1.3. Методика проведення занять

Оздоровче плавання поєднує у специфічному тренувальному процесі лікувальні впливи: загальний (зміцнення здоров'я, загартовування, набуття навичок правильних рухів, вольових якостей) та спеціалъний (відновлення порушених функцій організму).

Педагогічний процес полягає в тому, щоб виховати у хворих засобами оздоровчого плавання свідоме ставлення до використання фізичних вправ, навчити їх раціональним рухам у воді, привчити до гігієни тіла, прищепити навички опти­мального планування розпорядку дня та ін.

Для забезпечення високої ефективності лікувального впливу вправ у воді під час складання програм з оздоровчого плавання слід дотримуватися загальних методичних принципів: [6; 9]

• своєчасного проведення реабілітаційних заходів;

• комплексного використання різних засобів;

• індивідуалізації програми — урахування віку, захворювання, стану організму, фізичної підготовленості, володіння технікою плавання;

• поступовості збільшення навантаження;

• ретельності добору вправ та послідовності їх виконання;

• використання методів контролю.

Основні групи вправ, що застосовуються в оздоровчому плаванні:

• гімнастичні вправи біля бортика — спеціальні комплекси, що виконуються на різній глибині: ходьба, біг, стрибки, вправи для освоєння з водою та навчання техніки плавання;

• плавання різними способами — спортивні, прикладні, індивідуально рекомендовані (лікувальні); плавання із засоба­ми полегшення (ласти, дошки, гумові круги) й додатковими навантаженнями (лопаточки для плавання);

• рухливі ігри, що полегшують освоєння з водою — з елементами навчання техніки плавання, прикладного плавання (пірнання, стрибки з бортика та ін.), водного поло;

• вільне плавання — рухова активність у воді за бажанням.

1.4. Поняття оздоровчого тренування та методика його побудови

Оздоровче тренування чітко відрізняється від спортивного. Якщо спортивне тренування передбачає використання фізичних навантажень в цілях досягнення максимальних результатів у вибраному виді спорту, то оздоровче – в цілях збільшення або підтримці рівня здоров’я та працездатності.

Для досягнення вираженого оздоровчого ефекту фізичні вправи повинні супроводжуватись значними витратами енергії та давати довге рівномірне навантаження системи дихання і кровообігу, забезпечуючи подачу кисню тканинам, повинна бути виражена аеробна спрямованість.

Для того, щоб заняття з оздоровчою спрямованістю були спрямовані на оздоровлення людини тільки позитивно, необхідно дотримуватись ряду методичних правил:

1. Поступове нарощування інтенсивності та тривалості навантажень.

При низькій вихідній тренованості добавки повинні складати 3-5% в день по відношенню до досягнутого рівня, а після досягнення високих показників – менше.

Допомогти організму справлятися з більшими і складнішими завданнями, при цьому поступово збільшуючи навантаження, не перевантажуючи організм, а навпаки, надаючи йому можливість адаптуватися, можна використовуючи такі методи:

• збільшення кількості занять;

• збільшення тривалості занять;

• збільшення щільності занять. На перших заняттях щільність складає приблизно 45-50%, по мірі адаптації організму до фізичних навантажень вона може досягнути 70-75% загального часу заняття;

• збільшення інтенсивності занять, темпу, в якому виконуються фізичні вправи;

• постійне розширення засобів, які використовуються на тренуванні, з тим щоб надавати вплив на різні м’язові групи, на всі суглоби і внутрішні органи;

• збільшення складності і амплітуди рухів;

• правильна побудова занять. В залежності від самопочуття, погоди, рівня підготовленості займаючих можна збільшити або зменшити розминку, основну або заключну частину заняття.

2. Різноманітність засобів.

Для якісної різноманітності фізичних навантажень достатньо 7-12 вправ, але щоб вони відрізнялися одна від одної. Ефективними методами різностороннього тренування, яке включає в роботу велику кількість м’язів, є біг, ходьба на лижах, плавання, ритмічна гімнастика і інші. В оздоровчому тренуванні повинні виконуватись вправи на витривалість (біг в низькому темпі і середньому темпі), силові вправи для великих м’язових груп (присідання, піднімання ніг у висі на перекладині або гімнастичній стінці, перехід з положення лежачи в положення сидячи і т.д.), вправи для суглобів хребта, рук і ніг, а також в зміні положення тіла (нахили тулуба вперед, назад, в сторони і ін.).

3. Системність занять.

Систематичні заняття фізичними вправами дають позитивний вплив майже на всі органи і системи організму.

Ефективним засобом, який сприяє підвищенню функціональних можливостей систем організму є активний руховий режим. В оздоровчих цілях рекомендується наступний тижневий об’єм рухової активності для людей різного віку:

• дошкільнята – 21-28 годин;

• школярі – 14-21 година;

• учні середні спеціальних учбових закладів – 10-14 годин;

• студенти – 10-14 годин;

• службовці - 6-10 годин.

У деяких дослідженнях зазначаються ранні симптоми та скарги, які виникають у практично здорових людей з недостатньою руховою активністю: задихання при незначному фізичному навантаженні, пониження працездатності, швидка втома, біль в ділянці серця, головокружіння, холодні кінцівки, біль в спині, порушення сну, зниження концентрації уваги, підвищена нервово-емоційна збудженість, слабкість.