47). Ефективність монополістичної конкуренції. Споживачі завжди платять на ринку монополістичної конкуренції за продукцію чи послуги більше, ніж це могло б бути на конкурентному ринку.

Таким чином, недовантажені потужності підприємств та завищені ціни — це плата суспільства за монополістичну конкуренцію.

Позитивним моментом є те, що монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.

При аналізі конкурентного ринку ми довели, що

Р = МС = АГС„„п.

Але при монопольній конкуренції у стані рівноваги ціна не дорівнює граничним витратам, бо рівновага настає при МС = МЯ. Оскільки при монопольній конкуренції ціна завжди більша за МЯ, то вона більша і за МС (Р > МС). Відбувається деяке недовикорис-тання ресурсів для виробництва товарів. Отже, монопольна конкуренція не забезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів. Є багато випадків недовикористайня виробничих потужностей (автозаправка неподалік від іншої).

При монополістичній конкуренції ціна також більша за мінімальні середні витрати Р > АТСтіп. Отже, споживачі завжди платять на ринку монополістичної конкуренції за продукцію чи послуги більше, ніж це могло б бути на конкурентному ринку.

Таким чином, недовантажені потужності підприємств та завищені ціни — це плата суспільства за монополістичну конкуренцію.

Позитивним моментом є те, що монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.

Методи нецінової конкуренції:

1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватись без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способи продажу), але в довгостроковому

періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.

2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.

48). Нецінова конкуренція та її вплив на обсяг продажу і затрат. Нецінова конкуренція проводиться, головним чином, через вдосконалення якості продукції та умов її продажу, В«сервизацииВ» збуту. Підвищення якості може здійснюватися за двома основними напрямками: первое-вдосконалення технічних характеристик товару; друге - поліпшення пристосовності товару до потреб споживача. Нецінова конкуренція через вдосконалення якості продукції отримала назву конкуренції по продукту.

Цей вид конкуренції грунтується на прагненні захопити частина галузевого ринку шляхом випуску нових товарів, які або принципово відрізняються від старої моделі, або представляють її модернізований варіант. Конкуренція, заснована на вдосконаленні якості, носить суперечливий характер. З одного боку, підвищення якості служить способом прихованого зниження цін і розширення збуту, з іншого - В«якістьВ» - це суб'єктивна оцінка, яка відкриває можливості фальсифікації якості шляхом реклами і гарної упаковки.

Нецінова конкуренція шляхом вдосконалення збуту продукції отримала назву конкуренції в умовах продажів. Цей вид конкуренції грунтується на поліпшенні сервісу обслуговування покупця.

Сюди входить вплив на споживача через рекламу, вдосконалення торгівлі, встановлення пільг з обслуговування покупців після придбання товару, тобто в процесі його експлуатації.

При нецінової конкуренції на перший план виступають унікальні властивості товару, його технічна надійність і високу якість. Саме це, а не зниження ціни, дозволяє залучити нових покупців та підвищити конкурентоспроможність товару. Основна мета нецінової конкуренції - постійне вдосконалення продукції, пошуки шляхів підвищення її якості, технічної надійності, поліпшення зовнішнього виду, упаковки. Таким чином, нецінова конкуренція, на відміну від цінової конкуренції, має не руйнівну, а творчу спрямованість.

Нецінова конкуренція ведеться за рахунок зниження витрат, підвищення якості продукції та послуг, надійності, поліпшення умов оплати, гарантійного та післягарантійного обслуговування, вдосконалення методів збуту.

Нецінова конкуренція мінімізує ціну як чинник споживчого попиту, виділяючи товари та послуги за допомогою просування, упакування, постачання, сервісу, доступності та інших маркетингових чинників. Чим унікальне пропозиція продукції, з точки зору споживачів, тим більше у маркетологів волі у встановленні цін вище, ніж у конкуруючих товарів.

Кожна з фірм, виступаючих на ринку, прагне по крайней мірою зберегти ту частку ринку, яку вона займає. Основні методи, необхідні для цієї конкурентної боротьби - ціна, технічний рівень та інші якісні показники товару, терміни поставок, умови платежу, об'єм і терміни гарантій, обсяг і якість сервісу, реклама та інші заходи.

