6.2. Описова частина
В описовій частині судового рішення узагальнено викладається позиція осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їх представників), і основний зміст доказів, досліджених судом. Тут суд не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам. Для вироку в кримінальній справі закон описової частини не передбачає.
Пропонуємо для зручності сприйняття викладу описової частини вико-ристовувати заголовки. Наприклад, можна використати таку схему викладу описової частини судового рішення:
«Позиція позивача
Тоді-то позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив те-то.
Позов обґрунтовано такими-то обставинами.
На підтвердження цих обставин позивач надав такі-то докази.
Позиція відповідача
Відповідач позов не визнав і тоді-то подав заперечення проти позову.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на такі-то обставини.
На підтвердження цих обставин відповідач надав такі-то докази».
За потреби описову частину може бути доповнено викладом позиції тре-тьої особи.
166 Посібник із написання судових рішень
Необхідно наголосити, що виклад позицій осіб, які беруть участь у справі, потребує певного узагальнення. Критерієм рівня деталізації може бути такий принцип: опис має давати достатнє уявлення про зміст спору, а також містити усі важливі, доречні й вирішальні аргументи сторін.
6.3. Мотивувальна частина
До мотивувальної частини буде найбільш прискіплива увага, тому виписувати її найскладніше. Консультативна рада європейських суддів наголошує:
«Якість судового рішення залежить головним чином від якості його об-ґрунтування. Належне обґрунтування є імперативом, яким не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду.
Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гаран-тією проти свавілля. По-перше, це зобов’язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність; по-друге, це дає можливість суспіль-ству зрозуміти, яким чином функціонує судова система… Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, не-
двозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість чи-тачеві прослідкувати логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого
ним рішення» (пункти 34-37 Висновку щодо якості судових рішень).
Зазвичай мотивувальна частина складається з двох частин:
встановлені судом обставини (факти);
юридична кваліфікація встановлених обставин (право).
Про це говорить і Консультативна рада європейських суддів:
«Щодо змісту, то судове рішення повинно містити дослідження фактів та питань права, що лежать в основі спору» (пункт 42 Висновку щодо якості судових рішень).
Щодо першої частини Консультативна рада європейських суддів має такі рекомендації:
«При дослідженні фактів у справі судді, можливо, доведеться розгля-нути заперечення стосовно доказів, особливо щодо їх прийнятності.
-
Посібник із написання судових рішень
167
Суддя має також вирішити, наскільки переконливими є докази щодо фактів, які ймовірно стосуються предмета спору» (пункт 43 Висновку щодо якості судових рішень).
Таким чином, спочатку у мотивувальній частині судового рішення суд наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішен-ня, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а та-кож мають бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремих доказів, з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непере-конливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів.
Після цього суд має дати аналіз цих обставин під кутом зору права. Ось як про це сказано у зазначеному Висновку Консультативної ради європей-ських суддів:
«Дослідження питань права пов’язане із застосуванням правил націо-нального, європейського та міжнародного права. В обґрунтуванні по-винні міститися посилання на відповідні положення конституції або відповідні норми національного, європейського або міжнародного пра-ва. Там, де це доречно, посилання на національну, європейську або між-народну судову практику, в тому числі на практику судів інших країн, а також посилання на юридичну літературу можуть бути корисними, а в системі загального права – необхідними.
У багатьох випадках дослідження питань права призводить до тлума-чення юридичних норм.
Визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам’ятати та-кож і про обов’язок судді сприяти юридичній визначеності. Адже юри-дична визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосу-вання юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякіс-ної судової системи.
Пам’ятаючи про цю мету, судді застосовуватимуть принципи тлума-чення, прийняті як у національному, так і в міжнародному праві. … У країнах континентального права їхнім орієнтиром буде судова прак-тика, особливо практика найвищих судів, завданням яких є забезпечен-ня єдиної судової практики» (пункти 44-48).
При цьому слід уникати простого цитування законодавства, як-от у цьому рішенні:
168 Посібник із написання судових рішень
приклад
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Ра-дою України 17 липня 1997 року, кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов’язків або встановленні обґрунтованості будь – якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Конвенція про захист прав і основних свобод людини є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Згідно ст. 55 Конституції України права свободи громадян захищають-ся судом.
