Телевиступ (монолог у кадрі).

Теорія журналістики трактує телевиступ як звернення до глядачів з деяким конкретним наміром з телеекрану конкретної особи, яка і є безпосереднім об'єктом показу. Виступ - це скоріше не жанр, а метод, за допомогою якого автор може донести до глядача практично будь-яку інформацію. Метою виступу на телебаченні є оперативне й компетентне інформування, оцінка окремого факту або явища. Виступаючий звертається до об'єктива телекамери, подумки представляючи за ним розосереджену в просторі, як правило, досить численну аудиторію.

Прикладом телевиступу можуть служити новорічне звертання Президента до народу й т.д.

«Чистий», без ілюстративного матеріалу телевиступ, як правило, використовувається тоді, коли тема настільки актуальна й оперативна, що технічно неможливо розкрити її, використовуючи виразно-образотворчі засоби.

Що стосується ілюстрованого телевиступу, його відмінність від «чистого» полягає в тім, що слова носія інформації можуть бути проілюстровані яким-небудь матеріалом, що перебуває в момент виступу в безпосередній близькості від носія інформації. Виступ може супроводжуватися показом кінокадрів, фотографій, графічних матеріалів, документів; якщо виступ відбувається за межами студії, може бути використаний показ навколишнього оточення, ландшафту, однак основним змістом виступу завжди служить монолог людини, що прагне донести до телеглядачів не тільки конкретну інформацію, але й своє відношення до неї.

Особливість телевиступу: той, хто виступає - носій важливої й актуальної інформації. Такою людиною може бути політик, суспільний або державний діяч, учений, спортсмен і т.д. Важливо, що глядач має можливість одержувати інформацію безпосередньо від її носія й без «втручання» журналіста, тобто «віч-на-віч».

Найпростіший різновид виступу в кадрі - усне інформаційне повідомлення (замітка).

Саме масовість телеаудиторії, масштаб публічності виступу по телебаченню висувають особливі вимоги до особистості виступаючого. Насамперед, це повинна бути саме особистість - людина, що представляє безумовний інтерес для багатьох або в силу свого суспільного становища (політичні, державні діячі), або за родом діяльності (винахідники, учені, артисти, письменники), або людина, що володіє ексклюзивною інформацією (типова або унікальна біографія, свідки історичних або рідких подій). Нарешті, приводом для появи на телеекрані служить уміння виступаючого яскраво й оригінально мислити, аналізувати відомі явища й події глибоко й всебічно, виходячи з відомих фактів робити несподівані й вірні висновки. От чому виправдана поява на телеекрані не тільки видатних людей, але й людей, на перший погляд, звичайних, а також журналістів, чия професія саме й припускає суспільну діяльність, пов’язану з поширенням масової інформації всіма способами, у тому числі, шляхом опосередкованого спілкування з аудиторією за допомогою технічних засобів (аудіовізуальних).

В основі будь-якого публічного, у тому числі телевізійного, виступу, безумовно, лежить ідея, думка, що розкривається за допомогою строго відібраних і розташованих відповідним чином фактів, аргументів, доказів. Саме доказів, тому що в процесі публічного виступу завжди повинна бути присутньою необхідність переконати в чомусь; є переконуючий і що переконує, іде боротьба поглядів, думок - і перемога повинна бути досить переконливою. Текст виступу повинен бути «активним», а сам виступ будуватися за законами драматургії.

І знову виникає питання: як же так - драматургія вимагає діалогічності, а виступ завжди монолог? Але в тому-то й справа, що діалогічна природа телебачення накладає свій відбиток на телевізійний виступ, допускаючи своєрідний діалог між виступаючим й аудиторією, діалог умовний, уявний, коли сам виступаючий заздалегідь обмірковує, намагається припустити, які питання можуть виникнути в глядачів, і відповідає на ці питання, відповідним чином вибудовуючи свою мову.

Основні вимоги до композиції виступу: спочатку визначити тему, залучити слухача в коло обговорюваних питань (вступ), потім познайомити його з основними фактами, доказами (основна частина) і зробити короткі й точні висновки зі сказаного (висновок). Зрозуміло, що складові частини виступу повинні бути відповідного розміру. Якщо вступ триваліше основної частини, виступ зробить враження легковажного, недостатньо аргументованого. Затягнутий висновок створить відчуття в глядачів, що автор не впевнений у своїх висновках, зробить мову непереконливою.

Успіх виступу в кадрі багато в чому залежить від техніки прийомів, що використовуються в авторській мові. Увага людей збуджується простим, цікавим і близьким до того, що, напевно, переживав і випробував кожний. Виходить, перші слова повинні бути надзвичайно прості, доступні, зрозумілі й цікаві (повинні «зачепити» увагу). І таких «гачків» може бути дуже багато: що-небудь із життя, який-небудь парадокс, несподіване питання. Щоб знайти такий початок, треба обміркувати, зважити основні положення майбутнього виступу й зміркувати, яку з тез поставити на перше місце. Це робота цілком творча.

