97.Вішкодування шкоди завданої внаслідок, недоліків товарів, робіт (послуг).

у цивільному законодавстві існують норми, що встановлюють особливі правила відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). У ЦК дані відносини регулюються § 3 гл. 82, що має назву "Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Стаття 1209 визначає, що продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.Цивільний кодекс визначає певні особливості, які має суб'єктний склад правовідносин з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг. Так, в якості потерпілих у даних відносинах можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. При цьому не має значення, чи перебував потерпілий у договірних відносинах із виробником або продавцем товарів, виконавцем робіт або послуг.

98.Спадування. Спадкодавці та спадкоємці. Усунення від спадщини. Склад спадщини. Час і місце відкриття спадщини. Охорона спадкового майна.

Спадкове право — сукупність цивільно-правових норм, які встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи по праву спадкування.Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадковим майном, або спадщиною. Слід зауважити, що спадщина складається з прав i обов’язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять i його борги (невиконані зобов’язання, неоплачені кредити тощо), якщо вони у нього були на день смерті. Спадкоємець має право приймати таку спадщину чи відмовитися від неї. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника.

99.Спадкування за заповітом. Виконання заповіту.

Глава 85 спадкування за заповітом

Стаття 1233. Поняття заповіту1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи навипадок своєї смерті.Стаття 1234. Право на заповіт1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю 2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповітучерез представника не допускається.Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цим особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасниківцивільних відносин.

100. Право на обов’язкову частку у спадщині .

Право на обов'язкову частку у спадщині - це особисте майнове право непрацездатних спадкоємців першої черги отримати визначену законом частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Правило про обов'язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов'язкову частку. У частині позбавлення права на спадкування обов'язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин ст. 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших Його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.