3. Охарактеризуйте види і типи занять із виховання звукової культури мовлення в дошкільному навчальному закладі

«Звукова культура мовлення» - це фонетична правильність мовлення ( тобто сприймання і розрізнення фонем на слух, артикуляція звуків; звуковимова) і сформовані загальні мовленнєві навички (дикція, темп і ритм мовлення, тембр, сила голосу, наголос, дихання, орфоепічна правильність мов­лення).

У дошкільних навчальних закладах з розділу «Виховання звукової культури мовлення» проводять такі типи занять: фронтальні (з усією групою), групові (з підгрупами), індивідуально-групові (4-8 дітей) та індивідуальні (1~4 дітей). За характером заняття поділяються на комплексні, тематичні, підсум­кові та контрольні.

Комплексне заняття з розвитку мовлення складається з трьох) цілком самостійних час­тин: зв'язне мовлення (планується на кожному комплексному занятті), словник (або грамати­ка), звукова культура мовлення (або словник плануються двічі на місяць у складі комплек­сних занять). Залежно від рівня розвитку дітей, вихователь може сам визначити, з якої частини розпо­чинати заняття. Виховання звукової культури є переважно третьою частиною заняття. Комплексне мовленнєве заняття планується один раз на тиждень. На таких заняттях зазвичай об'єднують не більше 15 дітей.

Тематичні заняття дають змогу поглиблено пра­цювати над певним розділом мовленнєвої роботи ("Словникова робота", "Виховання звукової культури мовлення" та "Формування граматичної правильнос­ті мовлення"). На такому занятті насамперед закрі­плюють матеріал, який діти вивчали на комплексних заняттях, а вже потім пропонують для спостережен­ня й засвоєння нові мовні форми та явища. Тематич­ні заняття можна проводити з усією групою.

Зауважимо: заняття з розвитку мовлення те­матично мають узгоджуватися з тією загальною темою, над якою працює група в конкретний період. В основу мовленнєвих занять доцільно покласти роботу з літературними текстами, які забезпечують особливий емоційно-естетичний настрій заняття, сприяють набуттю дітьми життє­вої компетентності.

Контрольні заняття планують і про­водять в усіх дошкільних групах. Їх кількість, мету і зміст визначає вихователь. Починаючи із середньої групи, доцільно відводити на кожну перевірку мов­леннєвих навичок і вмінь дітей по два заняття на півріччя.

На заняттях реалізуються такі завдання виховання звукової культури мовлення дітей:

• розвиток артикуляційного апарату (м'язів мовленнєвого апа­рату);

• ознайомлення дітей з будовою мовленнєвого апарату;

• розвиток мовленнєвого дихання;

• розвиток фонематичного слуху;

• оволодіння правильною вимовою усіх звуків рідної мови;

• удосконалення дикції:

• розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, теми, тембр, сила голосу, мелодика, наголоси тощо);

• робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови. Усі завдання звукової культури здійснюються в єдності і забезпечу­ють формування у дітей фонетичної компетенції.

4. Методика розвитку словника дітей на заняттях із ознайомлення дітей із властивостями та якостями предметів

Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дошкільника є розвиток словника дітей. Формування дитячого словника – це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння їх значень та вміння доречно використовувати їх в конкретних умовах спілкування. Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу як на спеціально організованих заняттях, так і в повсякденному житті дітей. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей із властивостями та якостями предметів. Основна їх мета - ввести у мовлення дошкільників назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихеєвою, а уточнена й доповнена В. Логіновою.

У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети. Кожний вид занять має свою специфіку. На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв’язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м’яч)? У відповідь па запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина. Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв’язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихеєвою):

• пізнавальна діяльність має грунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;

• предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);

• додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати увагу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби пояснити причини цього;

• діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, обираючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяльністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.

На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів. Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:

• ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;

• сприйняття частин, деталей предмета;

• знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло — прозоре, крихке, б’ється; папір — мнеться, рветься, розмокає),

• визначення зв’язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.