У кожному разі тому, хто має виступати в кадрі, або готовити до цього інших людей, варто познайомитися з основними риторичними операціями (членимість мови, відповідність між текстом та матеріалом, надмірність тексту, редукція – зведення складного до простого й ін.) і типами риторичних фігур (метафора, метонімія, синекдоха, синонімія, гіперболізація, евфемізм і т.д.). До числа чисто технічних прийомів проголошення виступи ставляться дикція, правила літературної вимови, логічне читання складних періодів (логічна пауза й логічний наголос).

Психологи вважають, що до 40% інформації може нести інтонація. Додайте сюди міміку, жест, весь зовнішній вигляд виступаючого, стереотип сприйняття, що виник у результаті його попередніх появ у кадрі, або ефект першої появи на екрані. Все це робить телевізійний виступ аж ніяк не простою справою, а жанрові різновиди, що включають у це поняття, заслуговують серйозного освоєння.

На ТБ виділяють 3 основні форми виступів у кадрі:

- так званий «текстовий виступ», написаний самим виступаючим і відредагований редактором;

- тезовий виступ, де заздалегідь позначена тема, основний хід думки, коротко прокоментовані центральні питання. Таким чином, тези - це своєрідний сценарний план, що визначає зміст виступу й характер супутнього показу (фотографії, карти, схеми, макети й ін.);

- імпровізований виступ, де попередньо позначені лише тема й тривалість (хронометраж) виступу.

При підготовці цих форм виступу варто враховувати, що текстовий виступ найменш бажаний на телебаченні; тезовий й особливо імпровізований виступи досить органічні на телеекрані й вимагають ретельного підбору виступаючих (рівень компетентності, мова, «телегенічність» та ін.).

У чистому виді виступу у кадрі, тобто монологу людини на екрані, надається перевага перед іншими формами телевізійних передач у тих випадках, коли саме особистість виступаючого, його думка становлять суспільний інтерес. Такі передачі нерідко носять офіційний характер: звернення президента до народу, заява лідера парламентської фракції та ін. У цих випадках важлива точність формулювань, тому такі виступи вимовляються по заздалегідь написаному тексту. Це не означає , що людина на екрані говорить, не відриваючись від паперу. Уміле використання телесуфлера створює ілюзію прямого звернення виступаючого до телеаудиторії.

У цьому випадку, як і в інших, виступ передбачає активну участь у підготовці до ефіру телевізійного журналіста як редактора. Навіть якщо у виступаючого, що займає високий державний пост, є спічрайтери, телевізійний редактор відредагує текст, щоб наблизити його до законів усного мовлення, з використанням індивідуальної манери виступаючого. У цілому ж на ТБ, з огляду на його звукозорову природу, заздалегідь підготовлений текст для запрошеної людини (не актора) небажаний, тому що сковує виступаючого, позбавляє його органічності.

Є випадки, коли для розкриття теми необхідне образотворче рішення. Тоді можна говорити про сценарії, частіше - про сценарний план ілюстрованого виступу. Тут режисер допомагає скомпонувати відповідний образотворчий матеріал (відеоряд). Звичайно, ілюстрований виступ як один з розмовних жанрів вирішується, насамперед, за допомогою слова - домінуючого засобу вираження. Особистість виступаючого - стрижень, центр повідомлення; образотворчий матеріал - лише ілюстрація, що супроводжує слово, що підтверджує, документує його та сприяє більш повному й ефективному сприйняттю передачі.

Монолог тележурналіста - це або коментар, або елемент більш складної форми, пов'язаної з показом якого-небудь образотворчого матеріалу в студії (огляд), або дійсності, що оточує журналіста (у позастудійній передачі). Широко розповсюдженою формою журналістського монологу останнім часом стали «прямі включення» з місця події, з «гарячих точок» - найбільш оперативні форми усного інформаційного повідомлення. Досить істотні тісний контакт із глядачем, наочність, вірогідність повідомлюваної інформації, ефект емоційно-логічного впливу. З погляду техніки показу виступ у кадрі - найпростіша форма передачі. Для виступаючого, у тому числі журналіста, це максимальна реалізація всіх його духовних, творчих можливостей.

Виступ людини в кадрі з інформацією , яка прямо або побічно пов'язана з його діяльністю, обставинами життя, подіями, свідком яких вона була, відрізняється суто особистісним характером (персоніфікація, розмовність стилю й інтонації).

Основна умова успішного виступу в кадрі - уміння привселюдно думати, говорити просто про складне, переконувати глядача, робити це ненав'язливо, без зайвої дидактики - легко, жваво, артистично. Адже глядач оцінює не тільки те, що говорить виступаючий, але й те, як він говорить, який він сам. Враження від особистості виступаючого телеглядачі схильні переносити на предмет розмови.