В даний час багато компанії воліють покращувати споживчі властивості свого товару при збереженні або навіть деякому підвищенні реалізаційних цін.

За відповідної рекламі така В«прихованаВ» знижка з ціни товару викликає, як правило, позитивну реакцію у сучасного споживача, який так часто пов'язує низьку ціну з незадовільною якістю товару.

Нецінова конкуренція породжує цілий спектр найважливіших проблем ринку. Серед них міжгалузевий механізм прибутків у формі проблеми входу-виходу, надлишкових потужностей, впливу на обсяг збуту нецінових факторів, уподобання і вибору, конкурентоспроможності, витрат споживання.

Нецінова конкуренція - метод конкурентної боротьби, в основу якого покладено не цінове перевагу над конкурентами, а досягнення більш високої якості, технічного рівня, технологічної досконалості, з більшою надійністю, більш тривалими термінами служби та іншими більш досконалими споживчими властивостями.

Істотну роль в нецінової конкуренції грають: оформлення, упаковка, подальше технічне обслуговування, реклама.

49). Порівняльна характеристика ринкових структур: досконалої та недосконалої конкуренції. Досконала конкуренція досконала в тому сенсі, що при такій організації ринку кожне підприємство зможе продати по даній ринковій ціні стільки продукції, скільки вона забажає, а на рівень ринкової ціни не зможе вплинути ні окремий продавець, ні окремий покупець

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, при якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство-монополіст (його також часто називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому сенсі воно тотожне галузі. Це зумовлює відмінності поведінки монополіста від поведінки підприємства, яке функціонує в умовах досконалої конкуренції. Модель монополії, як і модель досконалої конкуренції, заснована на ряді припущень.

На ринку досконалої конкуренції існує свобода входу і виходу. Всі продавці і покупці мають повне право вільно входу в галузь (на ринок) і виходу з неї (виходу з ринку). Це означає, що підприємства вільні почати виробництво даної продукції, продовжити або припинити його, якщо вважатимуть це за доцільне. З іншого боку, ніхто не зобов'язаний залишатися в галузі, якщо це не відповідає його бажанням. Відсутнє державне втручання в організацію ринку (селективні субсидії і податкові пільги, квоти та інші форми раціонування попиту і пропозиції). Суб'єкти ринку (покупці, продавці, власники факторів виробництва) мають досконалим знанням всіх параметрів ринку. Крім того, і саме підприємство-монополіст може проводити таку політику цін, яка робить входження на ринок малопривабливим для потенційних конкурентів.

Другою умовою існування монополії є відсутність досконалих замінників. Підприємство-монополіст може випускати однорідну або диференційовану продукцію, але в будь-якому випадку ця продукція не має досконалих (з точки зору покупців) замінників, або субститутів. Звичайно, всі споживчі товари є взаємозамінними в тому сенсі, що всі вони конкурують або змагаються за гроші покупців. Однак якщо товари, що випускаються абсолютно конкурентним підприємством, мають довершені субститути, вироблені іншими підприємствами тієї ж галузі, то субститути товарів, вироблених монополістом, менш ніж досконалі. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту між продуктами монополіста і будь-яким іншим товаром або дорівнює нулю, або пренебрежимо мала. Протилежна ситуація спостерігається на ринку досконалої конкуренції: всі одиниці її товару абсолютно однакові в уяві покупців і в них немає можливості розпізнати, ким саме зроблена та чи інша одиниця. У термінах це означає, що продукти різних підприємств абсолютно взаємозамінні і їх крива байдужості має для кожного покупця форму прямої. Сукупність усіх підприємств, які виробляють якийсь однорідний продукт, утворює галузь. Прикладом однорідного продукту можуть бути звичайні акції певної корпорації, що обертаються на вторинному фондовому ринку. Кожна з них абсолютно ідентична будь-який інший, і покупцеві немає діла до того, ким саме продається та чи інша акція, якщо її ціна не відрізняється від ринкової. Фондовий ринок, на якому обертаються акції безлічі корпорацій, можна розглядати як сукупність багатьох ринків таких однорідних товарів. Однорідними є також стандартизовані товари, що продаються зазвичай на спеціалізованих товарних біржах. Це, як правило, різні види сировинних товарів (бавовна, кава, пшениця, нафту певних сортів) або напівфабрикати (сталь, золото, алюміній у зливках і т. п.). Не є однорідною продукція, хоча і однакова, виробники (або постачальники) якої можуть бути легко розпізнані покупцями за виробничою ними торговельної марки (аспірин, ацетилсаліцилова кислота), фірмовому знаку чи іншим характеристичні особливостям, якщо покупці надають їм, звичайно, істотне значення. Таким чином, анонімність продавців разом з анонімністю покупців роблять ринок досконалої конкуренції повністю знеособленим. Досконала взаємозамінність однорідної продукції різних підприємств означає, що перехресна еластичність попиту на неї за ціною для будь-якої пари підприємств-виробників близька до нескінченності.

