Реланіум

(Diazepam)

Фармакодинаміка. Діазепам є лікарським засобом з групи 1,4-бензодіазепінів. Препарат діє на рецепторний комплекс ГАМК-А, в якому знаходяться бензодіазепінові рецептори, збільшуючи зв’язування ГАМК з ними. Цеведе до активного проникнення іонів хлору до нейронів, їх гіперполяризацію та пригнічення біоелектричної активності, що підсилює гальмівний вплив ГАМК на центральну нервову систему. Припускається, що через рецепторний комплекс ГАМК-Абензодіазепіни виявляють анксіолітичну, снодійну, проти судомну таміорелаксантну дії.

Фармакокінетика. Дія препарату починається майже одразу після внутрішньо венного введення і через 15-30 хвилин – після внутрішньом’язовоїін’єкції. Діазепам всмоктується повністю після внутрішньом’язового введення, хоча не завжди швидше, ніж при пероральному застосуванні. Препарат та його метаболіти зв’язуються з білками плазми на 98%, проникає черезгематоенцефалічний та плацентарний бар’єри. Біля 1/10 кількості діазепамувидаляється з грудним молоком жінки.

Діазепамтрансформується до активних метаболітів: нордіазепам, темазепам, оксазепам.

Період напів виведення після внутрішньо венного введення двофазний: першафаза складається з інтенсивного та швидкого розподілу, друга – пролонгованого виведення (період напів виведення – до 48 годин). Період напів виведенняактивного метаболіту нордіазепаму складає близько 100 годин.

Діазепам та його метаболіти виводяться в основному з сечею у формі, пов’язаною з глюкуроновой кислотою. Кліренс діазепаму складає 20-30 мл/хв.

Повторне введення приводить до кумуляції діазепаму та його метаболітів в організмі. Період напів виведення діазепаму може збільшитися у немовлят, хворих похилого віку та осіб з захворюванням печінки. Період напів виведення не змінюється у осіб з нирковою недостатністю.

Внутрішньом’язове введення препарату може призвести до збільшення активності креатинфосфокінази у сироватці крові, з максимальним рівнем між 12-24 годинами після ін’єкції. Слід мати це на увазі при діагностиці інфаркту міокарда.

Покази для застосування. Реланіум призначають при тривожних розладах, безсонні, дисфорії, спастичних станах, спазмі скелетної мускулатури при травмах, артритах, бурситах, міозитах,вертебральном сиднроме, хронічному перебігу прогресуючого поліартриту, при головного болю напруги, стенокардії, артрозі, ревматичному пельвиспондилоартрите. Лікарський засіб показано при напруженості, тривожності, алкогольної абстиненції, транзиторні реактивні стани, тремор кінцівок. Препарат призначають у комплексній терапії при лікуванні психосоматичних розладів, виразкової хвороби травної системи, артеріальної гіпертонії, епілептичному статусі, гестозу, менструальних розладах, клімактеричних розладах, екземі, дратівливості, хворобі Меньєра, отруєння медикаментами. Перед ендоскопічними маніпуляціями, хірургічними втручаннями Реланіум призначають в якості премедикації. Парентерально Реланіум вводять для премедикації перед уведенням у загальний наркоз, при інфаркті міокарда. Препарат активно застосовується в психіатрії, неврології, для полегшення родової діяльності, при передчасному відшаруванні плаценти, при передчасних пологах.

Побічна дія. Найчастіше спочатку лікування препаратом зустрічаються втома, сонливість, м’язова слабкість, які зникають при продовжені терапії. Виникнення цих симптомів пов’язано із застосованною дозою. Тривала терапія діазепамом, навіть в терапевтичних дозах, може призвести до фізичної та психічної залежності.

Спорадично спостерігаються: сплутаність свідомості, амнезія, депресія, порушення зору, нерозбірлива мова, головний біль і запаморочення, тремор, загальмованність рухів, атаксія, сухість у роті, нудота, порушення з боку травного тракту, запори, артеріальна гіпотензія, брадикардия, зміни у картині крові, шкірні алергічні реакції.

У пацієнтів похилого віку, особливо чутливих до препаратів, які пригнічують центральну нервову систему, можуть виникати стани дезорієнтації, особливо при супутніх органічних ураженнях мозку.

При лікуванні діазепамом можливі парадоксальні реакції: неспокій, збудження, дратівливість, агресивність, марення, нічні кошмари, галюцинації, психози.

При внутрішньо венному введенні препарату, особливо у вену малого калібру, можливе місцеве запалення або тромбоз. При швидкому внутрішньо венному введенні можливі апное і падіння артеріального тиску, однак проведення ин’єкційз відповідною швидкістю та у положенні пацієнта лежачі дозволять уникнути цих побічних явищ.

При внутрішньом’язовому введенні препарату можливі місцеві біль та почервоніння.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій[3-4].

Препарати магнію в акушерській практиці традиційно застосовуються для токолізу. Скорочувальна активність міометрію знижується нри парентеральному введенн: магнію сульфату . Токолітична дія препарату пов’язана з його прямим пригнічуючим впливом на скоротливість міонитів та антагонізмом між магнієм і кальцієм, що призводить до порушення проникнення в клітини міометрію кальцію. Не менш важливою є седативна дія іонів магнію, яка розвивається за рахунок зменшення збудливості невронів. Седативна дія препарату зумовлена активацією синтезу гальмівного медіатора центральної нервової системи - у-аміномасляної кислоти.

Для попередження передчасних пологів і збереження вагітності застосовують гестагени (оксипрогестерону капронат) , що пригнічують збудливість міометрію.

Досліджується можливість використання з токолітичною метою блокаторів

кальцієвих каналів (ніфедипін) . Проходять клінічні дослідження щодо застосування препаратів для пригнічення скоротливої діяльності міометрію інгібітори біосинтезу простагландинів із групи нестероїдних протизапальних засобів (індометацин).

Токоферол , як і прогестерон, застосовують для профілактики передчасних пологів[1].