1. Поняття, мета та різновиди допиту

Основним процесуальним засобом доказування під час досудового розслідування та судового слідства є допит. Без цієї слідчої дії не може відбуватись жодне кримінальне провадження. У матеріалах кримінального провадження можуть бути відсутні огляд місця події, пред’явлення для впізнання, освідування, але протокол допиту буде завжди.

Успіх проведення будь-якого допиту залежить від різноманітних факторів, але насамперед – від правильного розуміння його сутності. Тому доцільним є подальше дослідження поняття допиту, як слідчої дії.

Отже, що ж таке «допит»? Загалом, існує багато вчених, які досліджували це поняття. В криміналістичній літературі про допит говорять як про слідчу та судову дію, в процесі якої орган розслідування та суд отримують від особи, що допитується, інформацію про обставини, які мають значення для встановлення істини по справі.

Існують і інші трактування, наприклад П.С.Єфімічев запропонував визначення, що розглядає допит як дію, суть якої постає в « отриманні слідчим від допитуваного, даних про подію злочину, людей, які його вчинили, характер і розмір шкоди, про причини та умови, які спонукали до злочину, і які сприяли його здійсненню, і про інші обставини, які мають значення для справи» [1, с. 8].

А.А.Стєпанцов визначає допит як регламентований кримінально-процесуальним законом усний діалог між посадовою особою та свідком, потерпілим, підозрюваним чи обвинуваченим, що ведеться з одержанням фактичних даних (усних відомостей), що мають доказове значення [2, с. 45].

На думку Н.П. Яблокова сутність допиту залежить в отриманні від допитуваних осіб показань про будь-які обставини, що підлягають установленню і доведенню у справі [3, с. 485].

Є.В. Пряхін зазначає, що допит - це слідча дія, спрямована на отримання та перевірку уповноваженою законом особою (слідчим) інформації стосовно обставин, що мають значення для встановлення істини у справі [4, с. 42].

В криміналістичному словнику академіка Бєлкін Р.С. та за участю Ю. М. Грошевського та В. О. Коновалової розглядається допит як процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування між особами, що беруть у ній участь [ 5, ].

Я погоджуюсь з вченим В. Ю. Шепітько, на думку котрого, допит – це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно – психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по даній справі [6, 7, с. 104].

Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Отож допит, це найпоширеніша, але і доволі складна слідча дія. І справа не тільки в тім, що слідчому нерідко протистоїть людина, що не бажає говорити правду чи взагалі давати показання, а й той факт, що особа може помилятися, щиро прагнучи повідомити усе відоме їй у справі. Перекручування і вимисел слід вчасно знайти і врахувати при оцінці і використанні показань. Для слідчого показання — джерело доказів, а фактичні дані, що містяться в них – докази. Для підозрюваного й обвинувачуваного показання — засіб захисту від виниклої проти нього підозри чи пред'явленого обвинувачення. Це необхідно враховувати, оцінюючи значення допиту як слідчої дії.

Для того щоб успішно здійснити допит, слідчий повинен чітко уявляти собі, яку інформацію і за допомогою яких прийомів і засобів він має намір одержати. Коло тих обставин, що слідчий має намір з'ясувати, називається предметом допиту. До їх числа відносять обставини, пов'язані із самою подією злочину (його способом, місцем скоєння, часом, наслідками, тощо); що встановлюють чи спростовують винність визначених осіб і мотиви їхньої дії, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинувачуваного, а також стосовні до характеру і розміру збитку, заподіяного злочином. У предмет допиту можуть входити обставини, що сприяли здійсненню злочинного акта, будь-які інші дані, значимі для встановлення істини по розслідуваній справі. Предмет допиту залежить як від процесуального положення допитуваного, так і від того, якою інформацією він може володіти. Порядок допиту регламентується нормами Кримінально процесуального кодексу України ,зокрема статтею 224, 225, 226, 227, 232, а також статтями 351-354, 356. Кожен вид допиту має свою процесуальну регламентацію і тактично проводиться по-своєму. Однак існують і деякі загальні положення.

Процесуальний порядок допиту потерпілого передбачає, що ця слідча дія може бути проведена за місцем перебування допитуваного або за місцем проведення розслідування, як правило, у денний час. Допитувані дають показання наодинці зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених законом (присутність захисника, педагога, законних представників чи близьких родичів неповнолітнього допитуваного) [ 8 ].