Третім параметром, на підставі якого можна провести порівняльний аналіз є ступінь інформованості суб'єктів ринку. І покупці, і єдиний постачальник володіють досконалим знанням про ціни, фізичних характеристиках благ, інших параметрів ринку. Допущення досконалої інформованості має для монополіста чи не більше значення, ніж для зовсім конкурентного підприємства. Останній, як ми знаємо, є ценополучателем, а значить, йому зовсім не обов'язково знати галузеву або ринкову криву попиту. Для нього ринкова ціна є екзогенним параметром, а його індивідуальна крива попиту представляється прямою, паралельною осі випуску. Щоб максимізувати при даній ринковій ціні свій прибуток, йому достатньо лише знати свою функцію витрат. Інша справа підприємство-монополіст, крива попиту на продукцію якого є і кривої попиту галузі. Отже, маніпулюючи з метою максимізації прибутку обсягом випуску або рівнем ціни, монополіст повинен знати криву попиту на свою продукцію, тобто всі можливі співвідношення між цінами попиту та його обсягами. Більш того, в деяких ситуаціях, наприклад при здійсненні монополістом цінової дискримінації, йому потрібно знати і функції попиту окремих споживачів або сегментів ринку. Очевидно, що припущення про досконалої інформованості суб'єктів ринку у випадку монополії не більш реалістично, ніж за досконалої конкуренції, і ми побачимо, що підприємства, які мають в тій чи іншій мірі монопольною владою, при недостатній інформованості про криві попиту зазвичай користуються при встановленні цін деякими емпіричними правилами.

50). Утворення похідного попиту. Поведінка суб’єктів ринку та споживачів вивчалася у попередніх частинах курсу на ринку продуктів. Попит на продукти пов’язувався з максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція — з максимізацією прибутку виробників.

Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця, капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб’єктами ринку, а попит на них утворюється підприємствами.

Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції кориснос­ті, а індивідуальний попит — з максимізації прибутку (або іншої цільової установки) виробника.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.

За визначення додаткового обсягу споживання кожного з факторів виробництва потрібно зіставляти їх результативність і витрати на придбання. Для цього використовується інструментарій теорії виробництва. Додаткову кількістьвиробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора називають виторгом від граничного продукту. Він обчислюється як добуток гра­ничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від про­дажу додаткової одиниці продукту.

Кожне підприємство, що працює на споживчому ринку, виявляє значний попит на виробничі ресурси, закуповуючи їх на ринку товарів виробничого призначення. Попит будь-якого підприємства на фактори виробництва (і, відповідно, на конкретні ресурси, що входять до їх складу) є похідним, тобто залежить від попиту на товари, виготовлені з використанням цих ресурсів.

Також попит на конкретний ресурс суттєво залежить від продуктивності цього ресурсу, оскільки для того, щоб виробництво було ефективним, гранична продуктивність ресурсу має перевищувати граничні витрати на його залучення, або хоча б дорівнювати їм. Відповідно, в короткостроковому періоді при незмінних масштабах виробництва існує певна межа, за якої фірмі недоцільно збільшувати обсяг виробництва, оскільки граничні витрати на ресурси за цією межею, будуть перевищувати граничний дохід від їх застосування

