних договорів також передбачає, що припинення договору або призупинення його дії може бути внаслідок його порушення, неможливості його виконання, корінних змін обставин, розриву дипломатичних або консульських відносин, виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права. У цьому самому розділі закріплені норми, що регулюють процедуру, якої потрібно дотримуватись щодо недійсності договору, судового розгляду, арбітражу та примирення, а також визначають наслідки недійсності, призупинення або припинення договору.У розділі шостому Конвенції «Інші постанови» (ст. 73—75) ідеться про випадки правонаступності держав, відповідальності держав, про початок військових дій, дипломатичні та консульські відносини.Розділ сьомий «Депозитарій, повідомлення, виправлення і реєстрація» (ст. 76—80) містить норми, які регламентують питання депозитаріїв договору, їхні функції, порядок виправлення помилок у текстах договору, реєстрації та опублікування договорів.«Заключні положення» — це назва восьмої частини Конвенції (ст. 81—85). У цій частині регулюються питання, пов’язані з підписанням, ратифікацією договору, приєднанням до нього, а також питання набрання чинності договором.