- •Кафедра телебачення
- •Підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму 02 Культура і мистецтво спеціальності 021 Аудіовізуальне мистецтво та виробництво
- •Харків – 2016
- •Тема 1. Інформаційна функція – головна функція телебачення
- •Тема2. Новини – основа інформаційного мовлення на телебаченні
- •Тема 3.Бренд теленовин - бренд телеканалу
- •Тема 4. Функції режисера у програмі теленовин
- •Тема 5. Особливості зйомок для інформаційного мовлення на телебаченні
- •Тема 6. Особливості монтажу в інформаційному мовленні на телебаченні
- •Висновки
- •Тема 1. Жанрово-видові форми інформаційного мовлення.
- •Телевиступ (монолог у кадрі).
- •Інтерв'ю як компонент інформаційної програми підрозділяється на два види:
- •Тема2. Репортаж – головна жанрово-видова форма в інформаційному мовленні.
- •1)Whо? (Хто?); 2) What? (Що?); 3) Wherе? (Де?); 4) When? (Коли?); 5) Whу? (Чому?) і
- •Додаток.Методичні рекомендації для студентів по практичним,самостійним,індивідуальним заняттям. Практичні заняття
- •Індивідуальні заняття
- •Рекомендована література Основна
- •Додаткова
- •Тема 9: Метод відтворення як вибудова екранної реальності.
- •Тема 10: Запропоновані обставини: структура, значення.
- •Тема 11. Дійові особи як персонажі історії.
- •Тема 12. Подійний ряд: аналіз фактів, подій, їх взаємодія.
- •Тема 13. Інтрига та конфлікт.
- •Тема 14. Деталь як елемент виразості.
- •Тема 15. Організація події на екрані.
- •Тема 16. Режисерські завдання у роботі з актором.
- •Контрольні питання
- •Додаткова
- •Інформаційні ресурси
- •Телережисура
Тема2. Репортаж – головна жанрово-видова форма в інформаційному мовленні.
Подієвий репортаж. Репортажність – природна властивість телебачення. Відповідно репортаж – найпоширеніший, діючий, ведучий жанр тележурналістики. Термін «репортаж» походить від фр. reportage й англ. report, що означає «повідомляти». Таким чином, репортаж – жанр журналістики, що оперативно повідомляє про яку-небудь подію, спостерігачем або учасником якої є тележурналіст. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події, явища, відбір фактів автором, що не суперечить об'єктивності цього інформаційного жанру. По суті, вся історія журналістики - історія становлення й удосконалювання репортажу, з його максимальною наближеністю до життя, здатного представляти явища дійсності в їхньому природному розвитку.
Репортаж є тим жанром, що сьогодні становить естетичну унікальність телебачення. Не випадково репортаж називають королем жанрів, живою історією події. Жанровий елемент, що є стрижнем репортажу – відбиття події в тому виді, у якому воно відбувалося насправді. У той же час, як і будь-якому іншому ТБ жанру, репортажу властиво специфічне відтворення часу й простору. Час у репортажі дискретний, тобто переривчастий. Він умовний, тому що не відповідає по тривалості реальному часу описуваної події, але завжди рухається тільки в одну сторону – від початку опису події до його завершення. Подієвий репортаж є фабульним жанром. Основу оповідання тут становить послідовний опис події. У сполученні з наочністю, тобто відтворенням деталей і подробиць, така послідовність опису створює ефект присутності репортера на місці події. І що дуже важливо: ефект присутності - не імітаційний прийом, а реальний доказ того, що журналіст описує події, які він реально спостерігав. Говорячи про репортаж і про його жанрові особливості, не можна обійти стороною одне питання, про яке не перестають і сьогодні сперечатися теоретики журналістики, а саме - наскільки важлива присутність журналіста на місці подій, і чи можна підготувати репортаж із чужих слів?
Із цього приводу існують дві діаметрально протилежні точки зору. Перша - це погляд на репортаж, як на матеріал, підготовлений безпосереднім учасником або спостерігачем події. Інакше кажучи, репортаж із цього погляду - жанр, що дає наочне подання про подію через безпосереднє сприйняття автора - очевидця або учасника події.
Звідси випливають структуруючі елементи репортажу:
-послідовне відтворення події, динамізм оповідання, пов'язаний з довжиною дії в часі й просторі;
-наочність, створення образної картини дії, що відбувається шляхом зображення деталей, приведення подробиць ситуації, учинків і реплік діючих осіб;
-гранична документальність, репортаж не терпить ні реконструкції, ні ретроспекції, ні творчого вимислу;
-відповідаючи на запитання, яким образом відбувалася подія, журналіст виступає в ролі дослідника;
-емоційно пофарбований стиль оповідання, що надає розповіді додаткову переконливість;
-активна роль особистості самого репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очами оповідача, але й залучити уяву аудиторії до самостійної роботи.
