38. Методика використання матеріалів ономастики і топоніміки в шкільному краєзнавчому русі.

39. Етнографія і її завдання. Етнографічні установи на сучасному етапі розвитку та їхні видання в Україні.

Етнографія – історична наука, яка вивчає народи, їх побут і культуру. Цей термін давньогрецького походження означає «етнос» – народ і «графо» – пишу. Таке розуміння і трактування цієї народознавчої науки свідчить про її широкі географічні і часові межі, які охоплюють усі континенти, країни і народи, а також всі етапи історії людства від стародавніх і примітивних форм при первісному ладі до явищ сучасного життя.

Головним поняттям етнографії є етнос – це історична спільність людей, для яких властиві спільність і стабільність мови, культури та психіки, а також усвідомлення своєї єдності. Виникнення етносу (етногенез) зумовлене такими факторами: спільність території, природні, соціально-економічні умови. Для первісного суспільства характерне існування етнічної спільності, як плем’я, для рабовласницької і феодальної формації – народність, для капіталістичного і соціалістичного суспільств – нація.

Таким чином, для етносу характерна спадковість, наступність, коли мова і культура передається і збагачується від покоління до покоління.

Значну увагу приділяють етнографи вивченню позитивних народних традицій у галузі матеріальної та духовної культури, дослідженню історії поселень, житла, одягу, декоративно-прикладного мистецтва та інших компонентів національної традиційно-побутової культури.

В етнографічних дослідженнях простежується зв’язок з іншими гуманітарними і природничими науками, зокрема із загальною історією, з археологією і антропологією. З історією культури, мистецтвознавством, фольклористикою етнографія стикається при вивченні народної художньої творчості, з географією вона контактує при вивченні взаємодії етносу і природного середовища, з демографією – при вивченні міграційних процесів.

Етнографічні дослідження в радянський час очолював Інститут етнографії ім. Міклухо-Маклая АН СРСР. В незалежній Україні провідною науковою інституцією є Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського НАН України у Києві та Інститут народознавства НАН України у Львові. Певну дослідницьку роботу проводять кафедри етнографії, етнології у відповідних університетах України.

Важливу роль відіграються етнографічні музеї. В радянський час найпотужнішою етнографічною музейною установою був Державний музей етнографії народів СРСР у Ленінграді (тепер Санкт-Петербург), де зберігається солідна колекція етнографічних пам’яток з Гуцульщини. Багаті колекції предметів народного побуту українців з усіх етнографічних районів, зразки декоративно-прикладного мистецтва зберігаються і експонуються в музеях нашої держави. Серед них Київський музей українського народного декоративного мистецтва, Український музей етнографії та художнього промислу у Львові, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського, музей народної архітектури та побуту в Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі. Етнографічні відділи мають обласні, районні та деякі сільські краєзнавчі музеї.

Проблеми етнографії та суміжних дисциплін висвітлюються в пресі і на сторінках журналів «Советская этнография», «Декоративное искусство», а на Україні – «Народна творчість та етнографія» та «Пам’ятки України».