51). Затрати виробництва та попит на фактори виробництва.. Коли говорять про ринки факторів виробництва, часто відмінності між факторами виробництва і готовими товарами бачать в характері кінцевого використання. При цьому втрачається з уваги принципову відмінність факторів виробництва від сировини і матеріалів, які теж використовуються у виробництві. Операція з приводу купівлі та продажу цих товарів настільки ж просте, як і акт продажу споживчого блага, повністю переходить у власність нового власника. Виробництва Фактори, будучи джерелом доходу своїх власників, лише на час передаються в користування покупця (виробничої фірми), який сплачує ціну за користування послугами цих чинників, але не набуває їх у повну власність. Більшість фірм в ринковій економіці наймає працівників і користується чужою (запозиченим) капіталом. А коли підприємець вкладає і свою працю, і свій капітал у справу, економічна логіка диктує йому такі критерії ефективності використання факторів, які складаються на ринку факторів. Існує багато різних видів ресурсів званих виробництва факторами, які можна поєднати в групи. Попит на виробничі ресурси є похідним, оскільки він залежить від попиту на кінцевий продукт.

1. На ринку продаються не тільки товари і послуги, що йдуть в кінцеве приватне споживання населення, а й фактори, за допомогою яких вони вироблені. При цьому ринок факторів виробництва має наступні відмінності від товарного ринку: а) попит на фактори виробництва є вторинним, похідним від попиту на товар, б) чим легше заміщається небудь фактор у виробництві, тим більш еластичний попит на нього фірмою на ринку факторів.

2. Прокатна і капітальна вартість фактора виробництва. Праця, земля, капітал у процесі виробництва використовуються багаторазово протягом тривалого періоду часу, нерідко - роками. Їх ціна має два рівні - це прокатна і капітальна вартість.

Прокатна ціна фактора - сума грошей, що сплачується за його використання протягом певного обмеженого терміну.

Капітальна ціна фактора - загальна ціна, що складається в результаті підсумовування окремих прокатних цін фактора за весь період його використання.

3. Умови оптимального поєднання чинників.

Підприємець пред'являє додатковий попит на фактор виробництва тільки за умови, що він принесе йому додаткову виручку. Причому приріст виручки повинен перевищувати приріст витрат. Якщо ж вони зрівняються, то це буде сигналом до припинення нарощування обсягів виробництва і, відповідно, ринкового попиту на фактор виробництва. У цьому стані фірма максимізує прибуток.

На приріст загального доходу фірми впливає не тільки граничний дохід від додаткової одиниці ресурсу, але і приріст обсягу виробництва.

Для мінімізації витрат виробництва відношення витрат використання факторів до величини його продукту має бути однаковим для всіх факторів і одно граничному доходу.

Для максимізації прибутку ця умова має бути доповнене рівністю з граничними витратами.

Дотримання умови оптимальності поєднання факторів дозволяє заміщати один фактор іншим.

52) Похідний попит та цінова еластичність попиту за досконалої конкуренції. . Фактори, що змінюють попит на ресурс:

1. Зміни у попиті на продукт (між зміною попиту на ресурс і попиту на продукт, виготовлений з нього, існує пряма залежність).

2. Зміни продуктивності ресурсу (підвищення продуктивності ресурсу пересуває криву попиту на нього вправо, а зменшення — навпаки).

3. Зміни цін на інші ресурси:

а) при зміні цін на ресурси-замінники діють одночасно протилежні ефекти: ефект заміщення та ефект обсягу.

Наприклад, якщо знизилася зарплата, то праця стала дешевою відносно капіталу, і виробнику доцільніше збільшувати обсяги залучення праці та зменшувати капітал (ефект заміщення). Тоді попит на капітал зменшиться.

Але здешевлення праці призводить до зменшення витрат виробника взагалі та зростання обсягів виробництва, що має супроводжуватися зростанням попиту на ресурси (ефект обсягу). Попит на капітал зростає. Фактична зміна попиту на ресурс залежатиме від співвідношення сил, з якими діють ці ефекти;

б) якщо змінюється ціна на комплементарні ресурси, то спрацьовує лише ефект обсягу продукції (зменшується ціна на комплементарний ресурс — збільшується попит на нього і на головний ресурс).