Таким чином, репортаж неможливий без наявності двох компонентів: події й репортера, що перебуває й повідомляє з місця події.
Однак на практиці репортажем не завжди називають матеріал, що дійсно підготовлений відповідно до канонів цього жанру. Репортажем називають і новину вчорашнього дня, і матеріал, підготовлений журналістом, що не перебував на місці події, і матеріал про якийсь факт, що сам по собі не є подією й т.д.
Можна погодитися з тим, що тематика, спосіб викладу матеріалу, візуальне рішення репортажу можуть бути різними, але що стосується жанрової характеристики, то репортаж повинен мати, насамперед, інформаційний привід, а за основу репортажу береться факт; репортаж повинен бути оперативним.
При створенні репортажу телекамери спостерігають саме життя; репортер дивиться на подію очами телеглядача (точніше, телеглядачі бачать події очами оператора й репортера). А оскільки описова функція здійснюється камерами, репортерові залишаються закадрові пояснення, розповідь про неочевидні обставини ,що відбуваються.
Тому немає ніякого протиріччя в тім, що, з одного боку, телерепортаж відбиває життя у формах самого життя, тобто максимально наближений до реальної дійсності, об'єктивний по суті, а з іншого боку, сутнісною властивістю жанру стає те, що суб'єктивне сприйняття події репортером виходить на перший план, журналіст у більшості випадків виступає свідком, а іноді й учасником відбиваної дії.
По засобу трансляції розрізняють прямий репортаж і фіксований.
Прямий репортаж транслюється в ефір у момент здійснення дії й здійснюється за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС). Неможливість показати подію в момент її здійснення або в її реальному тимчасовому обсязі вимагає її фіксації.
У подієвому репортажі мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого - по можливості точно й досить докладно проінформувати про це.
Некоментований репортаж (або трансляція) використовується в прямому ефірі при показі найважливіших суспільно-політичних, спортивних або культурних подій, де інтерес для глядачів представляє все що відбувається, без яких би те не було виключень.
У коментованому репортажі активно діючою фігурою поряд з оператором стає репортер. І хоча, як правило, протягом всієї передачі він залишається за кадром, для глядача саме репортер як очевидець події найбільш обізнаний у тім, що відбувається по ту сторону екрана. Репортер - це «гід» телеглядача, своїм живим словом, всебічним знанням матеріалу, емоційним відношенням до події він допомагає зрозуміти суть екранної дії.
У подієвому репортажі визначальною є сама подія, послідовність її розвитку. Слово репортера не організує, не веде дію, воно йде за нею. Підготовка до репортажу зводиться до збору попередніх відомостей про майбутню подію, до написання «заготівель», де були б й яскравий, що запам'ятовується образ, і дотепна фраза. Подія недоторканна. На неї можна дивитися, вдивлятися, але змінити, адресуючи її глядачеві, не можна. Підкоряючись лише своїй логіці, у реальному часі й просторі, вона тече перед об'єктивами й мікрофонами телевізійної техніки. Оператор камерою, режисер, що веде монтаж, виділяють якісь деталі, забирають «зайве» - для того, щоб глядач побачив своєрідну видовищно-звукову інтерпретацію події.
Репортер на місці події повинен вирішити: чи дійсно інтерв'ю необхідно, чи може співрозмовник доповнити повідомлюване? Тут може знадобитися розповідь очевидця, щось суб'єктивне: такі інтерв'ю нерідко доповнюють один одного. Такі висловлення необхідні, якщо репортаж ведеться слідами події, а сам репортер його не бачив. Про суть наукового відкриття також доречніше повідати вченому, а не репортерові, що лише допомагає зробити сюжет цікавим, але ручатися за вірогідність наукових даних йому не треба. Репортер не можна брати на себе роль носія істини. Глядач бачить у репортері подібну до себе людину, що має своє судження, але це зовсім не означає, що в репортера є ліцензія на коментар і випинання свого «я». Прояви цього «я» безперечно можливі лише у розумінні загальнолюдських цінностей: співчуття родичам потерпілих у катастрофі, дитятам-сиротам і т.п.
