- •1. Поняття та класифікація фінансів. Відмінності між публічними та приватними фінансами.
- •2. Фінансова діяльність держави та органів місцевого само¬врядування: поняття, мета та правові основи.
- •3. Методи використання грошових ресурсів пов'язані з витрачанням грошових фондів і підрозділяються:
- •4. Принципи фінансової діяльності.
- •7. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності.
- •8. Фінансова система України: поняття та структура.
- •10. Місце фінансового права в національній системі права.
- •11. Наука фінансового права.
- •12. Конституційні основи фінансового права.
- •13. Джерела фінансового права.
- •14. Фінансово-правові норми: поняття, структура та види.
- •15. Фінансово-правові відносини, їх зміст та особливості.
- •17. Фінансове правопорушення: поняття та класифікація.
- •18. Фінансова-правова відповідальність.
- •19. Поняття та класифікація фінансового контролю.
- •7. Верховна Рада України розглядає річний звіту про виконання закону про Державний бюджет України – за поданням Кабінету Міністрів України.
- •23. Основні завдання та повноваження Державної фінансової інспекції України.
- •1) Виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із:
- •26. Бюджетне право як підгалузь фінансового права.
- •27. Бюджетні правовідносини, їх суб’єкти та особливості.
- •28. Бюджетна система України та її структура. Зведений бюджет України та його використання.
- •31. Бюджетні повноваження держави та органів місцевого са¬моврядування.
- •33. Правове регулювання розподілу доходів між бюджетами.
- •34. Правові засади розподілу видатків між бюджетами.
- •35. Джерела покриття дефіциту бюджету. Право на здійс¬нення запозичень.
- •39. Основні напрямки бюджетної політики, порядок їх прий¬няття та їх роль у формуванні бюджету.
- •1) Пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України, яка повинна містити:
- •47. Звіт про виконання бюджету.
- •48. Порушення бюджетного законодавства та засоби впливу за Бюджетним кодексом.
- •49. Поняття, система та правові засади публічних доходів.
- •50. Податкове право та податкові правовідносини.
- •51. Податки у системі обов’язкових платежів, їх особливості та функції.
- •57. Правові засади та порядок відшкодування податку на до¬дану вартість.
- •18) Інші доходи.
- •4) У розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги, визначеної пунктом 1, - для такого платника податку, який є:
- •62. Ресурсні платежі.
- •65. Місцеві податки та збори.
- •66. Адміністрування податків: поняття та загальна характе¬ристика.
- •67. Правове регулювання обліку платників податків — фізич¬них та юридичних осіб.
- •70. Засоби забезпечення виконання податкового зобов’язання платників податків.
- •71. Поняття державних і місцевих видатків.
- •74. Правові засади загальнообов’язкового державного соціаль¬ного страхування.
- •75. Державний та муніципальний кредит. Правове регулю¬вання державного боргу.
- •82. Правові гарантії захисту інтересів власників банківських рахунків.
- •83. Правові засади банківського контролю та нагляду.
- •84. Заходи впливу, що застосовуються Національним банком України за порушення комерційними банками вимог банківського законодавства.
- •87. Безготівкові розрахунки у фінансово-правових відно¬синах.
- •88. Поняття, правові засади та принципи валютного регулю¬вання.
- •1) Вивезення, переказування та пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
- •89. Валютний контроль: поняття, мета, правове регулювання.
- •90. Суб’єкти валютного контролю та їх контрольні повнова¬ження.
87. Безготівкові розрахунки у фінансово-правових відно¬синах.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші списуються банками з рахунку платника і зараховуються на рахунок одержувача.
Правова форма безготівкового розрахунку — це правила документообігу, які встановлені законодавством і банківською практикою.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21 квітня 2004 р., встановила такі правові форми безготівкових розрахунків:
— платіжне доручення;
— платіжна вимога-доручення;
— платіжна вимога;
— розрахунковий чек;
— акредитив;
— банківські платіжні картки;
— вексель.
Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку вказаної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення приймається банком протягом 30 календарних днів з дати його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума доручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника. Серед реквізитів слід відзначити дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення (дата валютування – зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в банку, що обслуговує отримувача, або в установі - члені платіжної системи), та призначення платежу.
Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що складається з 2 частин — верхньої та нижньої. На верхній частині одержувач вписує свої вимоги до платника про сплату певної суми коштів і відсилає це безпосередньо платнику. Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем) заповнює нижню частину документа і передає в банк, який його обслуговує.
Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки (готуються банкнотно-монетним двором Національного банку України). Оплата по цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає у банк-емітент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову книжку.
Чекодавець видає чек під час здійснення платежу за отримані товари чи послуги. Банківські правила вимагають, щоб чекодержатель одержував чек безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи про отримання продукції або послуг.
Акредитивна форма розрахунків регулюється нормами Інструкції НБУ «Про безготівкові розрахунки в національній валюті» й Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 р., у частині, що не суперечить законодавству України.
Акредитив — договір, що містить зобов'язання банку-емітенту, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначається платіж) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити платіж на умовах, визначених в акредитивній заяві.
Отже, в акредитиві є 4 учасники: платник, банк-емітент (між ними укладається договір про акредитив, що захищає права платника, який доручає банку здійснити платіж на користь бенефіціара в обмін на вказані в договорі документи), виконуючий банк, бенефіціар (по суті, отримувач).
Види акредитиву:
1) відкличний (банк може анулювати/змінювати умови без попереднього повідомлення бенефіціара) і безвідкличний (не може);
2) покритий (платник гроші резервує) і непокритий (банк-емітент гарантує оплату за рахунок банківського кредиту).
Залік взаємної заборгованості — це розрахунки, коли взаємні зобов'язання погашаються в рівнозначних сумах, а за різницею здійснюється платіж на загальних підставах та за національним законодавством — Законом України «Про обіг векселів в Україні», Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», а також законами України про приєднання України до відповідної Женевської конвенції 1930 р. й Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим Женевською конвенцією 1930 р., з урахуванням застережень, обумовлених додатком II цієї конвенції; Женевською конвенцією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі та Женевською конвенцією 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.
Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити векселедержателю певну суму коштів після настання певного терміну.
Банківська платіжна картка — стандартизований пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого клієнту надається змога здійснювати операції сплати за товари, послуги й отримувати готівкові кошти.