53.Монопольний похідний попит та його функції. Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства. Монопольна влада на ринках готової продукції може вплинути на попит на фактори виробництва. Виробники, які володіють ринковою владою, прагнуть виробляти менше, ніж конкурентні підприємства. В результаті цього їм потрібна менша кількість ресурсів, ніж конкурентним підприємствам. Граничний виторг від додаткового випуску для монополістів менший від його ціни. Це призводить до того, що виторг від граничних продуктів виробничих ресурсів нижчий від вартості їх граничного продукту.

. 54.Ринок праці в умовах досконалого конкурентного ринку ресурсів. Конкурентний ринок виробничого фактору знаходиться в стані рівноваги, якщо його середньоринкова ціна врівноважує обсяг попиту та обсяг пропозиції відповідного фактору. Точка ринкової рівноваги – це точка перетину ліній попиту і пропозиції на відповідний фактор виробництва (наприклад, фактор “праця”).

Якщо ринок продукту також є досконало конкурентним, крива попиту на фактор є більш еластичною (має менший кутовий коефіцієнт нахилу), тому що попит на продукт в таких умовах є абсолютно еластичним.

55.Формування індивідуального, галузевого та ринкового попиту на працю. Праця є найважливішим чинником виробництва і основним джерелом доходів економічно активної частини населення.

Ринок праці - це сфера контактів між продавцями і покупцями робочої сили, в результаті яких встановлюються рівень цін та розподіл трудових ресурсів. Ринок праці включає широкий спектр трудових відносин та залучених до них осіб. Через нього більшість працюючого населення отримує роботу, проводить основну частину свого активного часу та отримує доходи.

Ринок праці має ряд особливостей, які заслуговують спеціального уваги.

1. На ринку праці купується лише здатність до праці - робоча сила, а сам індивід не може ні купатися, ні продаватися. Покупець робочої сили вступає в контакт з вільним людиною, права якого він зобов'язаний дотримуватися.

2. Компенсація за працю представлена не тільки заробітною платою, але і такими додатковими пільгами, як медичне обслуговування, службовий транспорт, харчування на роботі, оплачувану відпустку і т. д. Включення додаткових пільг у грошову компенсацію ускладнює проблему визначення ринкової ціни праці.

3. Трудові контракти є багатосторонніми угодами. Крім грошового аспекту угоди вони включають: зміст та умови праці; перспективи просування по службі; мікроклімат у колективі і норми субординації в керівництві; ймовірність збереження робочого місця та ін Складність трудових контактів ускладнює пошук роботи і породжує недосконалість інформації про вакансії для шукаючих роботу, а також пропонують працю - для підприємців.

4. Ринок товарів, як правило, представляє в основному ринок стандартизованих продуктів, особливо коли мова йде про сировину або напівфабрикати. Ринок праці різко контрастує з ринком продуктів. Всі працівники значно відрізняються один від одного багатьма якостями, зокрема здібностями та уподобаннями, а роботи розрізняються за необхідної кваліфікації та умовам праці.

5. Те, що споживач чи підприємець купує сьогодні, не має ніякого відношення до того, що вони купили вчора або завтра куплять. А от при купівлі праці тривалість контактів продавця і покупця має суттєве значення. Вона приносить вигоди як роботодавцю, так і найманому робітнику. Від тривалості роботи залежить досвід робітника, що підвищує продуктивність праці і, отже, збільшує грошові компенсації працюючого. Навчаючи робітників, наймач вкладає в них великі кошти, тому переривання контракту завдасть шкоди обом сторонам.

6. На відміну від матеріально-речових факторів виробництва незайнятість трудових ресурсів має значні людські та економічні витрати. Оскільки' більшість індивідів одночасно є покупцями готової продукції і продавцями трудових послуг, безробіття знижує їхній життєвий рівень, причому іноді вельми значно. Невикористані сьогодні трудові послуги втрачаються економікою назавжди.

7. У порівнянні зі звичайним ринком на ринку праці присутня велика кількість інституціональних структур, що представляють інтереси держави, бізнесу, профспілок. Кожна з них вносить свій внесок у розроблення "правил гри" на ринку праці.