Є два принципово різних способи створення сценарію репортажу. Спосіб перший: спочатку пишеться текст (іноді навіть до зйомок, до події, якщо її зміст відомий заздалегідь), і він служить керівництвом для зйомок відповідних кадрів, а потім репортер начитує текст перед початком монтажу зображення; монтаж здійснюється чітко під фрази журналіста. Спосіб другий: спочатку робиться монтаж зображення, виходячи з логіки самої «картинки», під приблизний план репортера, а потім пишеться й наговорюється текст. Перший спосіб дозволяє працювати швидше, тому він частіше використається в телехроніці. Другий - ближче до кінематографа з його традиційною перевагою зору перед слухом. У випадках не занадто оперативних репортажів можна діяти так й у телехроніці. Що робити спочатку - писати текст або відбирати кадри - залежить від літературних здатностей репортера. Але щораз треба прагнути до того, щоб левина доля інформації втримувалася в зображенні. Отут буде у пригоді одне класичне правило: «передавати в розповіді лише те, що не може бути показане».
Перші кадри сюжету, що вводять глядача в курс подій, - це, як правило, загальний план. Далі кадри телехроніки монтуються в тій послідовності, у якій розвивалася подія. Треба лише простежити, щоб були по можливості зафіксовані фази розвитку (експозиція, «затягування вузла», розв'язка). У більш складних формах можливий монтаж, що не відповідає хронології, однак у хроніці ці вишуки можуть лише нашкодити, заплутати глядача. Одна з операторських турбот - так називані «перебивання», тобто допоміжні кадри, необхідні для монтажу основної дії. Репортер може підказати що-небудь по ходу зйомок, щоб «перебивання» несли інформаційне навантаження, - через деталь можна одержати образне враження про всю подію.
Але іноді репортер отримує завдання зняти не конкретну подію, але репортаж на ту чи іншу тему, коли редакція не обмежує журналіста ні місцем, ні персонажами, ні проблематикою майбутнього репортажу. У будь-якому разі подію, яка підходить заданій темі, репортер обирає сам. Такий репортаж називається тематичним. Це може бути репортаж з міських вулиць про стан дорожнього руху або будівництва нових житлових будинків, репортаж з майстерні художника, з балетного класу, з міської галереї тощо. Подією в цих випадках можна вважати сам приїзд телегрупи на об'єкт, сам факт показу буденного життя широкому глядачеві.
Такий репортаж вимагає ґрунтовної сценарної підготовки, визначення ключових моментів дії й послідовності показу. Слово репортера тут веде за собою режисуру (у випадку прямого ефіру); репортер стає учасником дії. Він є одночасно допитливим екскурсантом (на об'єкті) і почасти екскурсоводом (для глядачів), не підмінюючи, однак, тих, хто працює тут постійно й може дати більш глибокі й цікаві відомості. Роль репортера - «одягнути» всю інформацію в популярну, захоплюючу форму. Репортаж не повинен бути шаблонним. Гарного репортера відрізняє нестандартний погляд на те, що відбувається, уміння помітити у ньому цікаві для всіх подробиці.
Нарешті, тележурналіст може сам змоделювати подію. Цей метод одержав назву «спровокована ситуація». Точніше було б говорити про ситуацію, «спроектовану» журналістом, адже провокація - виклик до дій, які можуть спричинити важкі наслідки для того, кого провокують, а в репортажі подібне неприпустимо. Передбачається лише природна реакція людей на ті або інші пропоновані обставини.
Часто метод сполучається з використанням схованої камери. Один раз телевізійні камери було таємно встановлено неподалік від будівельного майданчика. Репортер попередив глядачів, що зараз на їхніх очах відбудеться групове розкрадання державного майна. У цей час у штабелів із цеглою зупиняється вантажівка, і робітники в комбінезонах (насправді це друзі репортера) починають вантажити будматеріали у кузов машини. Через якийсь час хтось із будівельників вирішує все-таки поцікавитися, що ж відбувається. Коротка відповідь: «Начальство веліло» його цілком задовольняє. Після цього машина їде, а репортер може вийти зі свого прикриття й повести безсторонню розмову про збереження державного добра. Це репортаж постановочний.
На жаль, телевізійна практика знає й інші постановочні репортажі, коли репортер, що не встиг зафіксувати реальну подію, намагається її відновити. Але робити цього не треба.
Оскільки подієвий репортаж виконує інформаційну функцію, а тематичний (проблемний) - найчастіше культурно-освітню й соціально-педагогічну, досліджуючи життя у різних його проявах, жанр репортажу є перехідним і може вирішувати завдання, властиві аналітичній публіцистиці.