Допит можна класифікувати наступним чином:

• у залежності від процесуального положення розрізняють допит: свідка; потерпілого; підозрюваного; обвинувачуваного; експерта;

• за віковими особливостями розрізняють допити: малолітнього, неповнолітнього, повнолітнього та особи похилого віку;

• за послідовністю проведення розрізняють допити: на початковому та подальшому етапі розслідування; первісний, додатковий та повторний;

• за психофізичним станом розрізняють допити: глухонімого, сліпого, психічно хворого та ін.;

• за слідчою ситуацією, що склалася: допит у конфліктних та безконфліктних ситуаціях;

• за місцем проведення розрізняють допити, що проводяться: за місцем проведення досудового слідства, на місці події, за місцем перебування (СІЗО, ІТУ) або проживання допитуваного (постійного чи тимчасового);

• за колом учасників, які приймають участь в допиті: допит віч-на-віч або за участю третіх осіб (фахівця, прокурора, захисника, інших працівників правоохоронних органів);

• за суб’єктами проведення – допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею;

Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки (про що мова піде далі) та перехресний допит.

Під тактикою допиту слід розуміти сукупність заснованих на процесуальних нормах криміналістичних рекомендацій, які визначають найбільш доцільні прийоми та способи встановлення психологічного контакту з допитуваним, надання йому допомоги у відтворенні події, методи і прийоми правомірного психологічного впливу для одержання правдивих показань, що мають значення для розкриття та розслідування кримінального правопорушення [ 9].

Досягнення мети допиту можливе через застосування різноманітних тактичних прийомів, що сприяють одержанню повних і об’єктивних показань. Існують декілька прийомів, опираючись на які здійснюються різні види допиту.

1. Індивідуальний підхід до допитуваного й установлення психологічного контакту. Кожний допитуваний - це людина, якій притаманні власні психічні, професійні й інші особисті якості. Слідчий, що вирішує завдання одержати по можливості повну й об'єктивну інформацію, не може не враховувати цих індивідуальних особливостей особистості допитуваного. Тому шаблоновий підхід тут є неприпустимим, адже він може перешкодити встановленню необхідних ділових взаємин, іменованих у криміналістиці психологічним контактом.

2. Створення умов для вільної розповіді. Вільна розповідь, як загальний тактичний прийом допиту, є підставою для надання допитуваному можливості самостійно викласти відомі обставини кримінального правопорушення. Слідчий повинен сформулювати перше питання в загальній формі так, щоб не обмежувати допитуваній особі рамки його відповіді по запропонованій темі. Вислухуючи розповідь, слідчий не повинен без особливої потреби зупиняти, перебивати допитуваного, надаючи йому повну можливість показати свою поінформованість у тих межах, у яких він сам вважає доцільним.

3. Критичний аналіз і оцінка показань допитуваного. Установлення істини в процесі розслідування, прийняття обґрунтованих процесуальних і тактичних рішень залежить від надійності інформації, яку слідчий отримує. Це зобов'язує його ретельно контролювати показання допитуваних. Є кілька способів оцінки показань у ході допитів:

1. постановка допитуваному уточнюючих і контрольних питань, що дозволяють перевірити, наскільки повно він знає факти, про які дає показання;

2. зіставлення отриманих відомостей з наявними доказами й оперативно-розшуковими матеріалами;

3. зіставлення відомостей, повідомлених допитуваним у різний час по тим самим обставинам.

Перевірка й оцінка показань - це безперервний і важливий процес, здійснюваний зовсім не тому, що в кожному допитаному слідчий бачить несумлінну людину. Обов'язок слідчого - забезпечити вірогідність поступаючої інформації, тому що на її основі приймаються відповідальні процесуальні рішення, а помилки тут можуть мати тяжкі наслідки як для суспільства, так і для окремих громадян.

4. Створення напруги. Під час допиту необхідно створювати напругу, яка полягає у тому, що у допитуваних осіб суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовленнєвих повідомлень та поведінкою загалом.

Застосовуючи тактичні комбінації, такий прийом доцільно поєднувати з прийомом – “зняття напруженості”, що забезпечується різними засобами: інтонацією, репліками тощо.

5. Застосовувати технічні засоби. Це дозволяє максимально повно запам'ятати всю інформацію, отриману на допиті. Особливо важливо під час допитів використовувати відеозапис. Він дозволяє зафіксувати та відтворити не тільки зміст показань, а й мовленнєві особливості допитуваних осіб, їх інтонацію, жестикуляцію та міміку, поведінку та реакції, що характеризують особу злочинця.

Узагальнюючи думки вчених, можна висвітлити такі основні принципи допиту:

1. індивідуальний підхід до кожного допитуваного, з огляду на індивідуальні особливості особи, слідчу ситуацію, місце і роль допитуваного у розслідуваній події;

2. створення до і під час допиту посилань, що забезпечують свободу волевиявлення допитуваної особи, повну реалізацію його прав і обов’язків, можливість дати повні та правдиві показання;

3. цілеспрямований, активний і наступальний характер допиту;

4. чіткість, повнота та об’єктивність фіксації питань та інформації, отриманої від допитуваного, на основі безумовного виконання законодавчих вимог до цього процесу;

5. критичний аналіз, тактично правильна оцінка і конструктивне використання показів допитуваної особи. [4, с. 45]