56.Ринок праці у досконалої конкуренції.Загальною рисою попиту на будь-який ресурс є його похідний характер. Але залежно від самого ресурсу та типу ринку процес ціноутворення мас деякі особливості. Заробітна плата, як відомо, є ціною трудових послуг, тому механізм її формування залежить від типу ринку. У даній темі ми розглянемо кілька варіантів ринків праці залежно від стану конкуренції на них.

Попит на працю в умовах досконало конкурентного ринку ресурсів

Характеристика конкурентного ринку праці:

1. Значна кількість фірм, що конкурують між собою за придбання трудових послуг.

2. Велика кількість працівників однакової кваліфікації, що пропонують свої послуги незалежно один від одного.

3. Ні окрема фірма, ні окремий працівник не можуть впливати на ринкові ставки заробітної плати.

При конкурентному ринку праці фірма погоджується з

ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною придбати нескінченну (з позиції з окремої фірми) кількість трудових послуг. Рішення кожної людини про необхідність і тривалість своєї праці залежить від багатьох факторів (наявність сім'ї, дітей, боргових та кредитних зобов'язань та інших), але головним є фактор оплати праці. З підвищенням зарплати спостерігається два ефекти:

1. Ефект заміщення — це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання (^ПА).

2. Ефект доходу — при зростанні зарплати підвищується і ціна дозвілля (зарплата — це сума грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком).

При більш високому доході працівник може купити більшу кількість товарів, одним з яких є відпочинок. Якщо зарплата вища за то це призводить до зменшення пропозиції праці.

57.Двостороння монополія та визначення реального рівня заробітної плати на ринку праці. Залежність ринкового попиту на працю і пропозиції праці розрізняється у різних моделях ринку. Розглянемо насамперед цю залежність на зовсім конкурентному ринку праці, чому сприятиме матеріал, вивчений у попередній главі.

Досконало конкурентний ринок праці характеризують такі основні ознаки:

значна кількість фірм, що конкурують одна з одною при наймі працівників конкретного виду праці;

велика чисельність робітників, які мають однакову кваліфікацію і пропонують даний вид праці незалежно один від одного;

ніхто з покупців і продавців робочої сили - ні фірми, ні робітники не здійснює контроль над ставкою заробітної плати, не може диктувати на ринку праці. Профспілки не можуть справляти суттєвого впливу на зростання продуктивності праці, так як це завдання адміністрації фірм, однак на ряді підприємств існують спільні робітничо-адміністративні органи, які вирішують питання зростання продуктивності та якості праці працівників (наприклад, гуртки якості в Японії). В СРСР профспілки постійно очолювали роботу з організації змагання. У 1980-х роках представники профспілок брали участь у роботі Рад трудових колективів на підприємствах.

Для збільшення попиту на працю своїх членів профспілки можуть підтримувати рішення органів влади та фірм про підвищення цін на ресурсозаменители і зниження цін на доповнюючі ресурси. Наприклад, вони завжди підтримують підвищення гарантованої мінімальної заробітної плати. Певною мірою це пов'язано і з основною економічною задачею профспілок - підвищенням заробітної плати.

Проте це можна пояснити і тим, що збільшення мінімальної заробітної плати сприяє зниженню попиту на некваліфікованих робітників, чия праця фірмам слід оплачувати більш високо, і певного збільшення попиту на кваліфікованих працівників, які зазвичай є членами профспілок. У той же час багато профспілки підтримують зниження цін і перешкоджають підвищенню цін на паливо, газ, електроенергію, так як це ресурси, що доповнюють робочу силу у виробництві, тому низькі ціни на паливно-енергетичні ресурси сприяють розвитку виробництва та збільшення попиту на працю. Зрозуміло, що ці заходи не можуть бути підтримані профспілками галузей, що виробляють газ, паливо та електроенергію.

58.Ринок капіталу: попит та пропозиція капіталу. Оскільки капітал як чинник виробництва має природну властивість давати дохід, він користується попитом у ринковому господарстві. Суб'єктом попиту на капітал виступає бізнес. Підприємці потребують інвестицій, представлених машинами, устаткуванням, виробничими приміщеннями. Хоч реально інвестиційний попит може існувати у формі певної суми грошей, слід пам'ятати, що витрати цих грошових коштів мають чітко визначену мету — купівлю виробничих фондів, а не товарів народного споживання. Економічна теорія і практика свідчать, що при незмінному стані техніки гранична продуктивність змінного чинника в сполученні з постійними чинниками завжди (і досить швидко) знижується. Тільки технічний прогрес може змінити дію цього закону, коли підвищення попиту на капітал приводить до збільшення доходності останнього.

Суб'єктами пропозиції капіталу є домашні господарства. Вони мають можливість пропонувати тимчасово вільні кошти як позику для придбання капітальних благ. Однак суб'єкти, що пропонують капітал, відмовляються від можливості його використання у власному бізнесі, від придбання споживчих товарів тривалого користування, від можливості мати платну освіту та від інших альтернативних варіантів використання капіталу. Чим більша сума капіталу позичається, тим більші граничні витрати втрачених можливостей.

59.Аналіз інвестиційних рішень: дисконтована величина, реальна та номінальна процентна ставка. Загальна характеристика інвестицій. У найбільш загальній формі інвестиції представляють собою вкладення вільних грошових коштів у різні форми фінансового і матеріального багатства. Власник грошових коштів, який безпосередньо інвестує (вкладає) їх у матеріальні або фінансові об'єкти називається інвестором. Так, якщо людина або підприємства вкладають свої кошти в ті чи інші об'єкти, вони є інвесторами. Інвестиційні рішення підприємства. Фірми здійснюють інвестиції тоді, коли вони бачать перспективи збільшення попиту на свою продукцію і хочуть розширити масштаби своєї діяльності або ж коли вони прагнуть отримати перевагу за рахунок впровадження більш ефективного з точки зору економії витрат способу виробництва даного товару. Інвестиції можуть бути пов'язані і з виробництвом абсолютно нового товару. Ай-Бі-Ем вкладає кошти в новий завод, де у виробництві комп'ютерів використовуються роботи, а "Фольксваген" будує новий автомобільний завод.

У кожному подібному випадку рішення про будівництво заводу або про купівлю машин та обладнання буде визначатися результатами розрахунку майбутніх витрат і можливого прибутку. Фірма повинна зіставити вигоди від експлуатації нового заводу або обладнання, тобто приріст прибутку, з рівнем витрат на інвестиції. Однак оскільки доходи з'являться лише в майбутньому, а витрати виникають відразу ж, щойно починається будівництво заводу так чи купується устаткування, фірма повинна порівнювати величину майбутніх надходжень прибутку з поточними витратами.

Ось тут і з'являється процентна ставка. Для фінансування своїх інвестицій фірма сьогодні бере гроші в борг, і, отже, вона повинна бути впевнена в тому, що інвестиції принесуть достатньо додаткового прибутку, щоб виплатити суму кредиту плюс відсотки по ньому. Таким чином, майбутні прибутки повинні бути істотно вище величини поточних витрат, щоб уможливити виплату відсотків за позикою, за рахунок якого здійснюються ці інвестиції. Чим вище рівень процентної ставки, яку фірма повинна буде виплачувати, тим більше повинна бути різниця між величиною майбутнього прибутку і рівнем поточних інвестиційних витрат, для того щоб зробити проект прийнятним. Процентна ставка, що має значення при прийнятті інвестиційних рішень, є реальна процентна ставка. Це відбувається тому, що реалізація інвестиційного проекту приносить віддачу у формі товарів, вартість яких повинна бути зіставлена ​​з витратами на кредит. Однак якщо рівень цін є постійним, тобто в економіці немає інфляції і, отже, номінальна і реальна ставки рівні, то в цьому випадку рівень інвестицій обернено пропорційний і номінальною процентною ставкою.

60.Ринок землі та його характерні особливості. Оцінювачі розглядають вартість у контексті ринків нерухомості, тому дослідження ринку є важливою частиною процедури оцінки. Ринки нерухомості відрізняються від ринків інших товарів і послуг економічними характеристиками та поведінкою покупців і продавців, а також характеристиками знаходяться в обігу товарів. Ринки нерухомості поділяються на сегменти виходячи з відмінностей між типами нерухомості та їх привабливості для різних учасників ринку.