Також існують спеціальні репортажі - це більш тривалі за хронометражем, матеріали, тема яких, зазвичай, виходить за рамки інформаційної картини дня. Якщо користуватися прийнятою класифікацією, з якою ми познайомилися вище, це тематичні репортажі. Частіш за все - це репортажі-розслідування .
Також слід згадати про спортивні репортажі. Репортаж зі спортивного змагання - передовий жанр спортивної журналістики, сутність якого - опис безпосередньо того, що відбувається на місці події. Свою розповідь про те, що відбувається, спортивний репортер повинен вміти доповнити іншою маючою відношення до справи інформацією. Якщо говорити, наприклад, про велоспорт, то слухачам мало знати хто зараз у відриві, а хто у відвалі; їм можна повідомити у якій місцевості пролягають змагання, про складність траси, про те, хто зараз яке місце займає у генеральній або гірській кваліфікації, про те як готувалися вболівальники до цього змагання тощо.
Під час репортажу спортивний коментатор не має права демонструвати власні симпатії та антипатії. Навіть якщо доводиться розповідати про міжнародні змагання, коли практично вся аудиторія вболіває за свою національну збірну, треба зберігати об'єктивність в оцінці виступу, хоча це й дуже важко.
У спортивному репортажі іноді атмосфера змагань говорить не менше, ніж найкваліфікований коментар. Коли гул трибун буває виразніше слів, коментатор повинен зробити паузу.
Проблема мови та стиля, мабуть, ніде не стоїть так гостро, як у спортивному репортажі. Для спортивного коментатора не підходить занадто емоційна мова вболівальників. У той же час небезпечно зловживання специфічним спортивним жаргоном.
Досвідчений режисер, який здійснює пряму трансляцію матчу, постійно варіює опис: то деталь, то загальний план ігрового майданчика, то учасники матчу на середніх.
Складові частини репортажу
Джерело у репортажу всього одне - подія. А ось складових частин - цілих чотири:
синхрон;стендап; закадровий текст; відеоряд. Є ще одна частина - інтершум (лайв), - але її цілком можна вважати різновидом відеоряду.
Синхрон - відеоматеріал, в якому використана частка прямого інтерв'ю з учасниками сюжету.
Назва залишилася з тих часів, коли новини знімали на кіноплівку. Для інтерв'ю доводилося синхронізувати зняте кінокамерою і запис звуку на окремій плівці. Це називалося «зйомкою на дві плівки» або просто «синхроном». Техніка пішла далеко вперед, а термін залишився
Стендап - відоматеріал, де репортер присутній в кадрі і безпосередньо коментує подію, що відбувається. Цей термін, запозичений у англомовних телевізійників, походить від англійського STAND UP - вставати. І дійсно, 95% стендапів репортер робить стоячи (за тими рідкісними винятками, коли він лежить - під обстрілом . або сидить - в театральному залі). З появою прямих новин виник такий варіант стендапу, як флай - пряме включення репортера з місця події.
Закадровий текст - текст до сюжету, який репортер сам пише і вимовляє за кадром.
Термін теж прийшов з кіно. Коли в сценаріях ставлять позначку «3 / К», це означає, що цю картинку повинен супроводжувати той чи інший звук, наприклад музика. Новини перейняли «3 / К» в якості важливої частини сюжету.
Відеоряд - вся сукупність монтажних планів, які репортер показує в сюжеті. Все, що зняла на виїзді камера телевізійного журналістського комплексу (ТЖК), а потім змонтував і видав в ефір режисер, вважається відеорядом. За винятком стендапу. Відеоряд - оригінальний термін новин.
Інтершум, або лайв, - це невеликий шматок відеоряду, який видається в ефір з природним звуком, записаним камерою.
Поняття «інтершум» взято з тієї ж термінології кіно. Коли було потрібно записати звук, наприклад той, що виробляє рухомий поїзд чи вітер, це і був інтершум. Живий звук у кадрі. Але тепер його частіше називають лайв (від англійського – «живцем»).
Ці складові частини - універсальні інструменти, за допомогою яких можна створити будь-які сюжети. Але самі по собі синхрон, стендап, закадровий текст і відеоряд не коштують нічого. Тому загальне правило створення сюжету говорить: Частини сюжету існують тільки в сукупності і у взаємозалежності.
Необхідно розібратися з кожною частиною сюжету окремо.
Синхрон - це висловлена учасником події одна закінчена думка, яка має начало і кінець, цілком вміщується в декілька речень і однозначно прояснює відношення учасника до події і його особисту оцінку події.