Це означає, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і сво-боди порушені або порушаються, створено або створюються перешко-ди для їх реалізації, або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Положення Конвенції та Конституції України з цього питання відтво-рені в ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України про за-вдання адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 2 ч. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуван-ням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності пе-ред законом, запобігаючи несправедливій дискримінації та інше.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадови особи зобов’язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами, передба-ченими Конституцією та законами України.
Ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що п ублічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка зна-ходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпоряд-ників публічної інформації, визначених цим Законом.
-
Посібник із написання судових рішень
169
На підставі ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інфор-мації за запитами на інформацію.
Згідно до ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформа-цію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інфор-мації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку роз-порядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Венеціанська комісія в одному зі своїх висновків вказала: «Не достатньо лише цитувати законодавчі положення, а потім приймати рішення. Суддя повинен послідовно поєднувати закон з фактами у справі і наводити чіткі аргументи, яким чином було вирішено справу у конкретному випадку. Якщо цього не робити, це буде очевидним порушенням права на справедливий суд, яке гарантує стаття 6 Європейської конвенції з прав людини»26. Ця порада мала би бути цінним дороговказом при вирішенні будь-якої справи.
Таким чином, даючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам, суд робить висновок про те, як врегульовані відповідні правовідносини, які по-рушення і ким були допущені та до яких наслідків це призводить і обґрунто-вує вибір способу захисту у справі, якщо вимоги належить задовольнити. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався, зокрема пояснити, як він долає неповноту законодавства, неяс-ність чи суперечність, якщо такі є. А якщо хтось із осіб, які беруть участь у спра-ві, посилався на положення законів (норми права), але суд їх не застосував, тоді суд повинен навести мотиви такого незастосування. Тож кожен доречний
П. 38 Спільного висновку Венеціанської комісії і Директорату з питань правосуддя та людської гідності Генерального директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 18 жовтня 2011 р. // Джерело в Інтернеті: http://www.venice.coe.int// docs/2011/CDL-AD(2011)033-e.pdf (англ. мовою).
170 Посібник із написання судових рішень
і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі (особливо тієї сторони, яка програла справу) має бути проаналізований і одержати відповідь.
Обидві складові мотивувальної частини судового рішення доцільно виді-
ляти заголовками:
«Встановлені судом обставини
…
…
Оцінка суду
…
…»
Якщо суд розглядає кілька епізодів одночасно, то структура мотивувальної частини може мати такий вигляд:
«Щодо таких-то подій
Встановлені судом обставини
…
…
Оцінка суду
…
…
Щодо наступних подій
Встановлені судом обставини
…
…
Оцінка суду
…
…»
Якщо суд розглядає кілька вимог, які випливають з одних і тих самих обставин, то мож-на запропонувати таку структуру:
«Встановлені судом обставини
…
…
Оцінка суду
Щодо вимоги про…
…
…
Щодо вимоги про…
…
…»
-
Посібник із написання судових рішень
171
Структурування судового рішення шляхом викладення заголовків і ви-ділення пунктів дає можливість забезпечити логічну послідовність викладу матеріалу, а також забезпечує легку навігацію по судовому рішенню, спро-щує посилання на нього, наприклад, у разі необхідності навести цитату з нього. Саме у такий спосіб викладає свої рішення Європейський суд з прав людини. Навіть Конституційний Суд України використовує пункти у викладі своїх рішень.
Також доцільно враховувати такі рекомендації Консультативної ради євро-пейських суддів:
«У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргу-менти захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги. Обґрунтування не повинно містити жодних об-разливих або критичних зауважень щодо сторін.
Хоча судді й мають можливість, а інколи й зобов’язані учиняти деякі дії з власної ініціативи, вони повинні давати відповідь лише на доречні до-води, здатні вплинути на вирішення спору.
Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
Обов’язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необ-хідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов’язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових по-ложень, звичаїв та доктринальних принципів а крім того, ще й від різ-них практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні пи-тання, винесені на його розгляд» (пункти 38-41 Висновку щодо якості судових рішень).
Висновки у судовому рішенні повинні прямо випливати із аргументації, а також бути чіткими, тобто не допускати неоднозначного трактування.
172 Посібник із написання судових рішень