11. Класифікація бесід для навчання дітей діалогічного мовлення та методика їх проведення

У дошкільному навчальному закладі проводять бесіди, які умовно поділяють на такі види:

а) бесіди за картиною чи змістом художнього твору;

б) залежно від мети і методу ( за Є.Фльориною): вступна, супроводжувальна, заключна, узагальнювальна;

в) відповідно до змісту: пізнавальна, етична;

г) залежно від теми (за Є.Тихеєвою).

В. Яшина зауважувала, що мовленнєва діяльність дитини під час бесіди відрізняється від звичайної розмови з її довільністю висловлювань, передусім внутрішнім програмуванням, плануванням свого висловлювання. Основною в дошкільному закладі є узагальнювальна бесіда, метою якої є систематизація, узагальнення, уточнення та розширення знань і досвіду дітей з певної теми. Логічна структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дитини і охоплює такі елементи: як початок,основна та прикінцева частини бесіди. На початку бесіди вихователь намагається активізувати увагу і мислення дітей, викликати в їхній уяві живі, яскраві образи, пов’язані з темою бесіди, створити потрібний емоційний настрій. Почати бесіду можна по-різному: зі згадування, звернення до досвіду дітей, із розповіді, розгляду картини, іграшки,предмета, проблемного запитання, загадки, читання вірша з теми бесіди. Основна частина бесіди може складатися з кількох логічно завершених етапів: розглядання картини, художнє читання тексту і т.п. Успіх бесід значною мірою залежить від методично грамотного добору запитань. Їх можна поділити на такі групи:залежно від характеру розумових завдань ( репродуктивні, які потребують простої констатації фактів та евристичні або пошукові, проблемні, спрямовані на встановлення зв’язків між предметами та явищами); залежно від ролі й місця в бесіді ( основні, які вихователь готує заздалегідь та допоміжні, що виникають під час заняття). Є.Тихеєва у праці “Розвиток мовлення дітей” визначила такі вимоги до проведення бесіди: не потрібно зловживати запитаннями і не вимагати від дітей повних відповідей, вести бесіду природно, спонукати дітей до запитань,заохочувати до оцінки думок ровесників, не давати відхилятися від основної теми бесіди, непомітно підводити їх до кінцевих висновків. Вихователь має пам’ятати, що головне завдання бесіди – систематизація впорядкування знань,набутих дитиною раніше, розширення кола знань способом спільного обговорення. Бесіда не повинна переслідувати мету словесного нагромадження знань дітей.

12. Методика навчання дітей монологічного мовлення

Монолог – мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів. У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що в першому випадку дитина самостійно добирає зміст і свого висловлювання, а в другому — матеріалом для висловлювання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ - це відтворення своїми словами літературного зразка. Переказуючи, дитина запам’ятовує та використовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, мовленнєві форми (граматичні конструкції, міжфразові зв’язки).

Розповідь - самостійно розгорнутий дитиною виклад певного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв’язного мовлення, оскільки його зміст дитина складає самостійно. Залежно від структури і змісту розповіді поділяються на описові і сюжетні; залежно від домінування основи на розповіді на наочній основі, розповіді на словесній основі.

До методів навчання дітей монологічного мовлення відноситься метод моделювання, спільне мовлення, коментоване мовлення, використання структурно-синтаксичної схеми, командний метод.

До 6 груп прийомів навчання монологічного мовлення відносимо: 1 група: складання розповіді за частинами, складання розповіді за опорними словами, складання розповіді на тему; 2 група: зразок розповіді, частковий зразок розповіді, зразок-дублер розповіді, розбір зразка розповіді; до 3 групи прийомів належить: план, відтворення дітьми плану, колективне складання плану, до 4 групи: колективне складання розповіді, закінчення чи початок дітьми розповіді, підказка варіантів розповіді, до 5 – проблемні запитання, порівняння і зіставлення, творчі завдання, мовні і логічні задачі, ігрові завдання, до 6 групи прийомів – виправлення помилок, тема і вказівки, підказка слова, речення, педагогічна оцінка, аналіз дитячих розповідей.

Для навчання дітей дошкільного віку лінгводидактика пропонує усні тексти, дискурси, що існують у різних мовленнєвих жанрах (типах висловлювання), які зумовлюються функціональним призначенням і залежать від ситуації: опис, повідомлення, міркування.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їх ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення описової розповіді мають якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання, яким є предмет. Опис характеризується фіксацією зорових спостережень та об’єктивним викладом, що досягається використанням численних прикметників, іменників-означень тощо. Опис має здійснюватися з певною логіко-синтаксичною схемою, яка передбачає спочатку визначення, назви предмета — «Це — …», потім його загальну характеристику — «Він такий…», виділення найістотніших його ознак, елементів, характеристик — «Він має…», згадування про його можливі дії або дії з ним — «Він може… або його можна…» та висловлювання ставлення до предмета опису: «Мені так подобається, що він…».

Дошкільники мають можливість під час різних видів діяльності познайомитися з різними видами опису: в художньо-мовленнєвій діяльності (під час сприймання літературного твору) — з художнім описом, в якому предмет репрезентовано за допомогою художніх засобів; в пошуково-експериментальній — з елементами наукового опису, в якому чітко, без деталізування подано найістотнішу фактичну інформацію; в побутовій діяльності — з діловим описом, що містить об’єктивну характеристику предмета, найбільш важливу для конкретної ситуації.

Повідомлення - функціональний тип мовлення, що характеризується послідовним викладом подій з погляду оповідача, наголошуванням на часі їх здійснення. У зв’язку з цим семантичне навантаженими є вислови на зразок спочатку, потім, відразу, після того, як, сьогодні, торік, вчора, минулої весни. Конструктивну роль у повідомленні відіграють дієслова на позначення минулого часу, дій, станів людини тощо. Повідомлення, на відміну від інших типів висловлювання, має незмінні структурні компоненти: початок — середину — закінчення, без яких воно втрачає цілісність і завершеність

Міркування - найскладніший тип зв’язного висловлювання, який характеризується встановленням логічних зв’язків між судженнями, що входять до його складу. У міркуванні доводяться будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. Воно складається з тез, доведень та висновку. Якщо в повідомленні відображається послідовність явищ, їх часове співвідношення з використанням дієслівних часових форм та лексики, що визначає рух, дію, час; в описі здебільшого використовують мовні засоби вираження ознакових відношень, то в міркуванні переважають способи, що відображають причинні та цільові відношення за допомогою складних сполучників, вставних слів, синтаксичних конструкцій. Міркування грунтується на логічному мисленні. До міркувань належать висловлювання-інструкції, висловлювання-пояснення, висловлювання-доведення, висловлювання-розмірковування.

Обов’язковою умовою формування такого типу висловлювання є діалогічний, проблемний характер спілкування педагога і дітей у навчальному процесі.

У прямому значенні ці типи висловлювань трапляються зрідка, в мовленні дошкільників найчастіше трапляється контамінація. Контамінованими (змішаними) текстами вважаються такі, в яких наявні елементи усіх типів висловлювань з переважанням одного з них. Так, наприклад, у процесі повідомлення може включатись опис місця, часу розгортання сюжету, іноді опис або повідомлення доповнюються елементами міркування. Головне, щоб тексти будь-якого виду були структурно побудовані та семантично й синтаксично пов’язані, Вихователь має знати особливості кожного з видів текстів: їх призначення, структуру, характерні мовні засоби, а також типові міжфразові зв’язки.