Інтерв'ю в інформаційному телемовленні.

Журналіст одержує необхідну інформацію, будучи присутнім на важливих подіях, знайомлячись з документами й іншими джерелами, але, насамперед, спілкуючись з людьми-носіями інформації. Будь-який процес людського спілкування, як правило, проходить у формі діалогу – питань та відповідей.

Інтерв’ю (від англ. Interview) – буквально зустріч, бесіда.

Інтерв’ю для журналіста – це, з одного боку, спосіб отримання інформації шляхом безпосереднього спілкування з людиною, що володіє цією інформацією, а з іншого – публіцистичний жанр у формі бесіди, діалогу, у якому журналіст через систему питань допомагає людині-носію інформації якомога повніше, логічно послідовніше розкрити задану тему.

Інтерв’ю як жанр посідає особливе місце на телеекрані. Фактично немає жодного випуску новин, де б журналісти не ставили питань компетентним людям, не зверталися до учасників різних подій, не цікавилися думкою оточуючих про ті, або інші важливі події. Цей вид інтерв ю називають інформаційним.

Мета інформаційного інтерв ю - одержати вичерпну інформацію від людини, що найбільш компетентна у певному питанні («інтерв'ю-думка», «інтерв'ю-факт»), з'ясувати думки людини (а іноді й групи людей) про подію, явище, факт. У глядача складається враження, що він одержує інформацію «з перших вуст», адже в кадрі говорить сама людина - експерт, учасник або очевидець події. Відповіді співрозмовника не є офіційною заявою, тому тон розмови близький до звичайного, наповнений емоціями, що сприяє кращому сприйняттю інформації.

Інформаційне інтерв'ю - найпоширеніша форма екранного діалогу. В інформаційних випусках переважна більшість зустрічей журналістів з їхніми співрозмовниками відбувається з метою одержання конкретних відомостей від людини, що володіє необхідною інформацією. Найчастіше такі інтерв'ю виконують два взаємозалежних завдання: одержання суспільно значимої інформації плюс виявлення характерних рис носія цієї інформації. В інформаційному інтерв'ю кожне питання індивідуалізоване, розраховане саме на ту людину, з якою у даному конкретному випадку розмовляє журналіст. В зв’язку з притаманним інформаційному інтерв’ю лімітом часу воно відрізняється підвищеною динамікою. У ситуації, наприклад, катастрофи, коли потрібно з'ясувати силу вибуху й передбачувану кількість жертв, у журналіста, не завжди найдеться час на всі стадії комунікації, зокрема для початку розмови, що рекомендує етикету - «розминка». Однак, незважаючи на жорсткі обмеження часу, дух діалогу, толерантне відношення до співрозмовника повинні бути.

Для типового інформаційного інтерв'ю основні питання є хто? що? де? коли? яким чином? Як правило, їх цілком достатньо, однак, у разі необхідності більш тонкого пророблення сюжету, журналісти використовують додаткові питання, що уточнюють або фільтрують інформацію. Формулюючи питання, журналіст при дослідженні ситуації і її причинно-наслідкових зв'язків частіше покладається на свою спостережливість.

Інформаційне інтерв'ю для журналіста не є одержанням абсолютно нових для нього повідомлень. Професіонал знає, що почує у відповідь, помірковано веде бесіду. Це не означає, що співрозмовники до зйомки обговорили питання. Екранні питання ніколи, ні за яких умов при підготовці інформаційного інтерв'ю не повідомляються співрозмовнику (принаймні в тих формулюваннях, у яких пролунають у кадрі). Інакше буде втрачений елемент імпровізаційності, феномен слова, що народжується на очах телеглядачів, без чого інтерв'ю втратить безпосередність, природність, необхідні для повноцінного сприйняття.

Зміст і структура інтерв’ю жорстко визначаються завданням, яке вирішує журналіст. Демонстрація точки зору співрозмовника з питання, що обговорюється, передбачає наявність певної позиції в самого журналіста. Мистецтво інтерв'ю полягає у вмінні створити глядачеві можливість співвіднести погляд журналіста з поглядом і позицією його співрозмовника, та й своїм також.

В інтерв'ю найбільш повно проявляються ознаки процесу спілкування, у якому основним зображувально-виразним засобом є слово, а формою існування -діалог.

Інформаційне інтерв'ю, як правило, становить фрагмент інформаційної програми (фрагмент сюжету або сюжет повністю), інтерв'ю може входити в репортаж і т.ін.

Для програм інформаційного типу існує класифікація інтерв'ю залежно від їхньої екранної подачі й візуального рішення:

інтерв'ю як компонент інформаційної програми

інтерв'ю в сюжеті

інтерв'ю-уточнення