З цього визначення випливає, що синхрон завжди жорстко прив'язаний до події, що вибрана для сюжету. Сенс синхрону зовсім не в тому, щоб хтось з'явився в кадрі і видав абстрактну мудру сентенцію.
Синхрон для репортера - це пряме свідоцтво героя або антигероя, яке підтверджує, прояснює і поглиблює розвиток конфлікту в межі обраної історії. Причому важливість цього свідчення зовсім не в тому, що людина в кадрі озвучить якісь цифри чи факти. Синхрон потрібен для того, щоб, по-перше, емоційно пояснити подію, по-друге, емоційно прояснити ставлення учасника до події і, по-третє, емоційно оцінити подію.
Це правило застосовується до всіх осіб, що з'являються у кадрі, навіть офіційних і державних. У синхроні повинна бути присутня не суха інформація, а словесне, вербальне, затвердження емоційного ставлення героя до події. Заради цього і ставляться питання.
Синхрон в сюжеті зовсім не схожий на правдиві свідчення в суді. Це суб'єктивна думка, на яку репортер вважає можливим спертися, розповідаючи історію. Тому синхрон завжди свідчить на користь героя, а значить, на користь позиції репортера. І якщо в сюжет буде вставлена «інша думка», тобто слова опонента чи антигероя, вони все одно мають бути подані так, щоб стверджувати остаточну правоту героя. Репортеру належить опитати і вислухати багато людей, яким в ефірі дається лише декілька секунд. Треба зробити так, щоб ці секунди були найкращими для сюжету і для свідка. Без свідків новини не могли б існувати. Популярними їх зробив парадокс синхрону, тобто телевізійне відкриття, яке є у тому, що поданий у сюжеті новин випадковий учасник події викликає таку ж довіру, як і лідер країни.
Як показує досвід, «людина з вулиці» може змістовно і емоційно утримувати синхрон 3-5 секунд. Більш підготовлений учасник події здатний витягнути синхрон тривалістю 8-12 секунд. Завзятий балакун - 20 секунд. Президенту чи іншим особам з першої п'ятірки держави дозволено говорити до 45 секунд. Правда, в сюжет такі довгі синхрони потрапляють рідко. Так що звичайна довжина синхрона лежить в межах 8-15 секунд.
І що можна сказати за цей час?
Дуже мало і дуже багато. Адже синхрон — це не просто емоційне повідомлення про подію, але ще і осмислене. Почата і закінчена на одному диханні одна думка — розумна емоція. При цьому розумну емоцію для синхрону майже завжди доводиться добувати похапцем, інколи в екстремальних умовах. Адже синхрон треба ще встигнути змонтувати і видати у випуску
У розпорядженні репортера дуже часто лише декілька хвилин і лише одне питання. Найголовніше. І задавати його доводиться під дощем або кулями. Ставлячи питання для синхрону, репортер полює за розумною емоцією. Щоб її отримати, треба :
запитувати лише про подію;
цікавитися лише найголовнішим в події;
ставити питання так, щоб той, що відповідає поділився враженнями про подію;
знати предмет розмови не гірше того, хто відповідає.
Ці правила говорять про одне: роблячи синхрон, треба ставити ті питання, які розкривають інформаційний привід і історію сюжету.
Потрібно знати чотири закони синхрону. Прості і дуже корисні..
Перший закон синхрону свідчить: завжди добивайтесь тієї відповіді, яка потрібна вам. Серйозною помилкою є незнання, які відповіді ви хотіли б отримати для сюжету..
Другий закон синхрону, уточнює перший: правильне питання те, відповідь на яке ви знаєте заздалегідь.
Не менш важливим є третій закон: не запитуйте про те, що можна сказати за кадром. У репортера завжди під рукою рятівне посилання «за словами...». Готуючи закадровий текст, замість крапок можна підставити прізвище того, хто відповідає на ваші питання або якихось абстрактних «експертів», «спостерігачів» або «фахівців».
«По словах...» дозволяє швидко і чітко переказати те, що люди можуть пережовувати декілька хвилин. У синхрон треба брати лише те, чого переказати не можна. А саме: яскраві розумні емоції.
Четвертий закон синхрону: не питати про те, що можна розповісти в кадрі у стендапі репортера. Навіщо питати про це героя? Ефірний час дуже дорогий, щоб допускати повтори.
А ще репортери всього світу використовують правило «5W+Н». Це означає, що будь-якій людині можна поставити шість найпростіших питань:
