48. Порушення бюджетного законодавства та засоби впливу за Бюджетним кодексом.

Підставою відповідальності за порушення бюджетного законодавства є бюджетне правопорушення, поняття якого сформульовано в ст. 116 Бюджетного кодексу України: "бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету".Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських, міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів у межах своїх повноважень можуть призупиняти бюджетні асигнування у разі:несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету;невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету; порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань;нецільового використання бюджетних коштів.

У разі виявлення бюджетного правопорушення Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських, міст районного значення, селищних та сільських рад і головні розпорядники бюджетних коштів у межах своєї компетенції можуть вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування:застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях, відповідно до закону;зупинення операцій з бюджетними коштами;накладення на особу стягнення за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріальної шкоди в порядку, встановленому законом.

49. Поняття, система та правові засади публічних доходів.

Українська держава зобов’язана реалізувати безліч завдань та функцій по забезпеченню та реалізації соціальної, оборонної, культурної, адміністративної політики тощо. Для реалізації поставлених завдань обов’язковим є наявність у держави матеріального підґрунтя, тобто фінансових коштів, використовуючи які державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють управління нашим суспільством. Тому важливим аспектом діяльності держави є акумулювання таких коштів, які в науковій літературі визначаються поняттями публічні доходи.

Важливим є розглядати публічні доходи як надходження до грошових фондів держави, державних органів, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів, наділених владними повноваженнями. Публічні доходи концентруються переважно у грошових централізованих фондах суб’єктів публічної влади. Вони спрямовуються на покриття витрат, пов’язаних із задоволенням публічного інтересу, що є об’єднуючим фактором усіх публічних доходів, незалежно від того, до фонду якого з суб’єктів вони зараховуються.

Публічні доходи є широким, ототожнюючим поняттям, яке включає в себе державні та муніципальні доходи, оскільки вони є результатом діяльності всіх державно-владних суб’єктів та органів місцевого самоврядування, спрямованої на формування грошових фондів, коштів. Публічні доходи акумулюються задля задоволення публічних інтересів, тобто для забезпечення та реалізації загально соціальних потреб, які визнані державою. Публічний інтерес є сукупним, узагальненим соціальним інтересом, який стосується будь-якої сфери суспільного життя (економічної, соціальної тощо). До публічного інтересу сьогодні відносять: державний інтерес, суспільний інтерес та територіальний інтерес.

Тому вважаємо актуальним та доцільним поділ публічних доходів на державні та муніципальні, що зумовлено суб’єктами, які формують грошові фонди коштів та метою їх використання.

Державні доходи поступають до державного бюджету країни і спрямовані на реалізацію завдань та функцій держави. Законодавство України чітко визначає державно-владних суб’єктів, які наділені правом формувати та збирати державні доходи. Крім того, ст. 29 Бюджетного кодексу України визначає, які саме доходи є державними: 1) доходи, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі, від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; 2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку; 3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів; 4) 50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що накладаються уповноваженими органами (посадовими особами).

Муніципальні доходи надходять до місцевих бюджетів і сприяють реалізації завдань, що стоять перед органами місцевого самоврядування. До муніципальних платежів ст. 64, 65 Бюджетного кодексу України відносять: 1) податок з доходів фізичних осіб (до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується на цій території; до доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується на цій території; до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується на цій території; 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами)), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 6-1) 50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що накладаються уповноваженими органами (посадовими особами); 7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Не дивлячись на відмінність цих категорій, їх об’єднує поняття доходи та ознака публічності. Доходи всіх рівнів бюджетів – це частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді платежів та надходжень у бюджет відповідного рівня. Для забезпечення реального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування Бюджетним кодексом України чітко визначено, які платежі надходять до бюджету відповідного рівня.

Отже, публічні доходи – це врегульовані нормами фінансового права доходи, які акумулюються публічно-владними уповноваженими суб’єктами, чітко визначеними способами та призначені сприяти реалізації завдань держави та органів місцевого самоврядування. Доходи держави та її адміністративно-територіальних одиниць є різноманітними, їх складають: податки, збори, платежі, гранти, дарунки, трансферти, плати та надходження. Всі вони належать до публічних надходжень. Їх зміст та формування закріплюється в нормах фінансового права, а саме в бюджетному та податковому праві.