У процесі визначення вартості землі (зокрема, ринкової вартості) знання оцінювачем земельного ринку дозволяє йому виробити критерії для вивчення, відбору та інтерпретації порівнянності інших земельних ділянок. Щоб визначити ринкову вартість, оцінювачу необхідно ідентифікувати та проаналізувати земельний ринок або ринок нерухомості в цілому, мають вплив на вартість оцінюваного земельної ділянки.

Ринок землі є частиною ринку нерухомості і включає об'єкти, суб'єкти, а також правові норми, що регулюють земельні відносини.

У земельному законодавстві виділено три основні групи суб'єктів ринку землі.

Російська Федерація (Президент, Державна дума. Рада Федерації) і суб'єкти РФ в особі органів державної влади; міста, райони, населені пункти в особі органів місцевого самоврядування.

Юридичні особи - комерційні і інші організації, у тому числі іноземні.

Громадяни та їх об'єднання, сім'ї, народи і, в певних випадках, іноземні громадяни.

Врахування специфіки ринку нерухомості дозволяє більш обгрунтовано оцінити поточний вплив основних ціноутворюючих чинників на величину вартості за аналогами і оцінюваному об'єкту в рамках порівняльного підходу. Крім того, визначення інвестиційної привабливості землі як об'єкта для інвестування (якщо оцінка замовляється потенційним інвестором) вимагає обов'язкового прогнозування тенденцій розвитку ринку нерухомості. Знання оцінювачем конкретного сегмента земельного ринку дозволяє йому виробити критерії для вивчення, відбору та інтерпретації порівнянності інших об'єктів нерухомості.

При оцінці вартості земельних ділянок необхідно враховувати такі особливості земельного ринку:

об'єкти на ринку землі складно стандартизувати, сортувати і купувати за зразками, оскільки кожну земельну ділянку має конкретне місце розташування і фізичні характеристики, крім того, цінність ділянки в значній мірі залежить від зовнішнього оточення;

пропозиція на ринку землі невідповідно і в межах адміністративної одиниці виступає як фіксована величина, обмежена самою природою. У цьому виявляється одна з особливостей землі як вільно не відтвореного товару. Попит менш еластичний, ніж на інших ринках, і багато в чому залежить від місця розташування ділянки. Наприклад, у Москві найбільшим попитом користуються земельні ділянки в межах Садового кільця;

пропозиція і попит, як правило, не збалансовані, і можливості приведення їх в рівновагу за допомогою цін обмежені;

на ринку землі в якості товару виступають права на об'єкти. Самі земельні ділянки мають фіксоване положення. Операції з земельними ділянками зачіпають багато юридичних формальностей і вимагають документального оформлення та державної реєстрації. Тому операції на ринку землі пов'язані зі значними витратами на перевірку прав власності і реєстрацію;

інформація на ринку земельних ділянок не настільки відкрита, як на ринках цінних паперів або споживчих товарів, оскільки угоди з нерухомістю часто мають конфіденційний характер, що збільшує ризики інвесторів;

операції з земельними ділянками вимагають порівняно великих інвестицій, тому розвиток ринку земельних ділянок сильно залежить від можливостей позикового фінансування, зокрема від вартості залучення кредитів на освоєння землі;

ринок землі відрізняється високим ступенем державного регулювання законодавчими нормами і зонуванням територій. Ефективне місцеве управління підвищує інвестиційну привабливість територій і активно використовується в деяких містах, наприклад у Москві, Санкт-Петербурзі, для внесення земельних ділянок в якості інвестиційної складової у багато проектів;

для російського ринку землі характерна відносно низька ліквідність об'єктів купівлі-продажу в порівнянні з розвиненими країнами. Це пояснюється процесом становлення земельного законодавства і, перш за все, поділом державної власності на землю, створенням Державного земельного кадастру, нерозвиненістю багатьох сегментів ринку (наприклад, сільськогосподарських угідь), що стримує розвиток ринку і не дозволяє реалізувати основний ринковий принцип - ефективне управління власністю.

Ринкова вартість земельних ділянок складається в процесі взаємодії попиту і пропозиції. Взаємодія попиту і пропозиції виражає взаємозалежність між зростаючою потребою у земельних ділянках у процесі соціально-економічного розвитку суспільства і природного обмеженістю їх пропозиції.